Розмова з Леонардо Порціа — медбратом, який супроводжував Івана Павла ІІ до лікарні після замаху 13 травня 1981 року.
Володимир Рендзьох: Як ви пережили день 13 травня 1981 року?
Леонардо Порціа: У другій половині дня 13 травня 1981 року я перебував у хірургічній амбулаторії ватиканської клініки разом з лікарем, професором Енріко Феделє. Як завжди, ми були на зв’язку з нашими колегами, які перебували на площі Святого Петра під час загальної аудієнції, за допомогою рації. В якийсь момент я кілька разів почув у слухавці: «У Папу стріляли!». Також було чути галас і гучні голоси. Потім мої колеги повідомили, що їдуть з пораненим Папою. Я негайно покликав професора Феделє, який був у сусідній кімнаті, і ми вибігли на вулицю перед будівлею клініки. Одночасно я подзвонив у гараж, щоб попросити другу карету швидкої допомоги, оскільки папська не могла проїхати площею Святого Петра через натовп. Івана Павла ІІ привезли до [нашої] клініки на джипі. Я взяв ноші з другої машини швидкої допомоги, поклав на них Папу, потім ми поставили їх біля входу і чекали на машину швидкої допомоги, яка повинна була приїхати з площі.
Кожного разу, коли я заходжу до ватиканської клініки, то бачу на підлозі маленьку плитку з папським гербом на згадку про замах. Це нагадування про те, що поранений Папа лежав на ношах саме в цьому місці. Але все ж я хотів запитати – чому ви чекали на другу карету швидкої допомоги?
Папська карета швидкої допомоги — та, що стояла на площі Святого Петра – була краще обладнана. Це була нова карета швидкої допомоги, яку привезли до Ватикану напередодні замаху.
Хто в цей час займався пораненим Папою?
Звичайно, звістка про замах одразу ж облетіла Ватикан, і біля Івана Павла ІІ з’явилися лікарі. Хірург попросив мене відкрити живіт Папи, щоб побачити рани і оцінити ситуацію — він хотів з’ясувати, чи це поранення вени, чи артерії. З вени кров витікає повільно, з артерії вона фонтанує — оскільки кров витікала повільно, то це була травма вени, тому ми могли ризикнути відвезти Папу в сучасну поліклініку Джемеллі, а не в лікарню Святого Духа, що знаходиться поруч з Ватиканом.
Хто був у швидкій, яка везла Папу до поліклініки?
У машину швидкої допомоги сіли особистий секретар Папи о. Станіслав Дзівіш, лікар Папи д-р Ренато Буццонетті, заступник директора Ватиканської служби охорони здоров’я д-р Джуліо Чезаре Нікотра, професор Феделє, бр. Каміль – польський боніфратер (монах Ордену святого Івана Божого – прим. ДВЛ), який на той час працював у ватиканській аптеці, Анджело Ґуґель – камердинер Папи, я і, звісно, водій, якого звали Каннеллоні.
Яким маршрутом ви їхали?
Ми поїхали через браму святої Анни, яка знаходиться з правого боку Ватикану. Оскільки поліція чекала на нас з іншої сторони, на вулиці Віа Аурелія, ми їхали без супроводу, у звичайному дорожньому русі. На додачу до всього, на півдорозі до пагорба Монте-Маріо сирена перестала працювати. На щастя, водій, щоб оминути затор і світлофори, вирішив скоротити шлях по вулиці Перейра – на жаль, це дорога з одностороннім рухом, і нам довелося їхати проти руху. Лікар попросив мене підключити Папу до крапельниці, але коли я вводив голку, водієві довелося відхилитися і виїхати на тротуар, щоб уникнути зіткнення з автомобілем, що наближався з протилежного боку, і я встромив голку собі в палець.
Про що говорили по дорозі до лікарні?
Іван Павло ІІ розмовляв зі своїм секретарем, і мені здавалося, що він молився, а лікарі цікавилися, ким є той чоловік, який намагався вбити Папу, і чому він це зробив.
Ви досить швидко прибули до поліклініки Джемеллі…
Це правда. Нам вдалося за короткий час доставити Папу в лікарню. Потім ми повинні були перевезти його до реанімації, де чекав доктор Сабато, але коли ми прибули туди, нам сказали нести Папу в інше місце – на дев’ятий поверх лікарні. Ми пішли пішки з ношами до ліфта і піднялися на 9-й поверх, де мала відбутися операція. Коли ми занесли Папу в палату, мені було доручено роздягнути його. Я зняв з нього одяг, склав його в мішок і передав дворецькому. На цьому моє завдання того трагічного дня закінчилося.
Коли Ви знову побачилися з Іваном Павлом ІІ?
Коли Папа повернувся до Ватикану, він дав авдієнцію працівникам ватиканської служби здоров’я та працівникам поліклініки Джемеллі, які доглядали за ним під час його госпіталізації. На жаль, організатори забули про нас Із професором Феделє. Через деякий час д-р Буццонетті повідомив нам, що нам треба прийти на зустрічі з Папою разом з нашими сім’ями. Це була дуже зворушлива зустріч. Після неї Іван Павло ІІ нагородив мене званням кавалера Папського Ордену Святого Сильвестра.
Чи були у Вас інші нагоди зустрітися з Папою?
У ті роки Івана Павла ІІ привозили до клініки на різні обстеження. Зазвичай це було в суботу після обіду, коли не було інших пацієнтів. Таким чином я мав можливість зустрітися з ним двічі. Коли він мене побачив, то сказав: «Та я пана знаю!». Ці слова Папи були для мене найбільшим визнанням і нагородою.
Відеозапис в часі замаху на Івана Павла ІІ 13 травня 1981 року на площі Святого Петра у Ватикані.
***
Леонардо Порціа народився на півдні Італії, у місті Ґравіна-ді-Пулья. Вже під час військової служби він був медбратом, а в 1960 році почав професійно працювати в різних римських лікарнях і клініках, в тому числі в поліклініці Аґостіно Джемеллі та лікарні Святого Духа. У 1967 році він розпочав працю у Ватикані і пропрацював там кілька десятиліть. Але є один особливий день, який назавжди закарбувався в його пам’яті – 13 травня 1981 року, коли він як ватиканський санітар надавав допомогу Іванові Павлу ІІ, який був поранений під час замаху на нього.
Джерело: niedziela.pl
Також читайте: Де у Львові зустрітися зі святим Іваном Павлом ІІ
«Я навернулася, коли Іван Павло ІІ помирав»
Чи все ще надихає католиків вчення Івана Павла ІІ?
Повязані записи
