Нещодавно завершився перший рік навчання у Школі духовного проводу “Єлеазар”. Чого навчилися слухачі курсу, у чому були його особливості ми поспілкувалися із с. Магдалиною Витвицькою, ЧСВВ, координатором проекту, заступником голови Патріаршої Комісії у справах монашества, провінційною дорадницею Провінції Пресвятої Тройці Сестер Василіанок в Україні
-Сестро, як розпочалася Школа “Єлеазар”? Бо ми знаємо, що ідея була давно.
-Я би не сказала, що це була ідея, це була радше потреба і прохання, яке прозвучало з уст Глави нашої Церкви: “Ми потребуємо добрих духовних провідників і школи яка б їх вишколювала”. Зараз часто відкриваються центри психологічної допомоги, терапії, їх є потреба і на них є попит. І все таки, Україна є християнська країна й коли є різні труднощі, зокрема духовного характеру, люди найперше звертаються до Бога, часто за посередництвом священника. Люди знають, що й від Сестер можна отримати добру пораду, можна з ними просто поговорити. До монастирів найперше люди звертаються з проханням про молитву, духовне слово, чи просто виговоритися. З досвіду мого Чину, можу сказати, що до багатьох дверей наших жіночих монастирів, люди стукають, щоб отримати саме духовну послугу. Це історія і традиція. Аналізуючи це все, ми, Патріарша Комісія у справах монашества УГКЦ, розуміємо, що богопосвячені особи — це ті, які перші повинні відповісти на потребу та заклик глави Церкви. Багато Інститутів богопосвяченого почали відповідати на цю потребу самотужки, вишколюючи своїх членів саме у цій ділянці, посилаючи ченців чи черниць на різні сертифікатні програми поза Україну. Переважно у Рим чи у інші міста Італії, у єзуїтські, кармелітські і т. д. університети. Багато богопосвячених осіб є фахівцями в педагогіці, психології, духовності. Отож: заклик Блаженнішого, заохота ієрархії церковної, вишкіл ченців і черниць, потреба людей, посилені пандемією та війною на східних теренах України, готовність чернецтва служити — зваживши ці всі чинники, члени Комісії відчитали знаки часу для створення Школи духовного проводу. Ми багато радилися із фахівцями, хотіли, щоб це була така Школа, яка прийнятна саме в нашій Церкві, притаманна нашій ментальності, нашому обряду, щоб були враховані особливості суспільства. Ми хотіли б, щоб це не було калькою іноземних шкіл.
Якими були особливості Школи цьогоріч?
- Духовний провідник в Україні часто дорівнює священник. Цього року ми вже зламали цей стереотип, відкривши школу для чернецтва як жіночого так і чоловічого. Наразі зупинилися на богопосвячених особах, а у майбутньому плануємо розширити цю школу на людей і інших станів. Отців, які були цього річ серед слухачів школи було мало, ми шукали відповідь на питання чому. Отці приглядалися і деякі з них добряче зацікавилися, а деякі ще не подолали відчуття, що для священників це не потрібно бо в семінарії вже всього навчили та й життя священиче дає багато досвіду, адже люди вже звертаються до них. А про якість мова не йде. Іншим моментом який характеризує цей рік є викладачі з України. Ми були приємно вражені і вдячні Богу, що не обманулися в сподіваннях. УГКЦ справді має багато кваліфікованих викладачів. А на завершення року особливим гостем став отець Юзеф Августин, ТІ, світило у цій ділянці. З ним команда школи мала також робочу, організаційну зустріч. Наступне – цей рік дозволив нам зрозуміти, що за рік неможливо навчити бути духовним провідником. Тому, ми не ставимо крапку у формуванні наших слухачів чи студентів, а продовжимо вишкільну співпрацю із випусниками. Це був базовий, теоретично-практичний курс, який дав людям старт, нагоду призадуми, момент визначення, щоб відповісти на запитання чи хочу я далі у тому вдосконалюватися, тим служити чи ні. Тому, зараз Школа розробляє програму удосконалення курсу як для тих, хто поступлять наступного року, так і для тих, хто є випускниками цього року, але хочуть далі цим займатися.
-На Ваш погляд, якими є ключові риси доброго духовного провідника? Чи вони змінюються, наприклад, від суспільства, часу у якому ми живемо?
-На мій особистий погляд, як духовної особи, є певні методики, техніки духовного провідництва. Однак, сама постава духовного провідника не змінюється з часом. Наша Школа називається “Єлеазар”. Це взято з Біблії, зі Старого Завіту – образ слуги. Порівняння дещо романтичне, але символічне. Слуга вів Ісаака до Ребекки, щоб їх одружити. Своєрідне завдання сватання. Ісаак є прообразом Ісуса Христа, а Ребекка людської душі. Завданням духовного «Єлеазара» є поєднати людську душу з Христом. Кожний духовний провідник, незалежно від обставин часу, має це завдання і для того має сам йти тією дорогою, тобто мати доброго духівника й має бути здатним вести душу іншого. Тобто бути наповненим Богом і знати як це робиться, останнього навчає Школа. Наприклад, у нашій Школі навчають таких технік як порадництво, коучінг, контемплятивне слухання. Але щоб їх опанувати з користю для інших, відповідно до часових викликів суспільства, майбутній духовний провідник повинен жити життям молитви і сам зростати духовно. Неможливим є відчитати духовну потребу іншої людини якщо ти свою ніколи не відчитував/ла.
-Ви є заступником голови Патріаршої комісії у справах монашества УГКЦ. Чому потрібен цей орган, який координує життя різних Монастирів, Чинів, Згромаджень, налагоджує між ними співпрацю?
Патріарша Комісія у справах монашества є виконавчим і дорадчим органом Глави Української Греко-Католицької Церкви й входить в структуру Патріаршої Курії. Кожний церковний очільник починаючи від Папи Римського, головів різних Східних Церков і до звичайного правлячого єпископа, всі вони мають допоміжні органи які сприяють виконанню потрійного завдання кожного Ієрарха (навчати, освячувати та управляти). Ця потреба є постійно. Модель структури Патріаршої Курії – це щось подібне на модель, яка діє у Ватикані. Однак, коли наша Церква була у підпіллі, це було нереально організувати, тому люди досі не до кінця розуміють навіщо це і що входить в обов’язки різних комісій, комітетів, рад. Патріарша Комісія у справах монашества має ряд завдань, але найголовніше це, у всіх дотичних до чернецтва моментах, бути посередником, немовби місточком й маяком у налагодженні співпраці з іншими церковними одиницями та у визначенні ролі чернецтва у місії та стратегії розвитку Церкви. Чернецтво – це своєрідний світ, який не всім легко зрозуміти і відчитати, як у потребах, так і у співвідношенні між завданням та харизмою. Кожний Монастир, Чин, Згромадження – це є новий подих Святого Духа. Якщо у нас у Церкві є 35 таких “подихів”, таких видів, розкиданих по цілому світі, стається, що деколи вони й одне про одних достатньо не знають. Якщо говорити про церковних чиновників, то вони ще менше мають можливість це все відчитувати і у це все вникати. Тому, потрібен такий орган, який міг би допомогти і горизонтально і вертикально налагодити співпрацю, взаємопізнання, а тим самим ефективне і гармонійне служіння людям. І щоб, виконуючи різні завдання і беручи участь у розробці стратегій, чернецтво не втратило себе, а щоб кожна спільнота виконала задум Божий, щодо себе. Серед інших завдань, велику увагу приділяємо вишколу чернецтва (маємо Школу не лише духовного проводу, але й новіційну (для початківців) де раз на тиждень новики та новички із різних Згромаджень мають спільно різноманітні лекції, тренінги, а також осінню цього року розпочинає свою місію п’ятирічна Школа Юніораток «Марти і Марії» (у ній черниці з тимчасовими обітами зможуть утвердитися у своєму покликанні, розпізнати Волю Божу щодо них). Окрім того, Комісія займається видавничою діяльністю, підготовляє документи щодо монашества на Синод Єпископів УГКЦ, організовує конференції, семінари, прощі, зустрічі настоятелів та форматорів різних рівнів, забезпечує наповнення інформаційного простору в межах компетенції і т. д.
-Стосовно Школи “Єлеазар”, де шукаєте ресурси на її проведення? Чи шукаєте меценатів?
Наразі – це добродійні внески, за що дякуємо нашим проєктним добродіям та добродіям з України які цінують і підтримують Школу. Ми помістили прохання про дотації у Інтернет, на буклет, поки що це невеликі суми які надходять,вистачає на дрібні видатки. Для основних витрат пишемо проєкт у рамках Комісії, просимо добродіїв з поза України, щоб вони підтримали це починання. Окрім того, ця Школа є платною. Переважно, багато коштів витрачається на проживання. Учасники Школи харчуються, проживають і навчаються в одному місці. Також багато йде на оплату викладачам, їх є 20. Наразі є так, а надалі будемо шукати способів, щоб Школа могла сама собі дещо допомагати, через допомогу людям.
Фото із сайту https://www.eleazar.school/
Повязані записи
