Кожен день в літургійному календарі присвячений пам’яті одного або кількох святих. Це означає не тільки вітання з іменинами тих, хто носить ім’я того чи іншого святого, а й молитву до цих святих. Тексти Вечірні, Утрені та деяких Часів укладені так, що містять звернення до тих святих, чий день відзначається.
Тому не потрібно шукати «особливо сильної» молитви до того чи іншого святого. Її просто не існує. За це подбала Церква у своєму молитовному правилі, яке пропонує тверезий підхід до побудови стосунків з тими, котрі вже випередили нас на шляху до Неба.
Молитва до святих, звісно, відрізняється від тієї, якою звертаємося до Бога. Святі нам нічого не дають, а лише разом з нами просять у Того, Хто є подателем всякого добра. А перераховуючи в літургійних текстах їхні подвиги, ми прославляємо Подвигоположника.
Нещодавно ми святкували пам’ять Макавейських мучеників (1 серпня). Св. Григорій Богослов склав похвальне Слово на їхню честь, яке збереглося до сьогодні. Серед поетичних похвал на адресу семи юнаків, їхньої матері та старця Єлеазара, котрі, перетерпівши муки від царя Антіоха і віддавши своє життя, залишилися вірними єдиному Богові та Закону Мойсея, серед пояснень значення їхнього подвигу, знаходимо й таке: «Але оскільки постраждали за законом хресним, то і достойні похвали, і мають бути вшановані словом, вшановані не для того, щоб збільшилася їхня слава (чи додасть слави слово тим, чиї справи славні?), але щоб прославилися ті, що хвалять і мали ревність до їх доблестей ті, що слухають, і у спогаді про них знаходять для себе спонукання до рівних подвигів».
Назіянзький святитель цими словами виходить далеко за рамки почитання Макавейських мучеників і дає нам ключ до розуміння усіх літургійних текстів в яких оспівуються будь-які святі.
Також читайте: Мученики Маккавейські: актуальні як ніколи
Похвала – один з основних вимірів молитви. У міжлюдських стосунках ми звикли хвалити когось, щоб зробити йому приємне, щоб підкреслити важливість того, що він робить, і цим немовби ще щось додати до зробленого. Св. Григорій Богослов каже: «Святим наші похвали нічого не додають». Нам навіть важко помислити їхні подвиги, бо з Божою допомогою зроблене ними перевершує людські можливості. А знаючи, як вони у своєму житті ставилися до земної слави, смішно вважати, що наша похвала їм підніме настрій. Не кажучи вже про Всемогутнього та Самодостатнього.
Але все одно похвала залишається однією з найважливіших складових молитви. Ми в літургійних текстах, вживаючи поетичні звороти, складені видатними гімнографами, перераховуємо ті величні справи, які звершив Христос задля нашого спасіння, і якими прославили потім його святі.
Навіщо, якщо до їхньої слави вже нічого додати, і всякі слова безсилі, щоб хоча б наближено окреслити звершене? Св. Григорій Богослов каже: «Щоб прославилися ті, що хвалять і мали ревність до їх доблестей ті, що слухають, і у спогаді про них знаходять для себе спонукання до рівних подвигів». До слави Христа і святих справді додати нічого, а от до нашої – без кінця. Оспівуючи в богослужіннях Божу славу, ми входимо в неї, переймаємо Його святість, а діла, якими з Його ж допомогою прославилися святі, стають нам дороговказом і підтримкою.
Святим стати можливо – каже нам молитва Церкви. Ними ставали перед нами люди, котрі нічим не відрізнялися від нас, але повірили, що Бог через них здатний зробити неможливе, відкрилися на це і здобули славу, що перевищує усе земне.
Автор: В
асиль Калита – працівник Львівської духовної семінарії Святого Духа УГКЦ, випускник філософсько-богословського факультету УКУ, журналіст, піддиякон.
Також читайте: Василь Калита: Кругообіг слави й величі
Василь Калита: Невловимий жаль за гріхи
«Тихі молитви»: темрява нерозуміння замість світла вечірнього
Повязані записи
