Свята мучениця Параскева Іконійська, або ж Параскева П’ятниця, здавна шанована в Україні. При чому з її іменем пов’язують чимало не лише християнських, а й суто народних вірувань. Ім’я цієї великої святої носить відомий у Львові храм на вулиці Хмельницького.
Свята Параскева жила в ІІІ столітті в місті Іконія у Малій Азії (зараз Конья, Туреччина). Вона народилася у християнській родині. Батьки дівчинки з особливою пошаною ставилися до дня п’ятниці, у який згадують страсті Ісуса Христа, тому й доньку назвали Параскева, що грецькою означає «п’ятниця». Після смерті батьків Параскева вела благочестиве життя, опікувалася убогими і витратила на них увесь маєток. Завдяки її прикладу багато язичників навернулися до Христової віри, за що поганські жерці кинули Параскеву до в’язниці.
Коли за імператора Діоклетіана поширилися переслідування християн, до Іконії прибув його намісник. Параскева мужньо визнала перед ним, що є християнкою. За це її віддали на жорстокі тортури, серед яких дівчина прийняла мученицьку смерть.
Свята Параскева Іконійська здавна мала серед вірних, зокрема і в Україні, любов і шанування. На іконах мученицю зображали зі сяючим вінком на голові; вважали, що її ікони охороняють сімейне благополуччя і щастя. Параскеву почитали як покровительку полів і худоби та цілительку від найважчих душевних і тілесних хвороб. Храми на її честь в давнину називалися П’ятницями, одна з таких відомих святинь є й у Львові –
Парафія святої великомучениці Параскеви П’ятниці Львівсько-Сокальської єпархії ПЦУ (м. Львів, вул. Богдана Хмельницького,77)
За даними археологічних досліджень, первинна споруда храму святої Параскеви на цьому місці постала в період від кінця XIII до першої половини XIV століття. У XVI столітті була перебудована, зокрема, з’явилася її відома вежа. Первісну будівлю в романському стилі ще кілька разів реконструювали, додаючи елементи ренесансу й готики, а найбільшим її скарбом є п’ятирядний ренесансний іконостас (у 1870 року було додано шостий ряд), що разом налічує 70 ікон, та бароковими царськими вратами. Це один із найдавніших в Україні подібних іконостасів, його приблизне датування – середина XVI або перша половина XVII століття. В храмі святої Параскеви П’ятниці на свято Покрови 14 жовтня 1836 року Микола Устиянович виголосив проповідь українською мовою (водночас із ним цього дня в соборі святого Юра прозвучала україномовна проповідь Маркіяна Шашкевича, а в Успенській церкві – Юліана Величковського).
Також читайте: Молдавські господарі, єпископ з Японії і унікальний іконостас. Сторінки з історії храму св. Параскеви у Львові
Водночас у народних віруваннях Параскева П’ятниця стала певним міфічним образом. Це переважно жіночий культ, що пов’язувався з традицією вшанування «святих місць» — джерел, криниць, каменів. П’ятниця вважалася жіночим днем тижня, коли не можна виконувати жіночих робіт на кшталт прядіння, шиття, миття і розчісування волосся тощо – за них, мовляв, Параскева покарає. Подібні вірування й заборони стосувалися також середи і неділі, які теж набирали своєрідного антопоморфізованого вигляду міфологічного персонажа, проте п’ятниця була найсерйознішим днем-табу. Таке уявлення поєдналося із християнським мотивом ушанування п’ятниці як дня смерті Христа через молитву й піст, проте також набуло форми народного повір’я (наприклад, Омелько Кайдаш, персонаж твору «Кайдашева сім’я» Івана Нечуя-Левицького, постить дванадцять п’ятниць на рік, переконуючи всіх, що «хто сьогодні спостить цілий день, той ніколи не потопатиме в воді і не вмре наглою смертю»; втім, пізніше все-таки тоне).
Попри таке дещо магічне розуміння її образу не слід забувати, що Параскева П’ятниця – це велика християнська свята. Своїм іменем та життям вона пригадує, якої пошани заслуговує день Христових страстей, а ті, хто вшановує їх, через віру й молитву за її заступництвом одержать Божу благодать та допомогу.
Повязані записи
