Усе у житті розпочинається з думки. Ми проявляємо своє життя посередництвом помислів. Помисли, які втілюємо, стають вчинками. Якщо ж вчинки часто повторювати, то вони кристалізуються в усталені звички, які у свою чергу поступово ставатимуть нашою / secunda natura – другою природою /. Саме вони проявляються через стиль життя, ознаки характеру. Тоді ці всі ознаки зібрані воєдино і є долею людини. Те, що люди часто називають долею, кажучи, мовляв, «що кому написано на небі» і трактуючи її, як якийсь невідворотній фатум, насправді долею не є. Ми самі пишемо свою долю через досить зрозумілу послідовність: / думка / вчинок / звичка / навик / стиль життя / = доля.
На жаль, чимало людей, нарікаючи на власну долю, найчастіше звинувачують інших людей і обставини, замість того, щоб з’ясувати справжні причини власного стану. Бо життя кожного є в його ж руках. Не існує жодних згори наперед визначених алгоритмів, яким безальтернативно підкорюється людина. Існує лише вибір. Постійний вибір. Кожна невдала доля / недоля / – щойно наслідок (сукупність) численних хибних виборів у житті. Це коли людина сходить з рейок, а зійшовши з них, рухається імпульсивно, болісно, складно і зазвичай безсенсово, або ж просто заціпеніло стоїть, боючись рухатись далі. Але, допоки ходимо по землі, все ще є змога повернутися на добрий і певний шлях, розпочавши будувати свою справжню ідентичність. І лише тихий голос сумління буде необманним індикатором нашого руху, якщо ми тільки остаточно не спалимо його у вогні власного безумства і беззаконь.
єрм. Лука (Михайлович)
Повязані записи
