30 вересня Церква вшановує пам’ять святих Віри, Надії, Любові і їхньої матері Софії. Софія та її доньки, Віра, Надія та Любов, – ранньохристиянські мучениці, що жили у II столітті нашої ери в Римі. Про цей день і віру, надію і любов у сучасному світі, ми поговорили із отцем Андрієм Корчагіним, парохом храму святих мучениць Віри, Надії, Любові та їх матері Софії у Львові.
Історія цього дня
Софія була благочестивою християнкою, своїх доньок вона назвала на честь головних християнських чеснот: Віри, Надії та Любові, і виховувала їх, прививаючи віру. Імператор Адріан хотів, аби Софія із дітьми зреклася християнства та принесла жертву язичницьким богам. Однак ті залишалися непохитними. Старшій, Вірі, на той момент було 12 років, Надії – 10, а Любові – всього 9 років.
Розлючений імператор звелів замучити дітей жахливими тортурами, а їхню матір Софію змусили дивитися на страждання доньок. Софія поховала їх, а сама провела три дні, молячись біля могили. На третій день вона там і померла.
«Вони сказали «ні» земним речам і «так» мрії про небо»
Сила Софії та її доньок полягала у вірі в Бога. Молода вдова виховала трьох дітей у любові до Всевишнього. Вони жили в часи, коли довкола і при владі були язичники. «Коли перед ним постала дилема: чи залишитися вірними своїм переконанням, чи зрадити їх, аби облегшити своє життя, то в їхніх серцях ця дилема місця не мала, адже вони чітко знали, що їх чекає. Вони мріяли про рай, про вічне життя із Богом. Їхній мученицьких вчинок – приклад для християн 21 століття як треба вірити і які цінності мають займати перше місце у житті. Якщо християнин мріє про небо, то він готується до неба. Він має спокуси і здає екзамен перед своїм сумлінням: жити в правді Божій чи брехні світу цього. Кожен із нас має цей вибір. Софія виховала своїх доньок так, що вони сказали «ні» земним речам і «так» мрії про небо», – каже отець.
Маємо багато святих, які канонізовані Церквою і ще більше тих, про яких ми не знаємо і яких нема в церковному календарі, але які є в небі. Софія настільки любила Бога, що вона цю любов вклала в серця своїх доньок. Зараз ми не мусимо бути мучениками за віру, але і в наш час бувають виклики. Коронавірус, війна, втрати – усе це вселяє страх і зневіру. То як не впасти духом?
Як не втрачати віру, надію, любов в 2020 році?
«Ми повинні читати Боже слово. Воно очищає і навчає нас. Народна мудрість каже про те, що з ким поведешся, того і наберешся. Диявол знає про Бога. Знати про Бога мало – треба знати Бога. А ми його пізнаємо в молитві, коли ми з ним спілкуємося. Той, хто молиться, той наповнюється Його присутністю. Бог торкається тієї людини і вона стає добрішою, лагіднішою і мудрішою. У нашій парафії сотні сімей має традицію спільної молитви батьків і дітей вдома», о – розповідає отець Андрій.
Якщо прочитати наші стрічки новин, увімкнути телевізор чи розгорнути газету, то здебільшого там прочитаємо про негативні новини. Отець Андрій пояснює: «У людей паніка, вони втрачають надію на краще, втікають закордон у пошуках щасливішого життя, прірва щораз збільшується. Вихід з цього становища є. Ісус прийшов на землю, щоб дати надію. Перед нами були набагато страшніші часи, але наші предки перейшли ті перешкоди. Зараз ми маємо набагато легше життя, ніж вони, але ми нарікаємо і забуваємо, що Бог опікується нами. Той, хто вірить в Бога, той відчуває Його любов. Я би радив менше читати новин, а частіше підносити погляд до неба і бачити красу довкола. Тоді людина побачить, скільки Бог їй дає».
Освячення храму Віри, Надії, Любові та матері їхньої Софії 4 жовтня
“У Львові є храм, збудований на їхню честь. Вулиця, на якій стоїть храм, також має ім’я Віри, Надії, Любові», – каже отець Андрій Корчагін. Це рішення прийняли депутати Львівської міської ради 29 червня 2017 року. Раніше вулиця була безіменною і її не було на мапі. Окрасою цього району є церква. Її видно із кількох тисяч вікон з будинків.
Підготувала Тетяна Байбак
Повязані записи
