У Львові відбувся Чин похорону ієромонаха Ніканора Єзерського

Некролог

Ієрм. Ніканор (Микола) Єзерський, студит
(19 грудня 1961 – 4 серпня 2018)

Микола Єзерський народився 19 грудня 1961 року  в с. Скнилів, Пустомитівського району, Львівської області. Це був день, коли Христова Церква святкує пам’ять наулюбленішого святого дітвори – Миколая Чудотворця. Для батьків Василя і Марії його народження стало справді Божим подарунком. Адже з двох перших синів-близнят, яких охрестили Петром і Павлом, перший помер в дитячому віці. Таким чином малий Миколка став наймолодшою дитиною у сім’ї.

Зростав хлопець в дусі, в якому жила його родина. До батьків Миколи постійно приходили священики підпільної Української Греко-Католицької Церкви брати Василь та Юліан Вороновські. Вони мешкали у сусідстві, а тому часто у домі його батьків служилися підпільно Літургії, провадилися розмови на теми пов’язані з християнським життям.

Окрім того, у той час він знайомиться з підпільним єпископом Ніканором Дейнегою та з ієромонахом Модестом Ворончаком, який разом з владикою належав до студитської монашої родини. Важко сказати, коли точно у молодого Миколи зродилося монаше покликання. Але, немає сумніву, що саме в цей час, будучи ще дитиною, він черпав з ревності віри тих, з ким бачився і з ким розмовляв.

Настав момент шкільної науки. Микола розпочинає навчання спочатку у  середній школі № 75, а опісля продовжує його у школі № 15 м. Львова. Після успішного завершення шкільного навчання він поступає в Інститут «Львівська політехніка» на механіко-технологічний факультет. Потім працює на львівському заводі «Іскра».

Юнацький вік є особливим періодом з огляду на вибір життєвого покликання. Микола Єзерський вирішив обрати монаше покликання, адже монахи, які його оточували, справляли на нього велике враження. У жовтні 1982 року, майже місяць перед смертю владики Ніканора Дейнеги, він вирішує вступити до підпільного студитського монастиря. Монахи, бачачи такий збіг обставин, немовби пророкували, що владика Ніканор привів до монастиря собі послідовника і навіть залишив йому у спадок своє ім’я. Тому, коли Микола у 1985 році приймав вічні обіти, не було вже сумніву щодо того, яким монашим ім’ям його наректи. При схимі він отримав ім’я Ніканор.

А дальше життя пішло вже протоптаною стежиною, що нею йшли покоління греко-католицьких священиків у підпіллі – поєднуючи роботу і навчання у підпільній семінарії він приготовлявся до ієрейських свячень. Прийняв він їх 9 квітня 1987 року з рук преосвященного владики Юліана Вороновського, який роком раніше став підпільним єпископом.

Кінець 80-х років минулого століття ознаменовував падіння тоталітарної радянської системи і утворення омріяної поколіннями незалежної України. Церква стояла в авангарді усіх змін, вона стала омріяним домом для багатьох поколінь молодих людей, які бажали посвятити себе Богові у монашому і священичому стані.

У світлі перемін монахи студити готовилися також прийняти тих, які бачили своє покликання у монастирі. Для цього потрібно було доброго виховника новиків, себто маґістра новіціяту. Вибір випав на єрм. Ніканора, який якраз надавався до цієї місії розважним розумом і спокійною вдачею.

У 1989 році монахи студити вперше після підпілля повертаються до своєї обителі у Шевченківському Гаю. Тут, у міжвоєнний період, у 1927 році, праведний митрополит Андрей засновує Свято-Іванівську Лавру, монахам якої поручає особливу місію – дбати про виховання дітей і молоді у дусі любові до Церкви і свого рідного Українського народу.

Волею історії саме це місце стало першою обителлю монахів студитів, куди вони повернулися після довгих років переслідувань Церкви. А першим настоятелем храму Святої Софії – Премудрості Божої за нових часів став єрм. Ніканор Єзерський. Передовсім він взявся за віднову храму та літургійного життя, яке є основою монашества. Окрім того, він намагався знайти нову модель функціонування монастирського життя у нових реаліях. Але, мабуть найціннішою спадщиною з тих часів, яку він залишив по собі, є спільнота вірних, що їх він тоді гуртував і яка до сих пір становлять основу життя храму Премудрості Божої.

Початки незалежності України відкривали не тільки нові надії, але і нові виклики. Пам’ятаючи настанови підпільних архимадритів про велику користь науки для майбутнього студитів, єрм. Ніканор вирішує звернутися з проханням до монастирського проводу про дозвіл на навчання у одному з провідних університетів Європи. Отримавши його, він вирушає до Німеччини і там за свою Alma mater вибирає Мюнхенський Університет Людвіга-Максиміліана богословський факультет.

Своє навчання у цьому Університеті він розпочинає у 1994 році. Тут він здобув усі потрібні наукові ступені, завершивши своє навчання захистом докторської дисертації, який відбувся 22 квітня 2013 року та отриманням титулу «Доктора богослов’я».

Предметом усіх наукових досліджень і просто зацікавлень єрм. Ніканора завжди були теми пов’язані з монашеством. А тому, темою його докторської дисертації  стало «Українське чернецтво в XI-му столітті: його виникнення та розвиток під впливом чернечих традицій Єгипту та Палестини». Його головним науковим досягненням стала досить аргументована гіпотеза про те, що українське чернецтво походить не з Греції, але бере свій початок з Єгипту та Палестини. На це, на його переконання, вказують схожість архітектури, обрядів поховання та інших елементів монастирського життя перших монастирів Київської Русі з монастирським життям єгипетських і палестинських монахів.

У процесі навчання єрм. Ніканор у 2002 році вирішив зробити перерву, щоб відновити свої духовні і фізичні сили. Спочатку він перебував у Свято-Успенській Унівській Лаврі, а опісля, 14 листопада 2002 року на певний період був призначений настоятелем Святотроїцького монастиря Студійського Уставу у Зарваниці.

Після закінчення ж докторських студій він повернувся до обителі, з якої розпочинав своє монаше життя за часів незалежної України – до Свято-Іванівської Лаври, яку надзвичайно любив. Спочатку він сповнював служіння у монашій спільноті у ранзі рядового монаха, а 9 квітня 2017 року був призначений  настоятелем цієї обителі.

В часі служіння він намагався усіма силами і в міру своїх можливостей боронити правди і честі свого рідного монастиря. Він завжди наголошував на необхідності бути вірними спадщині праведного митрополита Андрея та блаженного архімандрита Климентія Шептицьких для гармонійного розвитку Свято-Іванівської Лаври і Музею. Як він радів з того, що Музею було присвоєно ім’я блаженного Климентія, а у колишній монастирській каплиці після довгих років залунала молитва!

Після Великодніх свят цього року єрм. Ніканор почав відчувати поважні проблеми зі здоров’ям. Ситуація погіршувалася дуже швидко. З огляду на це на початку липня він перейшов на стаціонарне лікування. Перебуваючи у нелегкому стані він все ж таки складав плани і жив майбутнім.

Останніми тижнями він часто повторював, що через хворобу переосмислив усе своє життя і зрозумів, що «усі монаші практики мають тільки тоді сенс, коли є сповнені любові – любові до Бога і ближнього. Без любові вони є нічим іншим як інструментами без звуку і мелодії». Мабуть ця загальновідома, але саме ним глибоко усвідомлена та особисто пережита істина стала причиною того, що він до останніх хвилин свого життя перебував у великому спокої і єдності з Богом. І Господь у своєму провидінні побачив, що він є готовий до того, щоб оглядати у небі Його обличчя – повне любові і милосердя.

4 серпня 2018 року на 57 році земської мандрівки о год. 5:15 за українським часом єрм. Ніканор Єзерський повернувся до дому Отця – дому, в якому немає ні болізні, ні печалі, ні зітхання, але життя безконечне!

В цей день подякуймо Богові за дар його життя та просім у Господа, щоб прийняв його у свої оселі, які були сенсом і ціллю життя єрм. Ніканора!

Упокой, Господи, з праведними душу усопшого брата нашого єрм. Ніканора!

Інформацію надав єрм. Юстин Бойко, Синкел у справах монашества Львівської Архиєпархії

Джерело: http://ugcc.lviv.ua/