Для більшості українців отець-доктор, архимандрит Рафаїл Турконяк відомий як видатний перекладач Святого Письма. Проте мало хто знає, що за своїм богословським фахом він – літургіст. Тож наша сьогоднішня розмова торкається іншої важливої сфери його досліджень — літургіки.
Чому свого часу молодий богослов вирішив досліджувати стародавні богослужбові тексти? Як з’ясувалося, що сучасні українські літургійні практики є багато в чому «калькою» синодального російського обряду або наслідком латинізації? Про втрачену автентичність Київської Церкви, літургійні реформи та те, чому не варто боятися змін, у розмові з отцем Рафаїлом у відвертому та глибокому інтерв’ю на YouTube-каналі «Fratelli tutti?»
Також пропонуємо вам дещо адаптовану текстову версію розмови:
Андрій Толстой: Сьогодні тема нашої розмови, мабуть, багатьох здивує, тому що всі звикли сприймати Вас як перекладача Біблії. Отче Рафаїле, минулого разу ми говорили про те, як Ви були першим екзархом Київським. Але Ви також неодноразово згадували про те, що початково Вашою спеціалізацією була літургіка. Чому Вас зацікавила літургіка так, що Ви вирішили стати літургістом?
Отець Рафаїл Турконяк: Я починав як літургіст тільки тому, що, порівнюючи російські книги з нашими, я знайшов, що вони майже однакові.
Андрій Толстой: Ви маєте на увазі книги літургічні?
Отець Рафаїл Турконяк: Літургічні книги. Я подивився на [літургічні] римські книги [для Греко-католицької церкви, які були видані на основі російських]. Наші старі [літургічні] книги дуже відрізнялися [від них]. І тоді я почав займатися літургікою. Це нас цікавило, бо ми хотіли знати свою традицію, а не те, що нам навішали. Бо, на жаль, літургічна реформа, яку зробив для нас Рим, фактично всадила нам всю російську літургійну систему.
Вони [в Римі] виготовили свого часу для російської [Греко-католицької] Церкви всі [літургічні] книги. А тоді, щоб спростити собі [працю], вжили вже готові складені ними книги – [для нашої Церкви], лише дещо поміняли. Але в основному ми одержали і мовно, і літургічно синодальні [російські] книги.
Андрій Толстой: Йдеться про літургіку в Греко-католицькій церкві?
Отець Рафаїл Турконяк: Так.
Андрій Толстой: Отже, в XX столітті, якщо я Вас правильно розумію, для греко-католиків був складений літургічний порядок за основу для якого (чи взагалі повністю) була взята літургіка московської Православної Церкви.
Отець Рафаїл Турконяк: Так.
Андрій Толстой: А Ви свого часу, ще будучи молодою людиною, побачили цю різницю і вирішили розібратися, що є автентичне для Київської української Церкви: що мало би бути в нас збережене і дотримане, а що нам було нав’язане, у цьому випадку, Римом.
Отець Рафаїл Турконяк: Не тільки Римом, але фактично зміна в нашій літургіці зачалася відразу після так званої Унії [1596 року]. Проблема була в тому, що особливо Римо-католицька церква нам нав’язувала багато латинських практик. Тоді був вислів: «praestantia ritus latini», що значить: першенство [належить до] римського обряду. Навіть якщо ви візьмете Супрасльський Служебник з 1776 року, то вже там написано про першенство римо-католицького обряду… Також багато речей в нас брали з книг Гроттаферрата.
Мало хто знає, але Гроттаферрата – це монастир під Римом. Цей монастир грецький, але католицький. Це так звані італо-греки, бо колись ціла південна частина Італії не була латинська, а була грецька: вона була колонізована греками, так що більшість церков там колись були грецькими.
Тепер вони затратились, їх там лишилося дуже мало, і один такий центр, якраз під Римом, був Гроттаферрата. І багато з тих частин [в літургіці], які вже за століття вони внесли в грецький обряд, звідтам брали і вкладали в наш обряд. Ті речі дуже легко знайти і справити, бо то «воно вистає, як кулак до носа». Та справити їх нелегко, бо люди звикли до певного типу літургії. Кожна бабка вам відразу скаже: «за мого діда-прадіда було тільки так». Хоча ніхто не знає, як дійсно було.
Одним із бажань митрополита Андрея, як він засновував студитів, було, щоб ми віднаходили свій обряд. Щоб ми пізнали свій обряд. Він навіть хотів, щоб ми [студити], так само як бенедиктинці (що мають свій окремий обряд в монастирі, але не нав’язують його людям), відновили і мали свій обряд, який буде найбільш автентичний зі старинним нашим обрядом.
Андрій Толстой: В межах cтудитського монастиря?
Отець Рафаїл Турконяк: В межах cтудитського монастиря. Це не було для цілої Церкви.
Андрій Толстой: Наскільки відрізняється обряд, який прийняв князь Володимир тисячу років тому, від того, який існує у нас сьогодні?
Отець Рафаїл Турконяк: Ціла штука є в тому, що до приходу Володимира християнство в Україні вже було. Отже, був і обряд. Який він був, ніхто з нас не знає. Не тому, що ми заліниві шукати, але тому, що нема даних. Ми знаємо тільки, скажімо, що за князя Ігоря – це є дід Володимира – після перемоги над Царгородом в 911 році склали договір. І сказано, що військо Ігоря — християни, приймали присягу на хрест на Аскольдовій могилі, а варяги – на меч. Так що вже обрядовість і християнство було.
Що Володимир зробив? Він прийняв грецьку форму і грецький обряд разом з грецьким єпископатом. Те, що було в IX столітті, можна ще сяко-тако знайти, тому що ми маємо багато грецьких даних, і вони прямо взяли і перенесли ті грецькі дані.
Але справа в тому, що Церква впродовж століть міняється. І обряд мінявся. Мінявся не в своїй основі – мінялися певні способи служіння. Скажімо, в Києві, особливо за митрополита Петра Могили, на Літургії Напередосвячених дарів не приготовляли Дари до перенесення на катизмі, але після «Господи воззвах». Там багато малих дрібниць, але всі вони наявні. Також, згідно з київськими [літургійними] книгами, священник ніколи не б’є доземних поклонів. Він тільки б’є поклони звичайні. Значить, рукою до коліна.
Андрій Толстой: Робить малу метанію.
Отець Рафаїл Турконяк:Так, щоб не бруднитися, і то логічне.
Андрій Толстой: Не б’ють доземних поклонів навіть під час освячення Дарів?
Отець Рафаїл Турконяк: Нема повних поклонів. І те, що на Літургії Передосвячених дарів ідуть довкола престолу [в храмі] і кадять на «Да ісправится». Це впровадив [отець Ісидор] Дольницький в 1880-х роках. І як воно увійшло? Пізніше, 1891 року, був Львівський Собор, і вони причепили ті всі поправки Дольницького до апендикса. Він не є частиною рішень Собору. Собор про то взагалі нічого не рішав. Але тому, що воно опинилося в частині апендиксу, нам то все поставили.
І якщо ви візьмете навіть теперішні римські [літургійні] книги, там дуже цікаві формуліровки є. «Дехто, значить, має так, що священник або піддиякон на амвоні…». Але хто не знає старої традиції, не зрозуміє про що ходить. І є багато таких введень, які ввійшли впродовж століття.
Я тримаюся такої засади: ті речі, які були властиві нам, які ми самі міняли чи самі приймали – ті я приймаю. А ті речі, які були нам накидані – я вважаю, що краще їх усунути. Незалежно, чи накидані вони з боку римо-католиків, чи накидані пізніше – з боку Росії.
Фактично, як візьмемо нинішній обряд, ми всі майже однаково служимо. Чому? Тому що ми всі маємо синодальні книги. Через те, що ми були під ними [москалями] і звикли до того обряду, ми фактично за ним правимо, але ми втратили свою старину і свій старий обряд.
Андрій Толстой: Отже, за цю тисячу років в обряді відбувалися зміни. Якісь були питомо наші, органічно ми самі їх самі запроваджували, якісь прийшли до нас зі Заходу, а ще якісь – зі Сходу. І зазвичай всі вони були нав’язані?
Отець Рафаїл Турконяк: Ні, спочатку вони не були нав’язані. Нав’язання, особливо для Греко-католицької церкви, зачинається після Унії [1596 року]. Тоді вже дійсно Римо-католицька церква, особливо через польську церкву, дуже запихала різні римо-католицькі обряди, щоби нас уподібнити до себе. Воно багато не помогло, бо ми все ж таки лишилися окремішніми як два окремі обряди.
Але це таки внесло багато дечого. І найбільше воно внесло в теологію. Бо Літургія не є лишень обряд. Літургія – це певне розуміння теологічне. Дам такий простий приклад. Якщо ви візьмете древні книги, там сказано, що священник причащається із Хліба і з Крові. І вони [книги] не роблять різниці. Чому? Бо ви як кидаєте Частицю до Чаші, то автоматично, згідно з теологією древньою, східною, вино [в Чаші] стає Кров’ю Христовою.
За томізмом (вченням св. Томи Аквінського), чи так би сказати, римо-католицькою теологією, мусить бути і матерія, і форма. Значить, мусить бути Хліб, Вино, і, за латинською теорією, [обовʼязково] слова освячення. Якщо їх нема – нема Літургії.
Андрій Толстой: Ви зараз говорите про Літургію Передосвячених дарів?
Отець Рафаїл Турконяк: Так, бо там найбільше видно ті зміни, які вони впровадили. Через те, одна з моїх докторських праць — якраз про Літургію Напередосвячених дарів. Де я порівнюю від самого початку все, що в ній є, і по нинішній день.
Андрій Толстой: Ваша докторська праця написана на тему Літургії Передосвячених дарів?
Отець Рафаїл Турконяк: Так, ось, будь ласка (простягає книгу).
Андрій Толстой: (бере в руки книгу і розглядає) Вона видана у паперовому вигляді, має майже 300 сторінок…
Отець Рафаїл Турконяк: І там є порівняльні таблиці. Четверта глава – це фактично порівняльні таблиці, і, зверніть увагу, я поставив «Москва 1958» коло «Рим 1948». І як ви подивитеся на тексти, вони майже однаковісінькі. Не тому, що Москва в нас взяла, а тому, що нам взяли московські тексти, і ми сьогодні фактично маємо не властивий нам оригінально обряд. Одинокі, що дійсно зберегли велику частину Київської традиції — це буде не одному дивне — це є Церква Закарпаття. Вони зберегли дуже велику частину Київського обряду, де Галичина втратила, бо в нас скорше златинізувалося. А пізніше всі ми дуже багато втратили за ті роки, як були під Росією, бо ми вже звикли до синодального типу обряду.
І, між іншим, в російській [православній] Церкві через єзуїтів прийняли теологію латинську. Бо як ви подивитеся на Літургію Напередосвячених дарів, так само, як в римо-католицькім обряді, там є сказано, що [священник] причащається тільки з Хліба, який наперед освячений (в римському обряді відправляється Літургія Напередосвячених дарів лише раз на рік у Велику П’ятницю). Ту саму латинську логіку запровадили в російській Церкві. Так що найновіші синодальні [московські] книги, зачинаючи вже від 1780-х років, подають таке, що [на Літургії Передосвячених дарів] священник не має причащатися з Чаші, а тільки Хлібом.
Андрій Толстой: Це цікаво. А яку форму зберегли греки?
Отець Рафаїл Турконяк: Я грецького [порядку] не досліджував, так що я не можу сказати. Правдоподібно вони мають своє, бо були під турками. Так що я ніколи не порівнював з грецьким, бо це не було тим, що впливало на зміну [нашого] обряду. Я брав тільки наші книги. Але фактично синодальний [московський] обряд зачинався як дослівний переклад чи реформа літургічного обряду з 1654 року. Так що, зачинаючи від 1654 року, вони взяли Венеційський Літургікон з 1604 року, його переклали, і від того зачинається синодальний обряд.
Андрій Толстой: Тут неможливо не згадати проблематики та драматизму старообрядництва в Росії.
Отець Рафаїл Турконяк: Якраз та реформа і довела до старообрядництва.
Андрій Толстой: Кажуть, що старообрядництво виникло, але насправді виникло новообрядництво, а старообрядництво — це те, що було.
Отець Рафаїл Турконяк:Так, це є старинна система. І, між іншим, старообрядці завжди зверталися чи до Києва, до наших друкарень, щоб ми їм друкували їхні книги. Бо в Росії їм не друкували і заборонено було. То друкували наші, переважно це було спочатку – Київ, а пізніше, як вони [московити] вже повністю заволоділи Києвом, тоді друкувалося частину в Почаєві, а частину вже в Галичині.
Андрій Толстой: Але кажуть, що саме з Києва прийшов новий обряд, що саме малороси були лідерами думки, які змінили обряд на Московії.
Отець Рафаїл Турконяк: Ні, так не було, це була ініціатива їхньої Церкви. Що вони потребували реформи – то нема мови. Я маю, скажімо, на мікрофільмі їхній Літургікон з 1604 року. Він фактично такий самий, як Галицький обряд. З тими кавалками, частинами, які дійсно потребують реформи. Ось, скажімо, вони просять, щоб вийшли оглашенні з церкви. То в їхньому тексті не тільки оглашенні, вони всіх просять [вийти] з церкви. І там є багато таких речей, які взагалі попалися туди не знати як. І їх треба було реформувати. І через це вони зробили реформу.
Між іншим, реформа 1654 року не була перша. Вони ще мали Стоглавий Собор, який пробував реформувати, але їм то не вийшло, і зачалися відразу сутички. Але головна сутичка фактично зачалася після 1654 року, тому що за тим став царат, за тими реформами. І вимагав, щоб всі приймали ту реформу. І тоді зачався розкол, який довів до старовірів.
Також читайте: О. д-р Рафаїл Турконяк: «Росіяни тримаються українського канону Святого Письма»
Андрій Толстой: І знову ж таки — хреститися двома чи трьома перстами? Я так розумію, що ми хрестилися двома.
Отець Рафаїл Турконяк: У нас було двома, так само як у старовірів. Трьома запровадили після 1654 року. І як подивитеся в кожний Псалтир, там є спеціальний трактат напереді, як треба хреститися. То треба трьома пальцями і так далі, і там є цілий той трактат. Я, як тепер робив для нас Псалтир, того трактату не вставив, бо він не відповідає.
Андрій Толстой: Отже, якщо взяти тисячу років християнства на Русі, то більший час ми хрестилися двома пальцями, а не трьома. Наскільки це важливо, бо старообрядці кажуть, що це дуже принципово, тому що йдеться про Христа, дві Його природи, і що був розп’ятий за саме Він (Богочоловік), а не Трійця (на що нібито вказує зреформоване триперстне хресне знамення)?
Отець Рафаїл Турконяк: То все – теологія, яка фактично не має ніякого витоку зі Святого Письма. Це вже пізніша теологія, яку люди поставили понад Святе Письмо.
Андрій Толстой: Ну, але якщо Ви кажете, що ідея така, щоб повернутися до джерел свого обряду, то чи не варто також повернутися і до хрещення двома перстами, двома пальцями?
Отець Рафаїл Турконяк: Для мене воно не робить різниці, чи ви хреститеся двома, чи трьома пальцями, нема проблеми. Латинники хрестяться цілою рукою, долонею — один Бог. Хочете двома — прошу. Хочете на голову ставати і хреститися — хрестіться так. Це не міняє суті.
Андрій Толстой: Але для чого тоді взагалі ми про це говоримо, оці всі нюанси, деталі: запозичено, нав’язано… Може, як воно є, так нехай вже й буде.
Отець Рафаїл Турконяк: Воно остаточно так і буває: що так як є тепер, так і буде. Зміни не буде вже хоча б тому, що дуже тяжко будь-що змінити. Але що літургіка взагалі потребує реформи — це нема мови.
Навіть візьмімо таку просту річ. Якщо ви захочете за книгами відспівати Утреню, Вечірню, [ціле добове коло], особливо, якщо на свята; і захочете відправити повністю Службу і відспівати так само точно, як там написано, зі всіма мелодіями, то [Михайло] Скабаланович, який був [професором] Київської семінарії, показав, що треба 36 годин. В дні є тільки 24. Так що, без сумніву, треба реформу, і не тільки то.
На практиці кожний священник робить свою реформу. Бо він бере не повністю Службу так, як вона є, а певні частини. У нас сталося так, що, перше всього, наша літургічна служба — це монаша служба, а по-друге, ми ніколи не вміли викидати, ми тільки вміли додавати. І вже стільки понадавали, що воно не має змісту.
Візьмімо навіть таку просту річ, як піст. Утреня в пості. В пості є тільки Трипіснець [канон лише з трьох пісень]. Але на кожний інший день [поза постом] ми маємо цілий повний канон – дев’ять пісень. Котре мало би бути більшим? Хіба не в час посту? А в пості є скорочена служба. Бо в пості збереглася оригінальна служба. А тут ми пододавали, пододавали, пододавали, і пізніше беремо ножиці і тнемо. Бо не годен сидіти в церкві 8-10 годин то співати.
В монастирі це інакше, бо в монастирі є певні люди назначені, які співають; переважно є два хори, які співають то на зміну. А інші всі монахи беруть участь скільки можуть. Так що там є призначені люди, які мають обов’язок то робити. І через то можна відправляти повністю той обряд. А для нас, простих людей, це є неможливо, бо якби ми зачали щодня так молитися, як то приписано по 36 годин на день, яких нема навіть, то ми би ніколи ніякої роботи не зробили. Так що в нас реформа потрібна, але її зробити — то дуже-дуже важко.
Також читайте: О. д-р Рафаїл Турконяк: «То мусить бути надзвичайний Бог, що таке втяв» (аудіо)
Андрій Толстой: У наш час в традиційних церквах, зокрема греко-католицьких, римо-католицьких, можна спостерігати досить виразну, очевидну тенденцію протестантизації. Запозичують пісні, спрощені мелодії на три акорди, чи, наприклад, «молитву в стилі Тезе». Хтось називає це простотою, хтось – примітивізацією, а ще комусь здається, що таким чином можна привернути молодь до Церкви. І це набирає обертів. Навіть коли виставляють в соцмережах коротенькі ролики з богослужінь або з якихось церковних заходів, то на фоні грає якась американська мелодія, музон явного неохаризматичного стилю. Як Ви ставитесь до цього явища як літургіст: до такої інтервенції в церковне життя зовсім іншої культури, зовсім іншої традиції, зовсім іншого духу?
Отець Рафаїл Турконяк: Це завжди було. Воно завжди було і буде. Припису в Святім Письмі, як має виглядати обряд, немає. Одинока річ, що Святе Письмо від нас вимагає – щоб ми робили це на спомин Христа. Це є так звана анамнеза, пригадка. Ми маємо це робити, бо Христос нам це заповів. Та Він не сказав, як це робити. Він не встановив ніякого обряду. Фактично перші Літургії були вечерями. Бо Господь зачав Літургію на єврейській пасхальній вечері, Він взяв хліб, взяв вино і сказав: це є Моє Тіло, це є Моя Кров, робіть так на Мій спомин.
А тепер як ми це будемо робити — від перших століть по нинішній день мінялося. Фактично, зачинаючи від V століття по Христі, Літургія лишається однакова. Там додаються певні частинки – дрібні, скажімо. Колись закінчувалося заамвонною молитвою, але тепер ми маємо: «Благословення Господнє на вас», «Слава Отцю і Сину і Святому Духу». Такий кінець увійшов десь в XIV столітті. Так що певні речі завжди входили. І воно впливало на обряд, впливав не тільки латинський обряд чи грецький обряд.
Від XVI століття ми зачинаємо вертати всі грецькі слова. Літургія колись, як візьмете старі книги, є «Служба Божа». Там нема слова «Літургія». То вже в XVI столітті хотіли показати, що вони знають трохи греки, вставляли всі ті грецькі слова, і ми маємо дуже багато грецьких слів в Літургії, на які є слов’янські старі переклади, що нормально колись вживалися. Так що ті впливи завжди були, і були впливи не лишень християнські, але і нехристиянські. Візьміть чотки. Індійці їх мають вже давно, далеко скоріше, ніж ми. Так що певні речі завжди були. Важне є не то, що чи приходять зміни чи ні, важне є те, чи ми зберігаємо суть.
Андрій Толстой: Але тоді виходить, ми з латинськими практиками боремося, з московськими боремося – за чистоту обряду скільки вже списів, мечів поламано (і в Церкві через це є певні розділення та розколи), але в той самий час зовсім чужорідна американська неохаризматична субкультура приймається. Отже латинські практики, де вшановується Євхаристія (такі як суплікації), Серце Христове — це чуже, а неохаризматичне спрощення — це нормально? Важко знайти тут логіку.
Отець Рафаїл Турконяк: Знаєте, я вам навіть скажу так, якщо ви послухаєте особливо православних, як їхні хори співають, то дуже часто знайдете мелодії григоріанські. Особливо «Блаженства». То зробив чи Бортнянський, чи всі ті великі, вони створили ту музику, бо вони всі вчилися в Італії. Вони створили ту музику, нам запровадили. Ми то вважаємо, що то наше, а це не є наше. Це є дійсно запозичене з григоріанського співу. І хто знає григоріанський спів, відразу здогадується, звідки вони то взяли. Так що це не є річ, яка щойно тепер ставалася.
Не тільки то. Ви візьміть, що – особливо – ті, що були під мусульманами, їм подобалися певні мусульманські обряди і мелодії, і вони також то брали. Але вони лишалися християнами.
Також читайте: Про Пекло, Рай, душу і Чистилище: дискусія з отцем-доктором Рафаїлом Турконяком
Андрій Толстой: Але це все було органічно адаптовано.
Отець Рафаїл Турконяк: Проблема є, що Церква хоче, щоби всі однаково однакові були. Є така стара галицька пословиця: «Що попик – то типик». Кожний священник мав свій обряд. Кожне село мало свій обряд. Всіх почали змушувати [уніфікувати] від XVII століття… Спочатку то була Римо-католицька церква, яка на Тридентійськім Соборі створила фактично однакові книги: як ви візьмете їхні книги по латині аж до останніх друків, вони є однаковісінькі. Чи візьмете книгу з 1570-х років, ті перші, які вийшли після Тридентійського Собору, або ж візьмете римський Missale Romanum з 1960-х років – вони однаковісінькі.
То саме сталося з синодальними. Тоді Церква під силою [московського] царя і всього іншого завела цілий обряд, і всіх змушували той обряд триматися.
У нас в Галичині було дещо інакше, бо не було центральної сили. Був митрополит – так, але він не завжди друкував. Майже кожний єпископ друкував. Чи то друкували в Перемишлі, чи друкували у Львові, чи в Івано-Франківську, чи у Вільні. Кожний друкував і запихав якісь свої певні частини. Так що в нас (особливо – в греко-католиків) не було такого сильного [зведення до єдиного]. Була тенденція усіх латинізувати – хто більше, хто менше – але остаточно не було однорідності. Нам однорідність запровадив Рим. Бо Церква тепер хоче, щоб всі мали однаковий обряд. А то колись не було. Кожне село славило Бога, як знало.
Андрій Толстой: Хтось, можливо, скаже, що це добре, коли є порядок, коли у всіх однаково. Ось зараз в УГКЦ з’явився новий переклад Служебника, і, знову ж таки, можна зрозуміти, що його всі зобов’язані використовувати, інакше отримають санкції. Водночас хтось скаже: зате є порядок, бо інакше кожен своє придумає…
Отець Рафаїл Турконяк: Це є порядок, але такого порядку не встановило Святе Письмо. Це є порядок людей. І, без сумніву, єпископи мають право такий порядок встановляти. Але ми забуваємо, що кожна людина є інакша, і кожний має свій спосіб побожності і все інше. Основні речі – так, мусять бути. А всі інші речі, якщо Бог не змушував, то ми не змушуймо. Даймо людям висловлювати свою побожність в той спосіб, який людині підходить.
Також читайте: Ієрм. Рафаїл Турконяк: «Я одинокий священник, свячений двома ісповідниками віри» (відео)
Андрій Толстой: Якось почув такий жарт: запитують – чим відрізняється літургіст від терориста? Відповідь: з терористом можна домовитись. Чи погоджуєтесь Ви з цим? Чи справді кожен літургіст вважає, що його погляди, його дослідження є беззаперечними?
Отець Рафаїл Турконяк: Я того не вважаю. Я обґрунтовую. Якщо Київська Церква то приймала, то чого нам має вказувати чи Москва, чи Рим, чи хто-будь. Якщо нам в Берестейській Унії сказали, що ми будемо мати свою самобутність, то вибачайте – треба було того не ставити там. А раз ви то поставили, то тепер шануйте.
Андрій Толстой: Ваше знання літургіки, ваше дослідження літургіки — наскільки воно вам допомогло в перекладі, в роботі над Святим Письмом?
Отець Рафаїл Турконяк: Я би не сказав, що воно помогло мені, скоріше навпаки – робота над Святим Письмом помогла [краще] зрозуміти літургіку. Бо Святе Письмо є основа всього. Літургіка — це є вислів нашої віри в Христа. Наскільки ми знаємо Святе Письмо, настільки ми будемо його висловлювати в наших літургічних діях. Але остаточно також треба мати і знання. А то бере часу і треба багато пошуків робити.
Андрій Толстой: Можливо, коли перекладали книгу Левіт, бо там теж багато обрядів, ритуалів…
Отець Рафаїл Турконяк: Але це не наші [обряди]. Хоча багато дечого ми взяли зі Старого Завіту – мітру, дзвіночки, кадило — ми все то взяли зі Старого Завіту. Того не було в первісній Церкві. Але ми тепер то маємо, бо нам всім то сподобалось: чи співати, чи грати на музичних інструментах. Між іншим, є такий курйоз: перший раз орга́ни грали в Царгороді. Пізніше в Царгороді спинили, а Римо-католицька церква перебрала. І вони вживають орга́ни.
Андрій Толстой: А чому спинили?
Отець Рафаїл Турконяк: Не сподобалось їм – і спинили. І тому в нас їх нема. В нас є хоровий спів, і то майже виключно в Україні. Бо це традиція нашого народу. І є багато таких речей, які входять в обряд і які не становлять ніякої перешкоди для передання правильної християнської традиції. Але є висловом того, в що люди вірять.
Також читайте: Чи «вся влада від Бога»? Дискусія з отцем-доктором Рафаїлом Турконяком
Андрій Толстой: Ісус Христос, коли жив на землі, і в Святому Письмі ми не бачимо якогось обряду – нема типикону, уставу, тощо. Є хіба що певні мінімальні вказівки щодо Вечері Господньої. І, до речі, протестанти кажуть, що це все зайве, що це все баласт. А хтось навіть вважає, що обрядовість шкідлива, тому що стає між людиною і Богом, бо нема живого спілкування: ти чужими словами молишся, виконуєш якісь дії, обряди, ніби як повертаєшся в Старий Завіт. Як би Ви це пояснили?
Отець Рафаїл Турконяк: Ну, коли кожний робить що хоче, тоді не буде Церкви. Бо Церква в чому полягає: це є збір вірних, які разом моляться. Якщо я хочу то робити, той хоче то робити, третій – ще щось іншого, то ми опиняємося з тим самим, що говорив Павло до Коринтян [14 розділ]. Каже: порядок мусить бути. Можуть проповідувати, можуть пророкувати, можуть говорити мовами, але щоб то було в порядку. І певні речі є важніші від інших. Так Павло каже: пророкувати є важнішим, ніж мовами говорити. Бо хто мовою говорить, говорить тільки для себе і для Бога, а інші не будуються, бо не розуміють, про що він говорить. І Павло тоді каже: а як вам прийде якийсь зовнішній, і почує, як його викривають за його гріхи пророки, пророцтва і так далі, то він скаже: між вами є Бог. А так [коли почує, що всі говорять мовами, або одночасно пророкують] він скаже, що ви подуріли. Так що мусить бути певний обряд. Бо інакше ми не зможемо спільно працювати.
Тільки є проблема, що тепер цілий світ іде до одностайності. Колись того не було. Колись обряд різнився від села до села. Тепер він вже сходиться, тому друкується однаковий текст для всіх, всі вживають однакові рубрики і так далі. Є різні звичаї. Але то залежить від кожної Церкви – будувати своє. Тільки я є за тим, щоби кожна Церква мала свободу будувати своє.
Отець Рафаїл Турконяк: Чи є богослужіння, яке Вам найбільше подобається, яке Ви найбільше любите?
Я є монах, я знаю монаші служіння… Обряд є обряд – для мене це спосіб спілкування з Богом. Весь обряд для мене – це одна цілість, нема чогось спеціального.
Отець Рафаїл Турконяк: Якщо людина мало знає щось про обряд: вона приходить до церкви, дивиться, що там відбувається – вона мало що розуміє та їй здається, що це щось важливе і серйозне. Але когось це може і знеохотити – людина може подумати, що на цьому святі життя вона зайва, бо нічого тут не розуміє. Що би Ви порадили цій людині?
Це вже від священників залежить. Вони повинні пояснювати для чого вони це роблять. Багато речей прийшло з оригінальної Єрусалимської Церкви, там були різні походи, і через то ми маємо «малий вхід», «великий вхід» і так далі…Колись пожертву [у вигляді речей і продуктів] приносили до церкви, то була вечеря. Тепер ми того не робимо, але основна система залишилася та сама. В першу чергу треба, щоб священники добре знали свій обряд, і щоб вони пояснювали його людям.
Також читайте: Про «інших богів», Ім’я Бога та поклоніння іконам: дискусія з отцем-доктором Рафаїлом Турконяком
Андрій Толстой: Ви присвятили все своє доросле життя, понад 50 років, активному служінню перекладу Біблії. Але Ви хотіли бути літургістом, і навіть під час нашої розмови помітно, що ця тема для Вас близька, жива і цікава. Ви написали досить ґрунтовну докторську працю на тему Літургії Передосвячених дарів, але здебільшого перекладали Біблію. Чи не думали Ви повернутися до праці над літургікою?
Отець Рафаїл Турконяк: Повернутися було неможливо, хоча мене свого час просили пропрацювати цілий обряд. Я не міг, бо був постійно у різних місцях, не мав доступу до оригіналів. А працю про Напередосвячені дари я зробив, коли сидів у Римі і мав можливість ходити по Ватиканських та інших бібліотеках, де були ті книги, і я то позбирав. Так, можна зробити, але треба посидіти кілька років на місці і більш нічим не займатися… а треба ж якось жити. Так що це не є так просто.
Андрій Толстой: Дякую, отче, за цю розмову. Звичайно, за цей короткий час неможливо вичерпати скільки питань і тем, тому ми обмежилися основними, загальними питаннями і колись (дасть Бог) повернемося до цього. До речі, ось це видання [докторської праці отця Рафаїла про Літургію Передосвячених дарів] в друкованому вигляді, я так розумію, має невеличкий тираж.
Отець Рафаїл Турконяк: Тисяча [примірників].
Андрій Толстой: Можливо, це видання є добрим для семінарій, тому що це справжня наукова праця…
Отець Рафаїл Турконяк: Це вже повне видання. Бо ще в Римі вийшло тонше, тому що бракувало цілої четвертої глави, бо колись то була проблема – писати церковнослов’янськими «черенками». Це вже я мусів то все програмувати – всі ті «черенки», бо того не було.
Андрій Толстой: Тут навіть можна побачити шість порівняльних стовпчиків [тексту Літургії Передосвячених дарів]: «Супрасль 1763», «Київ 1629», «Москва 1651», «Рим 1942»… Все співставлено, все порівняно.
Отець Рафаїл Турконяк: Повністю весь текст Літургії, так.
Андрій Толстой: Це неймовірна праця…
Отець Рафаїл Турконяк: І там є також московський [текст] 1604 року.
Андрій Толстой: Так, до речі, тому навіть в московській семінарії було б корисно прочитати, щоб зрозуміти, звідки то в них є, і як до них дійшло. Отже, ще раз дякую, отче. Тоді з Богом.
Отець Рафаїл Турконяк: Дякую вам.
Спілкувався Андрій Толстой
Фото: Марія Цьомик, Андрій Толстой
Також читайте: Про Вульгату, Содом та штучний інтелект: розмова з отцем-доктором Рафаїлом Турконяком (+ аудіо)
«Я був першим екзархом Київським». Розмова з отцем-доктором Рафаїлом Турконяком (+ аудіо)
Архимандрит Рафаїл Турконяк: «Війна ніколи не є біблійна»
Повязані записи
