«Я був сержантом у корейському батальйоні. Я не вірив ні в що, крім сили важкої зброї, якою керував. Крім того, я був невиправним богохульником».
Усі матюки, які, немов чорні круки, вилітали з мого нечестивого рота, містили згадку про Матір Божу. Ті, хто чув ці жахливі богохульства, буквально тремтіли. Деякі солдати хрестилися, щоб їх не спіткав Божий гнів лише за те, що вони стоять поруч зі мною.
Командири постійно робили мені зауваження і карали мене, але я навіть не думав змінюватися… Поки не настав той ранок, який я запам’ятав назавжди.
Це був світанок 7 квітня 1951 року. Я зі своїм загоном розташувався на схилі пагорба (38-а паралель). Усю ніч я просидів в окопі з одним солдатом, якого звали Ставрос Адамакос. За ніч ми не зімкнули очей.
Коли зійшло сонце, можна було вже не боятися раптового нападу. Мої очі, почервонілі від безсонної ночі, зімкнулися. Несподівано я побачив сон, який мене вразив і змінив усе моє життя.
До мене підійшла Жінка, одягнена в чорне. Її обличчя вирізнялося незвичайно чистою красою, подібної до якої я ще ніколи не бачив раніше. Вона поклала мені руку на плече і запитала ніжним голосом:
– Чи хочеш, щоб Я завжди була з тобою поруч, Георгію*?
Серце моє затріпотіло від радості.
– А хто ти? – запитав я Її.
Її вираз обличчя змінився, і Вона подивилася на мене дуже суворо:
– Георгію, чому ти Мене постійно лихословиш?
– Та я вперше тебе бачу! – обурився я. – Як можна лаяти того, кого ти не знаєш?
– Так, Георгію, – сказала Вона з гірким докором. – Ти мене клянеш. А, між тим, я завжди поруч із тобою і з усіма бійцями вашого батальйону. Чому б тобі не поїхати в Пусан і не поставити свічки за своїх загиблих побратимів, які там поховані?
Від цих Її слів я прокинувся в жаху. Ставрос сидів поруч і здивовано спостерігав за мною.
– Товаришу прапорщику, що тобі наснилося? Ти стогнав і розмовляв уві сні.
Я розповів йому свій сон, і ми списали все на втому і недавні розмови про загиблих у Пусані.
Але поки ми говорили про це, я раптом знову побачив ту Жінку чистої краси, зодягнену в чорне, просто перед собою. І це вже була дійсність, а не сон.
– Адамакосе! – закричав я на всю горлянку. – Ось Вона, ця Жінка! Ти Її бачиш? Дивись… ВОНА тут!!!
Він намагався заспокоїти мене, але де там! Жінка в чорному вбранні, чистої краси і з ніжним голосом, стояла поруч зі мною і говорила:
– «Не бійся… Не бійся, дитино моя. Я – Богородиця. Я захищаю вас усіх скрізь і завжди. Але я хочу, щоб ти не лаявся матюками навіть у найважчі моменти свого життя.
Хвилювання, що охопило мене, було настільки великим, що я кинувся на землю і хотів поцілувати Її ноги. Але Вона зникла. І тоді я заридав, але зовсім не від горя… Це були сльози полегшення і радості. Я розмазував їх кулаками по щоках і відчував, як оживає моє озлоблене й висохле серце… Це було справжнє диво, бо я колись був незнайомий із покаянням і заплакав, мабуть, уперше в своєму дорослому свідомому житті».
* Справжнє ім’я оповідача – Хрúстос (грец. Χρήστος), в перекладі було змінено на «Георгій», щоб уникнути в українського читача асоціацій зі словом «Христóс».
«Об’явлення і чудеса пресвятої Богородиці», монастир Παρακλητου-Ωρωποσ Αττικησ 2011
Джерело: ieramonopatia.gr
Також читайте: Богородиця рятує дівчину-сержанта під час аварії вертольота
Вона впала на коліна під хрестом і закохалася в Ісуса. Єврейка, яка стала бенедиктинкою
Богородиця, яка об’являє Правду
Повязані записи
