Триваємо у Великому пості, у духовній пустелі. Напевно, ви всі зі мною погодитесь, що нашою пустелею сьогодні є війна. Війна, яка триває тут і зараз, у нашій країні. Гинуть жінки і діти, люди похилого віку, цивільні і військові. І ми не знаємо, в який момент, і з якої сторони нам можуть заподіяти зло, і, навіть, вбити. Людина в пустелі – беззахисна. Людина в пустелі немає нічого, що би її захищало. Так, як і ми сьогодні. На пустелі присутній теж диявол, який спокушає всіх нас, кожного без винятку. Але диявол завжди повторюється, і лише Бог кожного разу створює щось нове. Бог завжди оригінальній. Диявол все робить по тій самій схемі, і ми це сьогодні бачимо. Навіть армія ворога – це злочинці, які діють за старими совєцькими методами і не мають ані принципів, ані совісті, ані почуття відповідальності. Тож як диявол може нас сьогодні атакувати? Чим може нас спокушати? Ми сьогодні маємо спокусу почати тривожитися за їжу – чи нам не забракне, чи ми виживемо. Не переживайте! Я обіцяю, що нікому з вас не буде бракувати хліба. Ми зробимо все необхідне, щоби нікому нічого не бракувало. Не засмічуйте свої серця тим, що не є важливе. Вам нічого не бракуватиме!
Наступна спокуса – надіятися на людей. Подивіться, яку ми мали надію на світову спільноту, на всіх політиків, які мали нас захистити, які підписували конвенції та меморандуми. І де вони? Де усі ці угоди, які мали забезпечити нам мир? Хіба економічні санкції здатні захистити наші життя? І сьогодні маємо засвоїти цей життєвий урок, що ми не маємо покладати надію на людей, а лише на Бога.
Ще одна спокуса – спокуса бездіяльності. Нам може здаватися, що від нас нічого не залежить. Тому ми занурюємося у безконечне прокручування стрічки новин, у перепощування інформації, ставимо різного змісту бігборди по місту… Так от – це не помагає! Нам сьогодні треба почати молитися по-справжньому. Немає значення, хто якою мовою, але треба молитися. Ми, католики, маємо щодня відмовляти чотири частини розарію. Кожного дня! Щодня о третій годині молитися коронкою до Божого Милосердя. Щодня маємо старатися бути на Євхаристії і приступати до Причастя. Це сьогодні велике завдання для кожного з нас. Маємо звертатися до Бога, маємо зайняти свою чітку християнську позицію. І ще одне – зараз маємо прекрасний час, щоби любити ближнього. Сьогодні це наше братерство помітне на кожному кроці, але не зупиняймося на цьому. Нам треба бути чуйними на потреби кожного: комусь потрібен дах над головою, комусь хліб, комусь бракує взуття чи коштів. Не будьмо байдужими, допомагаймо одні одним так, як можемо. Це час, який вчить нас взаємної відповідальності. Ми не можемо сидіти і думати, що це має зробити хтось інший. Сьогодні я маю бути знаряддям миру в руках Божих.
Єпископ-помічник Львівської Архидієцезії РКЦ Едвард Кава
Повязані записи
