Світильником світлим явився ти, священномученику Йосафате, бо як пастир добрий поклав Ти душу твою за вівці, розбратолюбними ворогами убитий ти і увійшов ти у святая святих, з безплотними перебуваючи. Тому молимо тебе, многостраждальний: моли Начальника пастирів, Христа, удостоїти нас стати по правому овець стану і спасти душі наші.
Тропар свята
Для греко-католицької церкви святий священномученик Йосафат, пам’ять якого згадують 25 листопада, – постать надзвичайно знакова. Але і вселенське значення цієї постаті важко переоцінити. Йосафат – відроджувач монашества; Йосафат – чудесний проповідник; Йосафат – мученик за єдність Церкви. Його життя – спадщина не окремої церковної громади, а сторінка історії Церкви у одні з найдраматичніших її часів.
Читайте також: Український «душехват»: сьогодні Церква вшановує пам’ять священномученика Йосафата
Визначні фрагменти біографії святого Йосафата – це також доленосні епізоди з життя Церкви. Один з них – його роль у відновленні – чи новому формуванні – монашого життя на Русі у дусі Східної традиції. Саме він разом із митрополитом Йосифом Велямином Рутським відіграв основну роль у формуванні василіянського життя в Київській Митрополії через реформу і централізацію монастирів та переформатування монаших спільнот, що сформувало Василіянський Чин. Житіє святого фіксує його особистий духовний подвиг, проте у масштабах Чину Святого Василія Великого спадщина святого Йосафата – це активна діяльність, зокрема відновлення монастиря у Вільні, заснування монастирів у Жировичах і Битені, де створено новіціят, стрімке розширення монашої громади. На пошанування цієї великої справи сучасний Чин Святого Василія Великого носить ім’я святого Йосафата.
Читайте також: Святий Йосафат Кунцевич – приклад вірності Істині
Найбільше ж діяльність Йосафата пов’язана зі служінням Церкві, яка переживала тяжкі протистояння після Берестейської Унії 1596 року. З цим були пов’язані найбільші звинувачення – і, власне сама загибель святого. Втім, сам Йосафат писав: «До унії щоб насильно кого доводив – не покажеться того. Прав моїх церковних боронити – це обов’язок, що випливає з самої моєї присяги. І то, однак, обережно й уважно роблю». Ці слова ніхто не зміг заперечити, навіть суперники, – ба більше, самі призвідники заколоту у Вітебську, в результаті якого святий загинув, свідчили, що жодних утисків з його боку православні вірні не зазнали – навпаки, одержували лише щиру допомогу та підтримку. Мученицька смерть Йосафата оточена легендарним ореолом переказів та історичних неточностей. Факти говорять про неї як про результат цілеспрямованої діяльності проти унійної Церкви – і водночас випадковість, яка, за промислом Божим, змінила хід історії. Втім, чи не найцікавішу роль у ній відіграло слово.
Читайте також: Ціна протистояння Заходу та Сходу в Україні: таємниці загибелі Йосафата Кунцевича
«Душехват» – так Йосафата називали сучасники, при чому як прихильники, так і противники; це прізвисько вказувало на незвичайний талант проповіді, якою спершу простий монах, а згодом – архиєпископ – переконливо розкривав позицію унійної Церкви, що збирала через нього все більше послідовників. Йдеться не лише про усне проповідування – Йосафат є автором низки полемічних творів («О фальшованю писем словенских», «О старшинстві св. Петра», «О крещенії Владимира», «Катехизис» тощо), що мали свій вплив на процеси дискусії між православною і католицькою Церквами. Але на противагу йому з’явилась ще одна постать, талант до слова якої врешті спричинився до події у Вітебську.
Мелетій Смотрицький – православний архиєпископ Полоцький, єпископ Вітебський й Мстиславський, що зіткнувся із Йосафатом не лише на полі церковного служіння, але також і в просторі полемічної дискусії. Постать незвичайна – науковець, мовознавець, праці якого вплинули на розвиток східнослов’янських мов, автор «Граматики слов’янської» (1619), що систематизувала церковнослов’янську мову, викладач і перекладач із духовним досвідом не лише православної та католицької, але й протестантської Церкви. Але що знаковіше – автор низки антиунійних творів, серед яких найвідоміший – «Тренос», безпосередньо пов’язаний із загибеллю Йосафата.
Читайте також: Святий Йосафат: приклад молитви і жертовності
«Тренос або плач Східної церкви» Смотрицький видав 1610 року під псевдонімом Теофіл Ортолог; це вершина літературної творчості Смотрицького і всієї слов’янської полемічної літератури, плач-голосіння української православної Церкви за всіма церквами та монастирями, які були відібрані королем і католиками. Книга, талановитою рукою письменника спрямована на розгром унії та її послідовників, справді завдала нищівного удару – проте не тільки в площині літератури.
«Підставою її була ненависть, обнесена була муром брехні і покрита дахом наклепу; я повинен був радше плакати над собою і над своїми прихильниками, як над Церквою Католицькою», – значно пізніше згадував сам автор. Пишучи «Тренос» він, очевидно, не міг уявити, що ця праця може мати фатальні наслідки; тим часом саме «Тренос» називають причиною розправи над архиєпископом Йосафатом. Плач Східної церкви матеріалізувся у реальний заколот – і у жорстоке вбивство Йосафата. Місто, що здійснило його, понесло жорстоку кару; сам же Смотрицький, дізнавшись про наслідки власного слова, вжахнувся і розкаявся. І більше – здійснивши відтак подорож на Схід – до Константинополя, Палестини, Єгипту – він розчарувався, вражений занепадом Східної Церкви, і змінив свої погляди настільки, що приєднався до прихильників унії з Римом. Пізніше видав кілька книжок, у яких обґрунтовував та аргументував свій учинок, агітував за справу церковного єднання (під опікою Риму).
Читайте також: УГКЦ сьогодні вшановує пам’ять свящмч. Йосафата Кунцевича
Врешті затятий поборник православної Церкви, активний діяч, православний полеміст і талановитий любослов також дослухався до навчання «душехвата» – проте високою ціною. Справа Йосафата не загинула із його смертю, навпаки – мучеництво святого у видимий спосіб почало приносити свої плоди. Винуватці покаялися, проте їх було покарано; нетлінне ж, за свідченнями очевидців, тіло, з яким пов’язані випадки чудес, врешті було поховано у соборі святого Петра у Римі. Та важливіше – справа єдності, за яку Йосафат прийняв мученицьку смерть, вистояла – і дотепер живе через воскреслу Церкву. Святий Папа Іван Павло ІІ свого часу назвав Йосафата «апостолом єднання». Тепер архиєпископ Полоцький – священномученик Католицької Церкви і покровитель України. Але з усіх свідчень, зафіксованих у його житії, найбільшим та найзнаковішим залишається слово, через яке Господь донині появляє свою силу.
Підготувала Марія Цьомик
Повязані записи
