Рівень «публічної побожності» в Галичині дуже високий. Люди часто ходять до Церкви, бо «так треба», бо «що скажуть сусіди», бо «традиція», бо «моя мама\бабця ходила», бо «треба ходити до Церкви, щоб успіх в житті був», бо «тяжко на душі» і ще багато різноманітних «бо». Принаймні раз на рік пересічний галичанин обов’язково буває в храмі. Якщо не в сам день Великодня, то напередодні, аби «посвятити паску» і заодно «поцілувати Плащаницю».
Також велика кількість людей є у храмі в час Великого Посту, аби відбути ще одну «річну повинність» – сповідь. Наповнюються вщерть наші храми і тоді, коли там «щось святять», тобто у свята Великодня, Макавейських мучеників, Преображення, Богоявлення, В’їзд Господній у Єрусалим тощо. Але сьогодні не про тих людей, а про тих, котрі «більше» воцерковлені і ходять до Церкви «в неділю і свята», при тому не для того, щоб лише «поставити свічку», «подати записку» чи «прикластись до ікон», але для того, щоб «вислухати Службу Божу». Отож про відвідування Літургії.
У Східній Традиції в багатьох богословів зустрічаємо вислів «Космічна Літургія», тобто Всесвітня – при цьому не лише для цьогобічного світу, Вселенська, для всіх трьох Церков – воюючої, страждаючої і прославленої. Подія космічного і планетарного масштабу. Предстояння спільноти вірних – Еклезії, Тіла Христового – Його Церкви перед лицем свого Бога. Актуалізація Божого Царства уже тут і зараз, на Землі. Саме тому у Візантійській Літургії стільки пишноти. Такі прекрасні і величні піснеспіви, такі торжественні оздоби храму, найкращі ризи, кадильний дим, чудові ікони і багатий та сповнений символізму обряд. Адже Літургія – це актуалізація, здійснення Царства Божого посеред нашої грішної людської дійсності. Космічний бенкет Агнця. Спільна трапеза і пишна учта Бога і Його люду.
Вже тут, посеред нашого недосконалого і сповненого скорбот, страждань, труднощів і гріхів життя, ми досвідчуємо, заживаємо Боже Царство. Маємо унікальну можливість відчути передсмак вічності із Богом в Його Царстві, кульмінаційними моментами якого є сопричастя з Ним, у Літургії слова – через Його слово, читаному в апостольському і євангельському читанні, та проголошеній пресвітером чи архієреєм гомілії, а у Літургії Жертви – через споживання Тіла і Крові Сина і Слова Божого під видами хліба і вина.
Ми маємо бути готові до цієї непересічної події планетарного масштабу. Недарма у піснеспіві, котрим починається Літургія жертви, – Херувимській пісні, співаємо про те, що молячись на цій Літургії ми у таїнственний спосіб являємо херувимів, і співаючи животворну пісню Пресвятій Тройці, ми мусимо виконати дуже важливу умову – «відкласти всяку житейську печаль». Саме так і має бути. Для того, аби брати гідну і належну участь у молитві із сонмом ангелів і святих, коли через своє слово і власні Тіло і Кров до нас нисходить наш Бог, ми мусимо відкласти житейську печаль, мусимо бути тілом і душею вповні присутні на цій Літургії – спільній справі.
А тепер спробуймо порівняти сказане у першій і другій частині наших роздумів. Чи вписується рації, з котрих ми ходимо до Церкви «бо так треба» із планетарним і космічним масштабом бенкету, на який нас запрошує наш Бог..? Звичайно, це не означає, що ми не повинні думати, що в час Літургії ми не можемо молитись у власних наміреннях. Без сумніву, що можемо. Але глибинність нашої молитви мусить випливати із нашого розуміння всієї величі і глибинності Літургії. Предстоячи перед лицем Божим із сонмом небесних ангелів і прославлених святих, варто задуматись, що просити у Бога і за що молитись. Чи варто просити про щось примітивне і минаюче…?
Найкращою ілюстрацією справді гідної Літургійної молитви є одна із серій другої частини фільму «Притчі». Пам’ятаєте? Коли хтось молився за нову машину, хтось за те, аби його помітила красива дівчина, котра стоїть поруч, хтось за те, аби чоловік не проводив увесь свій час за переглядом чемпіонату світу з футболу, і лише маленька дівчинка щиро просила у Бога ласки зцілення від пияцтва для свого батька і говорила Богові наскільки сильно вона цього тата любить…
Не легковажмо неоціненним Христовим даром – Літургією. Усвідомлюймо її неоціненну вартість. Молімось гідно. Відчуймо передсмак Божого Царства!
Володимир Мамчин
Повязані записи
