Середньовічні посібники з доброї смерті вчили, що духовна боротьба триває і в час помирання. Вони допомагали пройти цей етап без страху, в єдності з Богом.
«Найкориснішою здатністю людини» назвав «мистецтво добре вмирати» Генріх Зойзе, німецький містик і теолог, що жив на межі XIII і XIV століть. Він заохочував готуватися до смерті, особливо до раптової, доки не стало запізно. Твори, що належать до «ars bene moriendi», попереджали про спокуси, які сатана використовує в годину смерті, і давали вказівки, як гідно, по-католицьки, перейти в кращий світ. Вони також готували до надання допомоги вмираючому тих, хто його супроводжував: рекомендували певну духовну позицію, можливість прийняти таїнства і спільні молитви.
Найважливіша хвилина життя
Книги містили, наприклад, питання або настанови, які хтось із присутніх повинен був ставити вмираючому, і які стосувалися сповідування віри, бажання визнати скоєні гріхи, пробудження каяття, прощення ближніх і відшкодування заподіяної шкоди.
Дивіться ілюстрації ars bene moriendi:
Частим і важливим мотивом (також на гравюрах) були застереження перед п’ятьма спокусами диявола, представлені у формі боротьби добра зі злом:
- Спокуса віри
Сатана може переконувати вмираючого, що пекла не існує, а наші добрі чи погані вчинки не мають значення – бо ми не знаємо, що нас чекає після смерті.
Тут варто пам’ятати, що злий дух нічого не зможе зробити за допомогою спокус, доки людина добровільно не піддасться їм. Середньовічні трактати підкреслюють тут роль ангела, який супроводжує вмираючого, нагадує, що диявол є брехуном, і зміцнює віру, наводячи приклади людей віри.
- Спокуса відчаю
Сатана звинувачує вмираючого в тому, що той не дотримувався вчень Церкви, і нагадує йому про гріхи, вміло використовуючи при цьому Святе Письмо. Він намагається переконати його, що кількість і тяжкість скоєних гріхів позбавляють його шансів на прощення і, отже, на спасіння.
Цього разу ангел приходить на допомогу, намагаючись применшити вагу особистих гріхів вмираючого і стверджуючи, що навіть якщо вони були тяжкими, Бог прощає гріхи тому, хто кається.
- Спокуса проти терпеливості
Ще одна спокуса: злий дух вмовляє хворого, що він страждає незаслужено, а крім того, що близькі йому люди не співчувають йому, а чекають на його спадщину. Ангел пояснює хворому, що сатана через знеохочення зносити випробування з терпеливістю намагається звести його душу на манівці.
- Спокуса гордині
Сатана починає особливо відзначати витривалість і мужність вмираючого в боротьбі зі спокусами, вивищує його над іншими, натякає, що своїми чеснотами вмираючий забезпечив собі вхід до Неба, і Бог мусить його туди впустити. Ангел же нагадує, що людина не повинна приписувати собі жодних заслуг, бо без Бога вона нічого не могла б зробити (Ів 15, 5). Він також нагадує, що гординя є матір’ю гріхів.
- Спокуса захланності
Демон показує вмираючому його майно та найближчих людей, яких він повинен залишити у цьому світі. Мета цього – відвернути увагу хворого від справ душі.
Ангел приходить на допомогу, закликаючи вмираючого відвернутися від земних справ і дивитись на Спасителя, який добровільно покинув найближчих і, позбавлений усього, висів на дереві хреста. Він підказує йому довіритися Богу і віддатися Йому всім серцем, і таким чином отримати спасіння.
У трактатах про «добре вмирання» були також молитви, призначені для близьких, які чергували біля вмираючого, та загальні роздуми, присвячені смерті.
«Ars bene moriendi» в служінні Церкви
Зразками для трактатів «ars bene moriendi», особливо популярних наприкінці Середньовіччя, стали три твори:
- Трактат Яна Герсона (XIV/XV ст.), видатного теолога і канцлера Паризького університету, «Opusculum tripartitum de praeceptis decalogi, de confessione et de arte moriendi» («Тричастинна праця про заповіді Декалогу, про сповідь і мистецтво вмирати»), бл. 1408 р.
- Трактат «Ars moriendi ex variis scripturarum sententiis collecta…» ( «Мистецтво вмирати, зібране з різних писань»), XV ст.
- Трактат «Speculum artis bene moriendi…» («Дзеркало мистецтва добре вмирати»), що приписується Домініку Капраніцу (1400–1458), єпископу Фермо.
Надія добре померти
Трактати про добру смерть також нагадували супроводжуючим, щоб ніхто не обманював хворого надією на одужання, відволікаючи його від належної підготовки до смерті, і щоб він не збився зі шляху через страх перед смертю. Вони також рекомендували вмираючому плекати в собі вдячність: згадувати про милості, отримані від Бога, серед яких і те, що він уникнув раптової і несподіваної смерті. Вони підказували зносити страждання зі спокоєм – як відшкодування за скоєні гріхи, і довіритись Богові.
Трактати також описували духовні розради, які відчувають вмираючі. Вони вказували на допомогу самого Христа і Марії, опіку ангелів і святих.
«Смерть не є несподіванкою, якщо їй передує добре життя», – підкреслювалося в трактатах про добру смерть.
Також читайте:
«Будьте відважними»: три історії від о. Юрія-Антонія Меуша ЗНІ про зцілення душі і тіла
Книга, яку повинен прочитати кожен: як зарадити зі смертю близьких, втратою і жалобою
Повязані записи
