Сьогодні хотів би поговорити з вами про предмет християнської етики, який від 90-х років викладався як один з предметів у школах і над яким зараз тривають бурхливі дискусії. Моє слово скероване, перш за все , до християн.
Коли цими днями Блаженніший Святослав, Блаженніший Епіфаній, єпископи, священники, почали говорити про необхідність уроку християнської етики у школах, то зустрілися з великим спротивом зі сторони християн. І це мене дуже, як священника, непокоїть. Якщо християнин виступає проти предмету християнської етики – дисципліни, яка має дати дитині основи віри у Бога, то це означає, що така людина не є християнином, а лише декларує себе таким. Тут маємо справу з людиною роздвоєною, щодо власної віри. Коли мова йде про пізнання Бога, то це є закладено у Заповіді: “Люби Господа Бога твого усім твоїм серцем, усією твоєю душею, усіма думками твоїми, а ближнього свого як самого себе”. Любов до Бога передбачає пізнання Бога. А пізнання Бога здійснюється зокрема через пізнання тих істин, які Бог нам обявив, а Церква нам їх передає. Відтак, невід’ємною місією Церкви є проповідь Євангелія. Тобто того, що Христос говорив і чого навчає. Тому що, спасіння яке приносить Господь, не дається нам силою. Ісус нікого не примушує іти за ним. Тільки каже: “Якщо хочеш іти за мною, візьми свій хрест і йди за мною”. І коли тепер християни у соціальних мережах, через телебачення виступають проти християнської етики у школах, то вони виступають проти того, щоби їхні діти пізнавали Бога. А відповідно, такий християнин не може вважатися християнином, це є поганин з хрестиком на грудях. І таких поган із хрестиком на грудях, на превеликий жаль, у сьогоднішньому суспільстві не тільки українському, але й світовому, є дуже багато. І саме через них є найбільші проблеми. Тому що, віра трактується ними на власний спосіб,а Бога вони уявляють собі такого яким хочуть бачити. І коли ти їм кажеш, що твоє уявлення Бога не відповідає тому, що Бог говорить про себе, така людина починає робити великий бунт. Оця вся боротьба проти Бога має дуже підступний вимір. Тоді вона творить Бога таким, яким хоче бачити.
Як ми можемо пізнати Бога? Перший спосіб, це через те, що навчає Церква. Ми називаємо це традицією. У нашому розумінні, традиція в’яжеться з чимось минулим. Коли ми говоримо”церковна традиція”,то маються на увазі усі ті надбання віри, які випрацювала Церква, проголошуючи Добру Новину про Царство Боже упродовж більше ніж 2-х тисяч років свого існування. І друге через Святе Письмо, яке є Джерелом Божого Об’явлення (Старий і Новий Завіт). І християнська етика є унікальним предметом, який був упроваджений, свого часу, за згодою Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій. Це є предмет міжконфесійний.Тобто він не розрахований тільки на греко-католиків, православних, чи протестантів. Він передбачений для всіх людей, які називають себе християнами. Згідно перепису населення, який ми маємо, у нас більшість вважає себе християнами. Якщо більшість людей вважають себе християнами, то виникає питання, чи вони хочуть пізнавати свою віру, чи вони тільки формальні християни. Християнська етика має кілька складових. Чому вона є у школі? Християнська етика була впроваджена ще як предмет релігії. Добре пригадую ті часи, бо я, який ще вчився у радянській школі, чекав коли той урок релігії нарешті буде у школі. Я дуже тим радів, що нарешті про Бога заговорять у школі, це був кінець 80-х -початок 90-х років. Але, чому впроваджувався цей урок релігії? Бо люди вийшли з радянського союзу. Віру, яку вони зберегли, була вкорінена у традиції. Не всі родини мали можливість пізнати Бога, Церкву, адже радянська система, яка проголошувала, що Церква відділена від держави, насправді ту Церкву задушила. І ціль христинської етики була дати Бога спраглому народу, який про ту Церкву не чув. Катехизація від християнської етики відрізняється. Бо християнська етика ставить за мету дати дитині пізнання Бога – хто Він є,як Його бачать різні релігії, розуміння загальнолюдських Заповідей, то Катехизація має на цілі упровадити людину у спільноту до якої вона приналежить, церковну: православну, католицьку, протестантську, тощо. Для того існують катехитичні школи, які зараз розвиваються. Так ось, християнська етика ніколи не була примусовим предметом. Якщо ви зустріли у цій ситуації певний примус, то це була “творчість місцевої влади”. Але він був обов’язковим предметом у тому значенні, що школа не мала права заборонити викладати християнську етику тоді, коли батьки хотіли, щоби їхні діти навчалися християнської етики у школах. Чому? Бо ми християни є громадянами України не меншими, ніж атеїсти та агностики. Чи мірилом справедливості є атеїзм? То я вам згадаю, яку справедливість приніс нам радянський союз, як казав Патріарх Йосиф: “гори трупів і море крові”. Атеїзм ніколи не буде об’єктивним. Він є одним з поглядів на життя, який існує, ніхто не збирається його забороняти. Але ми, християни, є повноправними членами нашої країни і маємо право, щоб наші діти у школі мали можливість вчити ті предмети, які ми бажаємо.І коли хто закидає про податки, то хочу сказати, що християни наповнюють бюджет нашої країни у більшості. Бо понад дві третини людей в Україні декларують себе християни.
Чому у школі, чому не у сім’ї? Тепер через спротив викладанню християнської етики, ми побачили, що діється з нашими сім’ями, який є їхній духовний стан.На превеликий жаль, сучасний темп життя віддалив батьків від дітей, дітей від батьків, також проблеми міграції спричинили те, що батьки не мають достатньо часу, щоб присвячувати його дітям. Не кажу вже про те, щоб батьки навчали вдома християнської етики, бо самі часто достатньо не знають правд віри. Тому у школі викладачі християнської етики це доповнюють. На парафії намагаються це робити, але це теж нелегко. Бо у межах однієї проповіді у неділю, ви цього не зробите. А у позанавчальний час, тим паче. Таке враження, що бальні танці, бокс, дзюдо є важливішими за релігійне виховання. А потім, дорогі браття і сестри, воно нам так повернеться, що ми не впізнаємо країни у якій ми опинилися.
Я не хочу силою нікого навертати, бо це є проти християнства. Я хочу звернутися до християн, які виступають проти християнської етики в школах. Той християнин, який проти християнської етики, повинен поважно застановитися над своєю вірою, чи він є християнином, чи ні. Бо якщо він є християнином, а таке чинить, то робить тяжкий гріх. А якщо він його не усвідомить, то потрапить у ще важчий гріх, який називається гордість.Гордість – це тоді, коли я свою думку ставлю понад думку церковного проводу, Бога, тощо. Я хочу вам пригадати, що церковний провід – це не є забавки, це є люди, які обираються людьми, але під дією Духа Святого, тому і є свячення. Вони є самі грішні, приносять жертви за свої і людські провини, але Бог з них спитає, що вони робили для того, щоби змінити свій нарід. Блаженніший Святослав закликає нас і каже: “християнська етика – це певний міжконфесійний продукт і що Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій, свого часу, погодилася її зробити спільною платформою на якій усі її члени базують свою присутність у системі державної освіти. Згодом предмет християнської етики зробили факультативним, а згодом як стається з усім необов’язковим, годину предмету почали скорочувати, а у деяких частинах України, християнська етика почала завмирати”. В короткому абзаці представлено проблему з якою ми зіткнулися. І це стало причиною того, що Блаженніший Святослав зустрівся з Міністром освіти України і вони говорили про те, яким чином погодити присутність християнської етики у школах. Вони, як казав Блаженніший, не дійшли очевидної, остаточної згоди, але погодилися продовжувати розмову на цю тему і надалі. Але слухайте слова Блаженнішого Святослава:
“Я заохочую всіх обстоювати ці навчальні години, зокрема у католицьких школах. Батьки мають право вимагати від держави, щоб навіть у державних закладах освіти, їхніх дітей виховували у певних цінностях”, – цитую Блаженнішого, який також закликав батьків писати заяви про християнську етику у школах.
Є також слова Блаженнішого Епіфанія, Предстоятеля ПЦУ, який те саме повторює.
Також мені дехто каже, що отче, у наш у школах так погано християнська етика викладається, що я би сама не хотіла на той предмет ходити. Так, є проблема з викладачами християнської етики. Треба собі добре усвідомити, що якщо якийсь вчитель недобре викладає, наприклад, математику, то це означає, що математика є поганим предметом. Тому, коли мова про вчителів християнської етики, для них були створені спеціальні інституції, які їх мають школити. І сьогодні я хотів би зробити рекламу Українському Католицькому університету, а саме катехитично-педагогічному інституту. Це є інститут, який від держави має дозвіл видавати атестати про вищу релігійну освіту, спеціальність “катехит”, додаткові спеціалізації: це є вчитель предметів духовно-морального спрямування, дяк, регент, релігійні мас-медіа. Документи приймають цього місяця до 30 вересня. Де буде діяти ця програма? Буде діяти у Києві, у Львові, Луцьку, Жовкві, Одесі і Запоріжжі. З огляду, на потребу, буде дистанційна форма навчання для тих, хто проживає поза межами України. Тривалість навчання 6 семестрів, тобто 3 роки. Тому, заохочую всіх, замість нарікати, якщо ви навіть вже є людьми, які здобули певну освіту, вкладіть свою лепту у виховання дітей і молоді. Адже, я вам хочу сказати, на превеликий жаль, стан сімей є критичний, а отже релігійна освіта у родинах є наближена до нуля. Тому, є інституція, яка фахово формує катехитів, а якщо є проблеми на місцях, то вони вирішуються, але це не означає, що батьки-християни, на місцях, мають виступати проти християнської етики. Мені соромно було читати у соціальних мережах, як християни відверто, виступають проти християнської етики у школах.І то так аргументовано. Друзі, я ще раз вас запитую, коли ви йдете до лікаря, ви з лікарем дискутуєте? Ні? Коли займаєтеся фізикою, вивчаєте закони фізики, чи пробуєте їх змінити? Коли йдеться про речі релігійні, то ведуться постійні дискусії. Віра людей, на жаль, зараз страждає інфантильністю. Багато людей через гордість, лінивство і небажання пізнавати Правди віри, створили собі такий образ Бога, який не є Богом, що створив світ, а є Богом, який ми собі уявили. Я застерігаю усіх тих, які дуже легко висловлюються на релігійні питання, не будучи у цьому експертом, а ще й поливає брудом церковну ієрархію, по-перше, це неетично, аморально і грішно. В Україні зараз ведеться шалена атака на Церкву.Прошу християн бути мудрими і не бути голослівними, особливо у тих питаннях, де ви експертом не є.