Василь Рудейко: “Церква – не місце для хизування дешевими понтами чи дорогою біжутерією, а дім молитви”

У ці дні ми бачимо падіння ще одної жахливої тоталітарної імперії. Імперії, яка маніпулює церквою заради своїх хворих і маніакальних загарбницьких планів. Українські церкви хоча й давно позбулись імперських впливів держави на їх життя, все ж залишили в своїх “традиціях” певні імперські звичаї, яких давно належить позбутися. Тим більше, що у сучасному світі нічого, окрім посмішки, вони не викликають.
Передусім мені ідеться про “титули” духовенства. “святіший”, “блаженніший”, “високопреосвященніший” – всі вони є наслідком імперських впливів царської Росії на літургійне життя її церкви, а від неї і на інші церкви.
Досить глянути в джерела нашої церкви і ми побачимо, що на літургійних поминаннях єрархії там і сліду нема про святіших, блаженніших і високопреосвященніших. Коли Церква молилася за архиєпископа, то так його і згадувала “за архиєпископа Ізидора”, наприклад. Чи “за єпископа Луку”. Цього досить. Однаково, якщо ми є віруючими християнами то знаємо, що один в нас Отець, а всі ми – брати. І найбільший є рабом найменшого.
Тому це одна із нагальних літургійних реформ, яких очікують церкви Київської традиції.
Церква не є місцем для хизування дешевими понтами чи дорогою біжутерією. Дім мій – домом молитви назветься для всіх народів навіки.
Менше позолоток, більше Слова Божого. Не шапками і хрестами хвалитися перед Господом, а народом, який вірує у Нього.
Із фб-сторінки Василя Рудейка