У суботу, 13 травня 2017 року, в Крисовичах на Львівщині Апостольський Нунцій в Україні Архієпископ Клаудіо Ґуджеротті та Архієпископ-Митрополит Львівський латинського обряду Мечислав Мокшицький звершили коронацію фігури Фатімської Матері Божої коронами, які 3 травня у Ватикані посвятив Папа Римський Франциск.
Гомілія Митрополита Львівського Архієпископа Мечислава Мокшицького з нагоди коронації фігури Матері Божої Фатімської у Санктуарії в Крисовичах і на початок Фатімського Року у Львівській Архідієцезії.
Екселенціє! Архієпископе Нунцію!
Всечесні Отці і Богопосвячені Особи!
Шановні Представники Влади!
Улюблені Брати і Сестри, Шанувальники Матері Божої Фатімської!
Саме сьогодні виповнюється сота річниця Об’явлень у Фатімі, і так як в усьому світи, також і ми в Україні розпочинаємо відзначення тієї великої для всієї Церкви події. У нашій архідієцезії початком Фатімського Року є коронація Фігури Матері Божої, яку впродовж багатьох років вшановують у Санктуарії в Крисовичах.
До II Світової війни у Крисовичах, що належали до парафії Мостиська, було близько 800 вірних. У каплиці, де головним вівтарем був образ Христа Розпятого, отці редемптористи з Мостиськ у неділю та свята відправляли для місцевих римо-католиків Святі Меси. Після смерті о. Анджея Скробача у 1942 році, душпастиря цієї місцевості, не було кому опікуватися будинком. Радянська окупація завдала знищень, каплицю було перетворено на склад міндобрив.
Коли настали часи свободи було докладено зусиль щоб цю скромну споруду повернули мешканцям Крисович. Від весни 1991 року розпочалося відновлення та розбудова каплиці. Дякуючи допомозі о. Юзефа Лєговича і двох священиків з Польщі: о. Анджея Рамса і о. Анджея Маліґа, розпочалася нова історія цього місця. Старші люди добре пам`ятають яких великих зусиль вимагали відновлення та розбудова каплиці, щоб долаштувати їх до потреб парафії.
7 жовтня 1995 року в свято Матері Божої св. Розарію святиню в Крисовичах було віддано в опіку Матері Божої Фатімської, а в листопаді того ж року розпочалася перегринація образу Матері Божої Фатімської.
Відповідно до декрету архієпископа Мар`яна Яворського 13 жовтня 1997 року храм в Крисовичах був проголошений як Санктуаріум Матері Божої Фатімської, тому цього року ми відзначаємо двадцятиліття встановлення Санктуарію.
Цей короткий погляд на історію того місця, нехай дозволить нам краще зрозуміти величність і масштаб тієї коронації. Вона випливає з великої віри та турботи, вона є плодом великої довіри до Матері Божої, вона є знаком перемоги, яка відбулася через Марію, ту Діву з Одкровення, котра стояла навпроти вогненного дракона, що має сім голів і десять рогів, а на головах сім діадем, хвіст якого змітає третину зірок із неба. Його задумом було знищення, а плодом його дій – смерть. і як ми чули у першому читанні, дракон був переможений. А жінка втекла у пустелю, а її Дитина опинилася біля Бога, при його престолі.
Сьогоднішня коронаційна урочистість є звіщанням правди, яку проголосив голос, що промовляв із неба: “Тепер настали спасіння, міць і царювання Бога нашого і влада Його Помазанця”.
Накладаючи корону на фігуру Матері Божої ми підтверджумо ту правду, додаючи в тому знакові нашу впевненість у тому, що перемога звершилася через віру, довіру та прийняття волі Божої у житті Діви з Назарету, Пресвятої Діви Марії.
Тому повторюємо слова із сьогоднішнього Євангелія і благословимо життя Матері Сина Божого, благословимо Її відвагу, благословимо Її турботу та посвячення. Але ми не можемо зупинитися лише на тому прославленні, ми повинні прийняти і наступні слова, які сказав Ісус, і які відносяться до нас, до нашої щоденності: “Блаженні ті, котрі слухають слова Божого і зберігають його”.
Тому та коронація, не може завершитися лише приємним спогадом. Ми не можемо гордитися тим, що зібрали золото на корону, що 3 травня її освятив у Римі папа Франциск, котрий вирішив, що це буде папська коронація, тобто, надзвичайного масштабу, але ми повинні гордитися тим, що наше життя є благословенним, коли полягає у слуханні слова Божого і його дотриманні у наших вчинках, думках та словах.
То наші вчинки мають бути діамантом доданим до тієї корони, то наші слова мають надати тій короні благородності, а наші прагнення мають бути повторенням і сповненням того єдиного слова Марії: ТАК, сказаного Богові, Його істині, його праведності та вірності.
Улюблені Брати і Сестри!
Ми тут зібралися також щоб розпочати ювілей століття Обявлень у Фатімі.
Ми тут, щоб не лише пригадати послання Марії, але зрозуміти його значення. Тому погляньмо на історичний контекст тієї події.
Португалія особливо полюбила Марію. Набожність до неї процвітала від початків виникнення держави, тобто від дванадцятого століття. Засновник і перший король Португалії, Алонсо, віддав свою країну в опіку Матері Божій через шлюбування, які склав за згодою всього народу, на початку державності свого королівства.
У сімнадцятому столітті, наступний король Йоан IV Відновитель, оголосив Марію Царицею і покровителькою Португалії. Від того моменту, корлі цієї країни, не клали на голову королівської корони. Під час державних урочистостей корона завжди лежала на подушці, праворуч короля. Це був прояв великої поваги до єдиної Цариці, Матері Сина Божого.
Це змінилося, однак, у вісімнадцятому століття, коли до влади прийшли масони. У 1908 році було вчинено замах на короля і його сина, повалено монархію і встановлено республіку. Тоді було сказано, що впродовж двох поколінь католицизм буде усунутий з Португалії, а Лісабон, столицю держави, було оголошено атеїстичною столицею світу.
Була розпочата велика боротьба з Католицькою Церквою. Було ліквідовано ордени, в Церкви позабирали школи, лікарні, притулки та сиротинці. В університетах було ліквідовано богословські факультети, розірвано контакти з Апостольським Престолом і скасовано всі церковні свята та урочистості. Не можна було відзначати також свят Рідва та Воскресіння Христового. Духовним особам було заборонено публічно носити сутанни і чернечий одяг. Португалія мала позбутися Бога, і більше того, у кожній сфері мала бути атеїстичною.
Саме в таких часах, у 1917 році відбулися обвявлення Матері Божої у Фатімі. Масони називали цю подію: „жалюгідним намаганням ще раз занурити португальців у темряву минулих часів”. Вони проголосили великий маніфест, що завершувався такими словами: „визволимося і очистимо наші уми не лише з дурної віри в такі простацькі та сміховинні штучки як Фатіма, але особливо з будь якої віри в те, що надприродне, і у вигаданого всемогутнього, всезнаючого Бога. Це знаряддя нікчемників з витонченою уявою, котрі ради власних цілей прагнуть здобути легковірність народу”.
В газетах глузували з Обявлень. У долині обявлень проголошували богохульні промови і влаштовували карикатурні процесії. А у 1922 році, було заміновано та знесено в повітря, каплицю збудовану на місці обявлень.
Змій з Одкровення, найвитонченіше зло, розпочало боротьбу з Богом і Матірю Сина Божого. Але та боротьба була приречена на поразку. Через двадцять років після обявлень масони втрати владу владу, а Жінка одягнена у сонце розчавила голову змія.
Вона вчинила це на шляху любові, запрошуючи спершу троє пастушків: Луцію, Гіацинту та Франциска, щоб вони розпочали молитву про навернення. Це відбулося точно сто років тому, 13 травня. Тоді діти почули з вуст Прекрасної Пані: “Не бійтеся! Я не вчиню вам нічого поганого. Я з неба. Я прийшла просити вас, щоб ви приходили сюди впродовж шести наступних місяців, тринадцятого дня о тій самі годині. Потім, я скажу вам, хто я і чого бажаю”. Пізніше Марія конкретизувала своє прохання, кажучи: “Відмовляйте щоденно розарій, щоб отримати мир для світу і завершення війни”.
Мати Божа просила дітей про покаяння за гріхи людства та жертву і відшкодування за ображання її Сина. Сестра Луції пізніше так пояснювала це прохання: “Покаяння, про яке просить Бог, наступне: вести праведне життя і згідне з Божими Заповідями; з всього чинити жертву і віддавати її Богові. Він хоче, щоб всі душі в такий спосіб розуміли покаяння, бо декотрі люди під поканням розуміють лише жорстке умертвлення, і не відчувають сили і потреби щоденної, звичайної праці над собою, провадять літепле життя і залишаються в гріху. Під час молитви у каплиці Бог сказав мені: «Покаяння якого я хочу, це складання жертви із виконання щоденних обов`язків і виконання моїх заповідей». Такий заклик до покаяння є особливо актуальним в наших часах, коли люди втрачають духа жертовності і легковажать обов`язками, що виникають з їхнього життєвого покликання. Замість того щоб протиставитися дійсності, часто втікають від обов`язків. У випадку подружжів дух жертовності означає спільне несення чоловіком та дружиною тягарів буднів”.
У тих словах сестри Луції ми знаходимо своє місце у Фатімському Посланні. Знаходимо його особливо тут, в Україні, де втраченими стало багато цінностей, де впродовж десятки років велася боротьба з Богом та Церквою, де в багатьох серцях засіяно зерно атеїзму.
І хоча прийшла свобода, відбудовано багато церков і ніхто не забороняє нам літургію, приймання Таїнств, сповідувати віру, та все ж постійно бачимо як сильно ми можемо бути літеплими у нашій вірі, як часто ми приймаємо лише зовнішні знаки і вони нас задовольняють. Але ж так ми не збудуємо нашу святість, бо вона не полягає на самообмані. Про таку поведінку сказав Ісус: “Не кожен, хто каже до Мене: Господи, Господи! увійде в Царство Небесне, але той, хто виконує волю Мого Отця, що на небі. Багато-хто скажуть Мені того дня: Господи, Господи, хіба ми не Ім`ям Твоїм пророкували, хіба не Ім`ям Твоїм демонів ми виганяли, або не Ім`ям Твоїм чуда великі творили? І їм оголошу Я тоді: Я ніколи не знав вас… Відійдіть від Мене, хто чинить беззаконня!”.
Улюблені Брати і Сестри!
13 травня 2000 року, я, як секретар св. Йоана Павла ІІ, мав нагоду брати участь у його паломництві до Фатіми. Я запамятав і ношу в серці сказані тоді папою слова: “У своїй материнській турботі Пресвята Діва прибула сюди, до Фатіми, щоб просити людей, щоб вони не ображали вже ніколи Бога, нашого Господа, котрого так сильно ображають. Промовляти її змушує біль матері: їй йдеться про долю її дітей”.
Я повторюю ті слова сьогодні у Крисовичах, коли ми накладаємо на Фатімську Фігуру, корону і коли ми маємо повернутися до своєї щоденності, усвідомлюючи потребу звершення Фатімського Послання у нашому житті.
Тому прошу в тому святому місці, в тій нашій Крисовицькій Фатімі, щоб ми не були болем для Матері, щоб ми не ранили Божого Серця і щоб ми поверталися сюди кожного тринадцятого дня місяця.
Прошу щоб ми чинили покаяння поєднане із щоденною молитвою на Розарії в намірах миру в світі та Україні.
Прошу щоб ненависть не перемагала наших слів, думок і вчинків, але спільні прагнення та одна віра, спричинилися до навернення світу, а в ньому Росії, чого так сильно бажала Марія, називаючи ту країну і показуючи наскільки вона потребує навернення та переміни. Сьогодні цей крик Матері є і надалі актуальним і все ще не звершеним.
Прошу щоб ми чинили труд покаянного паломництва і відвідуючи той Санктуарій, завжди, жертвували себе, своїх близьких, нашу батьківщину і весь світ Непорочному Серцю Марії.
Запамятаймо, якщо перемога прийде, то нехай прийде через Марію. Тому за св. Йоаном Павлом ІІ, повторюю: “Totus Tuus” – “Весь Твій”. Амінь.
Джерело: Католицький Оглядач