Я житиму так, щоб ніколи не шкодувати про те, що не встиг

1Більше року тому, під час одного з обстежень, лікарі запідозрили у мене рак. І відправили здати певні аналізи. І от коли я очікував на результати,то,напевно, ви здогадуєтесь, що моя голова була переповнена різними запитаннями.    Знаєте про що я думав у цей момент? А якщо це дійсно є рак? А якщо дійсно через нього я помру? То про що в останні миті я шкодуватиму? Або “Щоб я хотів зробити  протягом того часу, який мені залишився?”.

З одної сторони – це страшно знати, коли підеш з цього світу, а з другої сторони – ніхто з нас не знає коли це трапиться. І це може бути ілюзія, що ти проживеш довго. Хтозна – коли це трапиться. Адже одного дня ти завершиш своє життя і це буде останній день для тебе.  Так і  я думав. То про що би я шкодував, а можливо би не шкодував?

Я перебрав у своїй голові багато мрій  і сподівань. Колись я мріяв відвідати Париж, скуштувати устриць,проїхатися на феррарі. Але напевно у той момент,коли би збігали останні хвилини мого життя, я б думав не про це. Мені було б байдуже як виглядає Ейфелева вежа. Мені було б байдуже, який звук у двигуна фераррі. І мені було б все одно, імовірно, споглядати хвилі  на Атлантичному океані. У той момент, напевно, єдине про що б я шкодував, що присвятив недостатньо багато часу своїй родині. Що не побачив першого кроку свого сина, що не чув  перших спроб продекламувати вірші моєї доньки. Напевно, в той момент я найбільше шкодував би про те, що замало часу провів зі своєю дружиною, замало  сказав їй як її люблю. І напевно в той момент, коли є найбільша небезпека закінчити своє життя, ти найбільше думаєш про те – на що ми витрачаємо більшість свого часу. Абсолютно немає значення у якому будинку ти живеш, на якій машині їздиш, скільки титулів ти маєш, який докторат у тебе за спиною. Єдине, що має значення – це те наскільки часто і щиро ти можеш сказати: “Як я тебе люблю” і наскільки часто і щиро хтось тобі відповість: “Я тебе теж”. Тож не витрачаймо час на те, про що не шкодуватимемо у той момент, коли заплющаться наші очі назавжди.

За матеріалами фб-сторінки о. Дмитра Романка та сайту ДивенСвіт