Відомий львівський іконописець та богослов Андрій Майовець поділився у своїй колонці для сайту «Духовна велич Львова» розвідкою про шкоду, яку завдав російський агресор українській культурній спадщині та щодо використання росіянами ікон як інструменту маніпуляції.
Ікона – сакральний твір мистецтва для вжитку в літургійно-богослужбовому житті Церкви. Ікона, іконостас – невід’ємний атрибут в облаштуванні внутрішнього простору храмів, особливо Східної і Західної Католицької церкви. В іконографії присутні зображення Ісуса Христа, Богородиці, апостолів, святих, архангелів, ангелів, мучеників, мучениць, тих, які визнані і пошановані Церквою. «Ікона в православних країнах втратила суто сакральний зміст десь на межі 19 і 20 століть, коли на неї окрім духовного погляду почали також дивитися і як на витвір мистецтва. Українська ікона 21-го століття наслідує давніх майстрів у створенні ікон. 21-ше століття вносить нові елементи (іконографічні, стильові техніки і прийоми)»[1].
З історії ми знаємо про факт викрадення і «перехрещення» відомої Богородичної ікони. «Одним із перших відомих випадків розкрадань українських культурних пам’яток, що їх здійснила Росія, було викрадення Вишгородської ікони Божої Матері, яку Константинопольський патріарх подарував київському князеві Мстиславу Великому. Вона зберігалася в невеликому містечку Вишгороді під Києвом і її вважали найбільшою святинею Київської Русі. Проте затрималася ікона там ненадовго. У 1155 році Андрій Боголюбський, син удільного князя Ростово-Суздальського регіону й засновника Москви Юрія Долгорукого, викрав святиню під час нападу на Київ. Він вивіз її до Успенського собору тодішнього Володимира-на-Клязьмі (нині – місто Владімір у РФ). Ікону “перехрестили” – відтоді росіяни називають її Володимирською»[2].
«Із 2014 року Росія активно веде загарбницьку політику не тільки щодо земель України, а й щодо її культурного спадку. Це стало невіддільною частиною кремлівського режиму. Така стратегія допомагає насильно стерти прояви українськості та привласнити собі наше минуле з його артефактами. Наразі складно уявити, скільки злочинів проти українського культурного надбання вчинила РФ, зокрема за останні дев’ять років війни»[3].
Нещодавня статистика ЮНЕСКО і публікація американського видання The New York Times лише підтверджує масштаб вторгнення рф і наслідків для культурного надбання. «ЮНЕСКО завдані російською агресією збитки українській культурній спадщині оцінила (станом на 24 лютого 2023 року) у 2,6 мільярда доларів. Видання The New York Times називає розграбування українських музеїв найбільшим із часів Другої світової»[4].
В наше сьогодення, в обставинах воєнного вторгнення російського агресора в Україну, ікона в руках ворога виступає і «щитом» для їхньої маніпуляцій, брехні, прикриванні і оправданні конкретних злочинів, вчинених терактів проти українців. В масмедіа, інтернет-просторі можемо спостерігати «батюшків» з іконами в руках, з «обходами» і «замоленням» російських пропагандистів і війська. Це благословення ворожої армії і освячення зброї масового ураження. Саме ікона стає інструментом візуального впливу, «щитом» російської православної церкви на мешканців рф, тих радикальних і войовничих «z-патріотів», у виправданні путінської політики «сво» в Україні та поширені «російських православних скрепів».
«Російський патріарх Кирило благословив військових на війну проти України після літургії на свято Торжества православ’я у Москві. Він подарував ікону (Покрови Божої Матері) командувачу Росгвардії Віктору Золотову. У відповідь Золотов пообіцяв Кирилу якомога швидше зламати опір України. Від обстрілів російських військ продовжують страждати у тому числі храми УПЦ Московського патріархату в Україні»[5].
Також читайте: Андрій Майовець: «Той, хто пише ікони, має дослухатися до храму»
В сучасних реаліях слід пам’ятати про місійність Церкви і значення ікони – як атрибута візуального богослов’я, про Кого і що промовляє світові Церква. Про місійність Церкви наново наголошує ІІ Ватиканський Собор і, зокрема, опубліковані енцикліки Папи. Актуалізація місійності церкви у ХХ ст., згідно енцикліки папи Йоана Павла ІІ «Redemptoris missio», стала логічним продовженням, опирається на «Ad Gentes» та інші місійні документи. В документі «Ad Gentes» вперше актуалізується питання розуміння місії, місійності Церкви в сучасних суспільних обставинах. Папа Йоан Павло ІІ не втомлюється повторювати чи наново наголошувати на ролі Церкви у світі. Природа Церкви встановлена її Засновником – Христом Господом, і за прикладом Ісуса Христа вона повинна бути місійною. «Redemptoris missio», енцикліка про дійсність місійного послання, була опублікована в 1990 році в 25-ту річницю виходу у світ декрету «Ad Gentes» і в 15-ту річницю повчання «Evangelii Nuntiandi».
Отже, ікона, сакральний твір мистецтва для Церкви і в пошануванні Церквою, служить в літургійно-обрядовому житті Церкви. В руках загарбників ікона також стає інструментом, «щитом» російського воєнного вторгнення. Кирило є рупором кремля, який «перевертає» роль і значення Церкви; він оправдує путінську політику російського воєнного вторгнення «сво» в Україну та насаджує ідеологічний конструкт «російських православних скрепів». Попри великі людські жертви, втрати жител і земель, непоправними є втрати культури, артефактів нашого національного надбання. Наслідки воєнних злочинів рф в Україні фіксують чисельні українські і зарубіжні оглядачі. Енцикліка «Redemptoris missio» папи Йоана Павла ІІ є продовженням «Ad Gentes» та подібних декларацій, документів, прийнятих на ІІ Ватиканському Соборі, що було обумовлено новими викликами часу. Місія Церкви універсальна і спрямована до людей цілого світу. Вона – одна Церква, але способи в реалізації її місій можуть різнитися від обставин та ситуацій, де є присутня Церква! Місія Церкви має бути відновленням для християн – і не лише формальним виконанням наказу Христа, а правдивим життям у Церкві і для Церкви.
[1] Р. Хотин. Українська ікона 21-го століття: середньовічна традиція і авангард / А. Майовець https://ua.krymr.com/a/26773962.html (08102024)
[2] Країна-крадійка: які культурні цінності України викрала Росія https://www.ukrainer.net/rosiia-vykrala-tsinnosti/ (14.10.2024)
[3] Країна-крадійка: які культурні цінності України викрала Росія https://www.ukrainer.net/rosiia-vykrala-tsinnosti/ (14.10.2024)
[4] Країна-крадійка: які культурні цінності України викрала Росія https://www.ukrainer.net/rosiia-vykrala-tsinnosti/ (14.10.2024)
[5] Патріарх Кирило благословив війська РФ на війну проти України. Як це сталось https://www.bbc.com/ukrainian/news-60720034 (14.10.2024)
Андрій Майовець народився та живе у Львові. У 2001 році закінчив львівську школу №82, у 2004 — художню школу ім. Олекси Новаківського. Випускник Української академії друкарства, Кафедри Графіки та Дизайну друкованої продукції (бакалавр з відзнакою – 2008 р. і магістр з відзнакою – 2010 р.); випускник Іконописної школи «Радруж» УКУ; аспірант Львівської національної академії мистецтв, секція Образотворче мистецтво; Магістр Богослов’я УКУ.
Зараз аспірант УКУ, Богослов’я (PhD), напрям: Літургійне богослов’я.
Керівник Іконописної школи «Капеланчики» Центру опіки сиріт УГКЦ (з 2014 р. по сьогодні). Керівник і співорганізатор Іконописної авторської школи, майстерок «Квітка Середньовіччя» (з 2016 р. по сьогодні) в Україні та закордоном.
Автор персональної виставки «Криниця» (2014, 2015, 2022 і 2024 рр.) і майстерок «Український скоропис» (2014-2022, 2024 рр.), співучасник колективних обласних, міжрегіональних та міжнародних виставок, майстерок: графіки, ілюстрації та іконопису.
Повязані записи
