«Коли Ігнатій (Лойола) почав читати цю книгу, він помітив, що чим більше читав, тим більше Божий дух у ньому охолоджувався». Про яку книгу йдеться і що вона має спільного з так званим «відкритим католицизмом» – пише для OPOKA бр. Даміан Войцеховський TІ.
Коли я був на новіціяті, то прочитав у найстарішій біографії Ігнатія Лойоли, написаній Педро де Рібаденейро ТІ, одним із перших товаришів Ігнатія, що коли Ігнатій розпочав свої студії, різні люди, в тому числі його сповідник, радили йому прочитати «Enchiridion militis Christiani», тобто «Посібник воїна Христового» (інколи перекладають як «Зброя християнського воїна», ред.) Еразма Роттердамського:
«Коли Ігнатій з усією відвертістю почав читати, він помітив, що чим більше він читав цю книгу, тим більше Божий дух у ньому охолоджувався і його запал слабшав. Коли він це усвідомив, то повністю відмовився від цієї книги і був настільки знеохочений, що більше ніколи не читав книг цього автора. Пізніше він заборонив користуватися ними в нашому Товаристві. Водночас він дуже часто користувався маленькою книжкою Томи Кемпійського “Про наслідування Христа” і завжди настійно рекомендував її до читання».
Ігнатій заборонив читати книги Еразма ще до того, як вони були засуджені Святим Престолом.
Мене здивувало, що Ігнатій так діаметрально по-різному поставився до двох найвідоміших книг, які на межі Середньовіччя і Ренесансу стали основою devotio moderna, тобто нового благочестя. Чим вони відрізнялися, що засновник єзуїтів мав діаметрально протилежну думку про них? Відповідь на це питання є відповіддю на запитання, поставлене в заголовку статті.
Великий Європеєць з Роттердама
Життя Еразма Роттердамського припало саме на епоху, коли закінчувалося просякнуте християнством Середньовіччя і починався новий період, що зароджувався з ренесансного гуманізму. Еразм був одним із найвидатніших, якщо не найвидатнішим, популяризатором останнього. Один із найвідоміших інтелектуалів і «моральних авторитетів» (як би його сьогодні назвали) свого століття. Він був позашлюбним сином священника і, як багато подібних до нього людей, обрав духовну кар’єру як єдину можливість забезпечити собі прожиток і освіту.
Вступив до августинців, прийняв свячення, але незабаром покинув орден і ніколи не виконував священницьких обов’язків. Він усвідомлював свою непевну правову ситуацію (його могли змусити повернутися до монастиря, що зруйнувало б його кар’єру), але тільки через 24 роки опісля він подав прохання про папську диспенсу. Він був одним із багатьох, хто користувався привілеями духовенства, але водночас був налаштований неприхильно до цієї соціальної групи.
Він видав виправлену версію грецької Біблії та багатьох патристичних авторів. Тираж його книг, імовірно, перевищив один мільйон примірників – неймовірна цифра для тих часів! Радник імператорів і Пап. Отже, він був ерудитом, автором бестселерів і знаменитістю свого часу. Він належав до групи тих, хто боровся за новочасність, хоча в ті часи це означало повернення до античності і одночасне відкидання досягнень Середньовіччя. Можна сказати, що він був одним з авторів міфу про «новочасність» і антиміфу про «темні часи». Саме він придумав, що Середньовічні собори настільки потворні, що тільки варвари-готи могли їх побудувати.
Європейський Конфуцій
Еразм зневажає все, що, на його думку, суперечить розуму. У своїй «Похвалі глупоті» він безжально висміює невігластво і розбещеність духовенства, а насамперед критикує середньовічне «механічне» християнство, засноване на вірі в можливість спасіння через купівлю індульгенцій, культ реліквій, паломництва, пожертви на церкву, процесії та інші подібні форми побожності. Він також засуджує середньовічну схоластичну теологію, яка звела християнство до безплідних софізмів і відмовилася від джерел віри (Біблії та Отців Церкви). Еразм був не стільки ворогом схоластичної теології, яка потопала в нескінченних дефініціях, скільки теології як такої, схиляючись до ідеї, що найдоречнішою була б «негативна теологія», тобто мовчання про Бога як про того, хто перевищує наш розум.
На його думку, християнство – це насамперед релігія серця, інтуїції та довіри до Бога, яку можна викласти у кількох основних істинах віри. Тому Еразм приділяв набагато більше уваги етиці та моралі як практичним і необхідним питанням у житті особистості та суспільства. У цьому сенсі він був європейським Конфуцієм і водночас предтечею того християнського гуманізму, який не цікавиться самим змістом віри: Христом, що живе і діє у своїй Церкві, але бачить християнство як джерело позитивних ідей, таких як повага до кожного життя, толерантність, помірність, любов до мудрості та знання, діалог, пацифізм, егалітаризм тощо. Водночас можна сказати, що Еразм був одним із батьків пізнавального скептицизму, уникаючи однозначної підтримки своїх власних поглядів і визнаючи, що інші також мають «свою правду».
Знаменитий роттердамець не був ідеальною людиною. Сьогодні ми б сказали, що це типовий сучасний інтелектуал: надто чутливий до себе (в тому числі до свого здоров’я), дратівливий, зосереджений на собі, такий що виправдовує свої слабкості інтелектуальними дискурсами, а для власного використання будує ідеальний образ своєї особистості він емоційний і водночас не свідомий своїх емоцій. Егоцентрик, який ніколи не буває щасливим. Перфекціоніст, який легко піддавався мінливим почуттям. Уникаючи чіткого визначення себе, він був обережним, але водночас суворо оцінював інших. Як і багато людей такого типу, він був дуже чутливий до свого матеріального становища. Гроші були однією з головних тем його турбот, листування та зусиль. Кілька дукатів, конфіскованих англійськими митниками, він не міг забути роками. Одним словом, це була не проста особистість, а людина, сповнена суперечностей.
Захисник компромісу та золотої середини
Неминуче наближався 1517 рік. Еразм передчував, що станеться щось важливе, але виявилося, що він зовсім не був готовий до такого швидкого і бурхливого розвитку подій. Він перебував на вершині своєї слави: моральний авторитет, на якого були спрямовані погляди всієї Європи. Обидві сторони конфлікту очікували, що він чітко виступить на їхньому боці. Роттердамець перебував тоді в Ловені – бастіоні ортодоксії, що робило його становище особливо незручним. Еразм не любив суперечок і конфліктів і намагався уникати однозначних висловлювань. Його турбувала різкість виступів Лютера, і він побоювався, що вони приведуть до небезпечного розколу в Церкві. Він вважав себе людиною поміркованою і розсудливою. У суперечці навколо протестантизму він, скільки міг, сидів верхи на барикаді між ворогуючими сторонами. Він хвалив Лютера, але боявся, щоб його не вважали його прихильником, і запевняв у своїй правовірній позиції. Ця двозначність була характерною рисою Еразма, який побоювався, що шаленість реформаторів призведе до того, що «папісти» атакуватимуть і його власну реформу Церкви.
Він дружив із Томасом Мором, подібним до себе світським ерудитом і гуманістом, автором «Утопії», який віддав своє життя, протестуючи проти узурпації влади над Церквою Генріхом VIII – така позиція була чужа Еразмові. Таким чином він відштовхнув від себе як протестантів, так і прихильників ортодоксії. Сам Лютер, який запекло боровся за правду, назвав Еразма «глядачем нашої трагедії». Здається, що звичайне боягузтво і угодництво він хотів прикрити пацифізмом та ідеалом поміркованості і розсудливості.
Під тиском інших він все ж змушений був висловити свою думку про погляди великого реформатора. Це були «Роздуми на тему свобідної волі» 1524 року, де він дуже переконливо показав суперечності в твердженнях Лютера про людську свободу. Але помилявся б той, хто думав, що Еразм був прихильником ортодоксії. Еразм мав сумніви щодо багатьох центральних догматів Церкви, а не тільки щодо сенсу чернечого життя. Він був типовим скептиком, який, однак, не афішував своїх сумнівів. Він сумнівався щодо Таїнств і сакраментальної природи Церкви, культу святих, посту та інших релігійних практик. Він не любив протестантів не стільки за їхні погляди, скільки за їхню нестриманість. Сам він був прихильником компромісу і пошуку золотої середини, розсудливості.
Яка реформа?
А як саме Еразм розумів реформу? Він гидував будь-якою нечистотою (в тому числі брудом, смородом, хворобами) і вважав, що реформа полягає в очищенні Церкви від різного роду нальоту і «нечистоти». Церква повинна бути насамперед раціональною. А зразком раціональності була античність, особливо антична література. Еразм не цікавився догматикою, його більше захоплювала «релігійна естетика».
Що Еразм протиставляв християнському Середньовіччю? Фантастичний, ідеалізований світ античності, вченість, засновану на літературності, та позірний християнський гуманізм, створений на основі улюблених ним Єроніма та Августина, але позбавлений їхньої палкої віри. Його пропозиція є настільки ж фантастичною, наскільки холодною, штучною і далекою від життя. Критикуючи духовну спадщину Середньовіччя, він не давав нічого натомість.
Як справедливо зазначає видатний дослідник Середньовіччя Йоган Гейзинга у своїй біографії Еразма, йому була чужа будь-яка містика. Християнство для Еразма було інтелектуальним проєктом, найвищою формою гуманізму та раціональності. За таке християнство Еразм боровся і таку Церкву хотів створити. Це була ідея, далека від реальності, але перш за все далека від Євангелія, яке не є інтелектуальним трактатом, а веде читача до особистого зв’язку з певним Чоловіком.
Помилково буде вважати Еразма авторитетом у духовних питаннях, коли він був більше педагогом і світським мислителем. У певному сенсі він створив певну інтелектуальну заміну християнства без віри, догматів, вчення і, зрештою, без живого Ісуса. Еразм і еразміяни, в тому числі сучасні, на питання Ісуса «За кого люди вважають Сина Людського?» могли б відповісти: за гуманіста, великого мислителя, пацифіста, моральний авторитет, вчителя мудрості, толерантності та діалогу, гуру, який дає приклад досконалого життя. Це прекрасна ідея, але вона має небагато спільного з текстом Євангелія та творами Отців Церкви, читання яких так рекомендував сам Еразм. Здається, що Еразм ніколи не переживав глибокої духовної боротьби. Він не сперечався з Богом і не боровся зі спокусами сатани. Він ковзає по поверхні духовності, віддаючи свої сили інтелектуальним дискусіям, які без духу є мертвими і не приносять користі.
Що нам це все нагадує? Так, звичайно! Сьогодні Еразм був би одним із «моральних авторитетів» «Відкритої Церкви» на межі XX і XXI століття.
Християнство: любов Христа чи культ розуму?
Ігнатій, Лютер, Еразм, Мор – вони перебували між Середньовіччям і Новими часами. Кожен із них по-різному розумів реформу Церкви: для Еразма це була свого роду «культурна революція», повернення до джерел цивілізації, для Лютера – зміна церковних структур і богословська революція, для Ігнатія – навернення людського серця, реформа життя і прихильності до Христа. Ігнатій був людиною ревної любові до Христа і його Церкви, Еразм – його повною протилежністю. Для Ігнатія найважливішим було особисте ставлення до Ісуса, а джерелом його сили – молитва і духовне життя, яким мали служити розум та інтелект. Для Еразма духовне життя не мало великого значення, а ідолом був розум і знання.
Якщо ж взяти до рук «Enchiridion militis christianis» та «Про наслідування Христа», то ми побачимо яскраву різницю у розумінні того, що таке християнство. Наслідування є виразом палкої любові до Христа та втіленням її у конкретних діях. Наслідування, як вже говорить сама назва, ставить у центр Христа та особистий, близький зв’язок зі Спасителем. Цього бракує в «Енхірідіоні», і тому «Наслідування», яким зачитувався святий засновник єзуїтів, досі можна знайти на столах багатьох християн, а «Енхірідіон» припадає пилом на бібліотечних полицях і рідко переглядається знавцями Ренесансу. Твір Еразма – скоріше виклад стоїцизму, світської моралі та мудрості, де Христос є одним із багатьох мудрих гуру чудової давнини.
Якою є спадщина Еразма? У XVI столітті іноді всіх гуманістів називали «еразіміянами». Пізніше люди, які поділяли його погляди, утворили «третю силу» між католиками і протестантами, намагаючись «затерти» теологічні розбіжності, що розділяли Європу XVI і XVII століть, щоб таким чином досягти тривалого миру. З цієї групи повільно виокремилося масонство, яке спочатку було дуже впливовим серед вищого духовенства. Просвітництво, як і пізніший раціоналізм, бачили в Еразмі свого предтечу. Багато зернин еразміянства ми знайдемо в модерністському русі на межі XIX і XX століть, проти якого так запекло боролися тогочасні Папи. Зрештою, «прогресивні» течії в Церкві, які набрали обертів після Vaticanum Secundum, є очевидним продовженням ідей Еразма.
Основне фото: автор статті/Opoka
Також читайте: Deep Church? («Глибинна Церква?»)
Новомова марксистів спотворює слова… щодня
Благословення для всіх. Чи допомагає нова Декларація навернутись?
Повязані записи
