Ідентичність людини не в тому, що вона має, а в тому, чим ділиться. У цьому велич людини. Якщо хтось не може нічого дати своєму ближньому, тоді дає себе. Тоді він завжди може послужити і дарувати свою любов і своє відкрите серце. На цьому наголосив владика Володимир, єпископ-помічник Львівської архиєпархії УГКЦ під час проповіді до вірних в Архикатедральному соборі св. Юра 16 вересня 2020 року.
За словами архиєрея, кожне Євангельське слово заохочує нас до певної місії у цьому світі. Сьогодні ми чуємо як Ісус покликав дванадцятьох апостолів, проте посилає їх на місію по двоє. Можна подумати, – каже проповідник, – що він так поступає з огляду на безпеку, проте бачимо, що радше він їх посилає в такий спосіб свідчити любов.
“Це більше чим слова. Ба більше він їм каже нічого зі собою не брати вдорогу. Зазвичай, коли ми збираємося вдорогу, то потребуємо багато чого зі собою взяти, спакувати сумку, ключі, щоб повернутися до дому, мобільний телефон, який є дуже важливим елементом. Ісус каже їм нічого зі собою не брати.. Дивно…”, – каже проповідник.
На його переконання, сьогоднішнє Євангеліє скріплює нас думкою про те, що якою б не була наша життєва місія, не всі приймуть нас, наші слова і вчинки. Зрештою Ісус будучи Богом також не зміг всім людям догодити.
“Ісус дозволяє взяти зі собою палицю, яка може мати різну функцію. Нею можна когось бити, на неї можна опиратися, а ще більше палиця – це продовження руки. Мої можливості таким чином є розширенні і це дає мені простір для ще ширшого діапазону моїх діл”, – зауважує він.
“Життя – це забіг на довшу дистанцію з перспективою вічності. Навіть, якщо не всі в житті будуть мене приймати, я повинен йти у зручному взуття і опираючися на палицю, щоб якнайдовше витримати і якнайдальше пройти. Памятаймо, що після завершення земного життя, у вічності нас чекає дуже велика перспектива”, – переконаний єпископ-помічник Львівської архиєпархії.
Повязані записи
