В ніч на 23 січня 1921 року у селі Марківка Гайсинського повіту на Поділлі агент російської окупаційної ЧК Афанасій Гріщенко підступно застрелив видатного українського композитора, активного діяча українського церковно-визвольного руху Миколу Леонтовича.
Напередодні Микола Леонтович завітав у гості свого батька – священика села Марківка та залишився ночувати у нього вдома. До цієї хати на ночівлю попросився і вбивця – чекіст, який і застрелив Миколу Леонтовича.
Життєпис
Микола Леонтович народився 13 (01) грудня 1877 року в селі Монастирьок Брацлавського повіту Подільської губернії (нині село Немирівського району Вінницької області) в сім’ї сільського священика.
Початки музичну освіти здобув удома. Його батько – протоієрей Дмитро Федорович Леонтович – чудово співав, грав на контрабасі, скрипці, віолончелі, гітарі, мати – Марія Йосипівна (в дівоцтві Ятвицька) – мала гарний голос і часто співала українські пісні, брат і сестри з дитинства навчалися музики й згодом стали співаками та музикантами.
З 1879 разом з родиною мешкав у селі Шершні (нині Вінницької області). 1887 відвідував підготовчий клас Немирівської гімназії. Від січня 1888 був учнем Шаргородського початкового духовного училища, а по його закінченні 1892 вступив до Кам’янець-Подільської духовної семінарії, де опанував теорію музики і хоровий спів.
Відвідував концерти й вистави. Почав обробляти українські народні пісні. 1898 закінчив Кам’янець-Подільську духовну семінарію і почав працювати учителем співу та арифметики у селі Чуків (нині Вінницької області). 1901 уклав збірку обробок народних пісень для хорового співу без інструментального супроводу (“Перша збірка пісень з Поділля”).
Від березня 1901 зайняв посаду вчителя церковного співу і чистописання в Тиврівському духовному училищі. 22 березня 1902 одружився з Клавдією Ферапонтівною Жовткевич. Деякий час потому переїхав із дружиною до Вінниці й зайняв там посаду учителя музики в церковно-учительській школі. 1903 видав “Другу збірку пісень з Поділля”.
1903–1904 роках під час канікул відвідував лекції в Придворній співоцькій капелі в Санкт-Петербурзі, де здобув свідоцтво регента. Через суперечки з адміністрацією Вінницької церковно-вчительської школи переїхав на Донбас де викладав спів та музику в залізничній школі на станції Гришино (нині Покровськ). 1905 року створив хор українських робітників і виступав з ним на мітингах. Через переслідування поліції повернувся на Поділля.
Від 1908 до 1918 викладав співи у жіночому єпархіальному училищі у Тульчині. Потоваришував з майстром хорової музики, композитором Кирилом Стеценком, майбутнім протоієреєм УАПЦ. Тут Леонтович керував хором, кілька разів на рік давав концерти української музики, слухати які приїжджали гості з Вінниці, Києва, Одеси. Був головою тульчинської “Просвіти”.
З 1909 року періодично їздив до професора Яворського в Москву та Київ, щоб навчатися композиції. 1916 на запрошення Кирила Стеценка, Пилипа Козицького та Олександра Кошиця разом з хором виконував свої обробки у Києві, зокрема і легендарного “Щедрик”, що з часом очевидно стала найвідомішою українською піснею за кордоном.
З початком Української революції у 1917 року багато часу працював у Києві. 1918–1919 роках був одним з організаторів Першої української державної капели, викладав у Музичному драматичному інституті імені Миколи Лисенка. Працював у Київській учительській семінарії, на диригентських курсах, як диригент сам керував хором.
На початку 1919 року разом із родиною (мав двох доньок) переїхав жити до Києва, однак восени цього ж року, після захоплення Києва окупаційними російськими Збройними силами Півдня Росії , повернувся до Тульчина, де заснував музичну школу, керував самодіяльними хорами, виступав з концертами у підрозділах Армії УНР.
Активний діяч українського церковно-визвольного руху. Створює масу музичних обробок церковних піснеспіві для богослужінь українською мовою.
Стає членом Всеукраїнської Православної Церковної Ради та членом Музично-хорової комісії при ВПЦР.
22 травня 1919 року під час першої Божественної Літургії, яку служили повністю сучасною українською мовою у Микільському військовому соборі у Києві, яку очолив протоієрей Василь Липківський, хором керував саме Микола Леонтович, який і створив ноти літургійних пісноспіві українською мовою.
У 1919-1920 роках працює над першим великим симфонічним твором — народно-фантастичною оперою «На русалчин Великдень» за однойменною казкою Бориса Грінченка.
Восени 1920 року у Тульчині відбулися гастролі хорової капели під керівництвом Кирила Стеценка та Павла Тичини, як другого диригента. Під час концертів капела виконувала твори Леонтовича.
В останні місяці життя Леонтович закінчував оперу «На русалчин Великдень».
Автор обробок для хору класичних творів, понад 150 українських народних пісень, зокрема “Пряля”, “Козака несуть”, “Ой з-за гори кам’яної”, “Щедрик”, українських революційних пісень, хорових пісень, зокрема “Легенда”, “Моя пісня”, “Літні тони”, “Льодолом”, опери “На русальчин Великдень”; духовних творів; методичних статей.
Підступно вбитий чекістським катом Гріщенком пострілом з пістолету 23 січня 1921 року у селі Марківка на Вінниччині, куди приїхав гостювати до свого батька й сестри. похований у цьому ж селі.
Пом’яніть сповідника віри і активного борця за автокефалію
Православна Церква України
Миколу Леонтовича у своїх молитвах!
На світлині: у центрі – Микола Леонтович з дружиною Клавдією Жовткевич та донькою Галиною. Світлина початку ХХ століття.
Джерело: фб-сторінка Історія УАПЦ
Повязані записи
