Триває посвяття Різдва Христового, яке закінчиться відданням празника 31 грудня. Протягом цих днів майже на усіх богослужіннях звучить тропар Різдва: «Різдво Твоє, Христе Боже наш, засвітило світові світло розуміння: в ньому бо ті, що звіздам служили, від звізди навчилися поклонятися Тобі – Сонцю правди, і пізнавати Тебе – Схід з висоти. Господи, слава Тобі».
Різдво – свято вселенського масштабу. Воно єднає землю з небом не тільки задля спасіння людства, а задля оновлення усього видимого світу. І серед нього у тропарі особливо виступають «ті, що звіздам служили». Мудреці, царі, волхви – Святе Письмо, літургійна традиція та колядки називають їх по-різному. У грецькому оригіналі Євангелія там узагалі стоїть «μαγοι». Маги, чаклуни, ворожбити…
Зоря була єдиним засобом, доступним для пізнання ними народженого Спасителя. Вони «від звізди навчилися». Отримали знання про здійснення чогось надзвичайного і стимул вирушити у тривалу подорож задля заглиблення у цю таїну. Як ці східні звіздознавці сприймали об’явлення у цю мить, залишається нам лише здогадуватися. Точно це не було чітке об’явлення Ісуса Христа як Спасителя світу, доступне нам. Але того, що вони отримали, було достатньо, щоб рухатися далі.
А далі каже нам тропар Різдва про поклоніння. Безпосереднє стояння перед Божою величчю і усвідомлення її. Маги торкаються її й замовкають. Хоч поклоніння може бути і словесним. Коли Божа велич спонукає проголошувати її через пригадування тих діл, які Творець здійснив задля спасіння світу. З цього й народжується молитва Церкви. А тексти Різдва обертаються навколо того, що Слово Боже приходить до людей, аби звільнити їх від безсловесся (твариноподібності). Від безсловесся через словесне поклоніння Богові людина звільняється, щоб у вічності поклонятися Йому вже понад усяке слово.
І нарешті навчившись, поклоняючись, мудреці відкриваються на пізнання Сонця правди – Христа, що сходить з висоти. Пізнання згідно з біблійною мовою – це входження у близькі постійні стосунки з особою.
Усе це осягнули наші мандрівники через зорю. Але нам Бог відкриває для цього незрівнянно надійніші засоби. «Ніхто й ніколи Бога не бачив. Єдинородний Син, що в Отцевому лоні, – той об’явив» (Йо. 1, 18). Завдяки Йому маємо тепер Об’явлення, виражене через Святе Письмо, літургійну традицію, святоотцівські твори, документи Церкви – усе для того, щоб навчитися і перебувати у постійному поклонінні, через яке здійснюється пізнання – входження у постійні стосунки з Творцем – тепер на землі і згодом у вічності.
Автор: В
асиль Калита – працівник Львівської духовної семінарії Святого Духа УГКЦ, випускник філософсько-богословського факультету УКУ, журналіст, піддиякон.
Також читайте: Василь Калита: Слава, до якої нічого додати
«Тріє царі»: Якими людьми вони могли бути?
«Тихі молитви»: темрява нерозуміння замість світла вечірнього
Головне фото: гобелен «Поклоніння волхвів» (The Adoration of the Magi), Едвард Берн-Джонс, 1888–1894
Повязані записи
