В час війни українці виявили у своєму тилу ще один фронт, на якому загострилась боротьба за сімейні цінності. Так у Верховній Раді з’явилась законодавча ініціатива, яка відкриває дорогу для легалізації одностатевих шлюбів в Україні. Що це – євроінтеграція чи деградація? Що та хто стоїть за просуванням ЛГБТ-ідеології в Україні? Про війну за сім’ю в Україні та Львові журналіст нашого порталу поспілкувався з депутатом Львівської міської ради Дмитром Колесником.
Останнім часом тривають дискусії навколо законопроєкту 9103, який прирівнює одностатеві партнерства до сім’ї, а за деякими правами – і до шлюбу. Багато громадян України виступають проти, ви один з цих людей. Чому, на вашу думку, прийняття такого закону є неприйнятним?
Відразу скажу, що це лише одна зі законодавчих ініціатив, які називають «вирізувачами сім’ї». Все почалося давніше. Спочатку в Україні було ліквідовано як таке Міністерство сім’ї, яке мало би пропонувати позитивний порядок денний. В обласних і міських органах влади були ліквідовані управління сім’ї. У нас у Львові теж було управління сім’ї, молоді і спорту, але тепер його немає. Робили це свідомо, щоб, коли піде хвиля антисімейних ініціатив на рівні держави, не було кому протистояти, окрім Церкви. А коли Церква запротестує, то відразу скажуть, що ми – світська держава.
І ось моя опонентка в міській раді, лобістка подібних ініціатив, Оксана Маруняк, депутатка з «ЄС», закінчила свою промову закликом жити за законами, а не за традиціями, бо ми світська держава. У мене виникає запитання: то чому ви не хочете жити за законами, а намагаєтесь їх перекроїти? І є відповідь: тому що це просто маніпуляція. Якщо ж говорити конкретно про законопроєкт 9103, то він, як і всі подібні до нього законодавчі ініціативи, завуальований під благі наміри. Мовляв, нашим воїнам, які мають гомосексуальну пару, не можна оформляти якісь там майнові права, або їх не пускають до коханого чи коханої в госпіталь тощо. Але ж це просто маскування справжніх намірів.
В чому це маскування проявляється?
Маскування полягає в тому, що автори таких законопроєктів ніби не знають про існування вже діючого законодавства України. Так ніби не існує такого поняття як «заповіт» чи «генеральне доручення», коли можна легко всі ці справи вирішити. В чому ж справжня причина? Всі ініціативи подібного роду призначені для одного – щоб вплинути на наступне покоління українців. Їх не цікавимо ми з вами, сформовані люди зі своїми світоглядами. І їхня мета – не боротьба з дискримінацією. Вони чудово знають законодавчий досвід країн, де подібні ініціативи вже були запроваджені. І добре розуміють, що дитина, яка зростає в країні, де збочення легалізовані, буде сприймати це як щось нормальне. Дитина казатиме батькам: ви якісь динозаври, навіть наша країна схвалює ці речі.
Далі: таким дітям починають вже з дитячого садка казати, щоб вони не поспішали думати ким вони є – хлопчиками чи дівчатками, кажуть, підростеш і тоді вибереш сам. І дитина, яка такого навіть уявити не могла, починає щось собі навіювати, шукати якісь симптоми, плекати неприродні відчуття, тому з часом відсоток хворих людей зростає. У цьому і є їхня справжня ціль.
А що в цьому поганого, людина сама обирає як їй жити?
Поганого багато – зокрема, в законопроєкті 9103 є ще один момент, між рядками, про який всі мовчать. Здавалось би: дорослі люди, нехай живуть, як хочуть, але постає питання про всиновлення дітей гомосексуальними парами. За нашим законодавством це заборонено. Всиновлювати або брати під опіку дитину може неодружена людина або пара, що перебуває в шлюбі, а згідно нашої Конституції це чоловік і жінка. Якщо така людина усиновлює дитину і після того укладає гомосексуальне партнерство, то дитину в неї ніхто вже не забере. І тоді дитина, без її вибору, зростає в сім’ї, де практикуються гомосексуальні відносини. Якщо це нормально, тоді Богові потрібно просити пробачення за Содом і Гомору. Наші воїни теж задають питання: а в яку країну вони повернуться. І це точно не те, за що вони воюють.
І, до речі, оскільки цей законопроєкт намагаються протягнути на плечах наших воїнів, то Міністерство оборони України категорично від нього відхрестилось. У мене також є реакція наших воїнів у форматі відеозвернень, ми їх не публікуємо, бо там багато «епітетів», але вони глибоко вражені, як, маніпулюючи їхніми почуттями чи потребами, протягують цей закон.
Ви кажете: «ми християни», «Бог», «Содом і Гоморра». Але, якщо ці люди не християни, то Біблія для них не авторитет. Чому вони повинні підлаштовуватись під когось?
Пам’ятатаймо, що Україна має Конституцію. Як доросла людина – роби, що хочеш, але не роби з того рекламу. Я, наприклад, ніколи не бачив, щоб гетеросексуальні пари, які практикують спільне життя без шлюбу, пропагували би його на білбордах, на парадах чи на екранах. Дорослі люди обирають жити, як хочуть, але не потрібно справляти вплив і тиск на дітей, які не мають такого вибору.
Наша Конституція починається словами, що ми усвідомлюємо свою «відповідальність перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішнім та прийдешніми поколіннями». Який Бог схвалює ці речі – треба пошукати. А депутати, які говорять, що ми – світська держава, і тому давайте жити за законами, а не за традиціями, забувають, що їхні виборці – це 80% християни. Тому не враховувати їхні інтереси щонайменше некоректно.
І ще кілька слів про поняття «дискримінація». Сьогодні вже всім стало очевидно, що там, де боротьба проти дискримінації меншин доходить до абсурду, починається зворотній процес – дискримінація більшості. Останній закон про медія є свідченням про це. Тобто представник ЛГБТ-спільноти може говорити все, що він забажає, про Церкву, про Бога, про віруючих людей. І йому за це нічого не буде. Якщо ж тільки я як священнослужитель чи громадянин України називаю гріх гріхом, я мушу сплатити 256 тис. штрафу, або мені блокують моє медія. Чекайте! Ми живемо в країні вільній чи диктаторській?
Якою є ймовірність прийняття закону 9103 і подібних йому?
Величезна ймовірність, тому що лобі, яке підкріплено величезними грантами та фінансами у Верховній Раді, дуже велике. Цей закон уже пройшов кілька профільних комітетів. І хоча станом на сьогодні вже понад 200 місцевих рад в Україні прийняли звернення проти цього закону, здається, що думка громад нікого не цікавить.
Ким є оцей «хтось», який стоїть за депутатами, протистоїть понад двом сотням місцевих рад. Що це за сили, хто ці люди?
Це не є тільки внутрішньоукраїнські сили. Їх у нас не так вже й багато. Існує ідеологічне ЛГБТ-лобі, яке працює на весь світ, підкріплене багатомільярдними капіталами. Яскравий представник цього лобізму є Джордж Сорос, зараз він передає капітали і справу своєму сину, який заявляє, що підтримуватиме ЛГБТ-ідеологію ще з більшою силою. У них дві основні теми: гендерна ідеологія і права на аборти на максимально пізніх термінах. Сьогодні в штаті Каліфорнія дебатується законопроєкт про можливість права на аборт упродовж трьох тижнів після народження дитини. Тобто батькам хочуть надавати право вбивати новонародженого.
Але, здається, структури Сороса є також найбільшими офіційними спонсорами команди Джозефа Байдена. Отже мова йде не лише про так званих «філантропів», але ЛГБТ-ідеологія має також підтримку від адміністрації теперішнього президента США. Подібні люди при владі й у багатьох країнах Європи. Відповідно, нас переконують, що прийняття ЛГБТ-законодавства є вимогою для євроінтеграції України. Чи це так насправді?
Спочатку про Америку. Я там був і не один раз. Америка продовжує боротися і вона поділена. Нам показують її, як правило, тільки з одного боку, зі заднього. Але існує консервативна Америка, і вона проти цих узаконень. Лобісти ЛГБТ-ідеології поводять себе дуже гучно, тому здається, що їх дуже багато. А те, що Джо Байден є представником ліберального крила – навіть «християнського» – це правда.
Джо Байден – католик, і, за його словами, Папа Франциск сказав йому особисто, що він добрий християнин.
Я чомусь вважаю, що багато християн, в тому числі католиків, мають іншу думку про те, що означає бути «добрим католиком». З іншого боку, те, що президент Байден допомагає Україні в її протистоянні російській агресії, не заважає нам бачити в його висловах чи поведінці те, що на нашу думку не відповідає цінностям і принципам Святого Письма.
Що стосується євроінтеграції, то це також своєрідний міф. Звичайно, нам не пощастило так, як Польщі, Угорщині, Румунії чи Хорватії – їм пропонувались ці ініціативи, коли вони вже були в Євросоюзі. Але вони, успішно залишаючись в Євросоюзі, відмовились від подібних законів і від Стамбульської конвенції. Я б хотів побачити хоч в одному документі «дорожньої карти» для України в Європу, що нас туди не пустять без прийняття таких законів.
У додатках Угоди про Асоціацію України з ЄС передбачається так зване «антидискримінаційне» узгодження нашого законодавства з європейським?
Привести законодавство до європейських норм щодо дискримінації правильно. Але ніхто не говорить, що наше законодавство вже є досить ефективним в боротьбі з будь-якими дискримінаціями. Як колись сказав наш міський голова Львова (Андрій Садовий, – ред.), якщо представника ЛГБТ-спільноти битимуть на вулиці за його переконання, я перший як християнин вступлюся за нього, і це не буде суперечити моїм переконанням. Але питання зараз не стоїть про дискримінацію, питання – про диктатуру. Мені вже треба боятися цього. А я не хочу жити в країні, де соромно бути переконаним християнином.
Наскільки реально зупинити прийняття цього закону?
Складно відповісти на це питання, але думаю, що це реально. Раніше народні депутати прислухались до позиції Всеукраїнської ради церков і релігійних організацій, а сьогоднішній склад Верховної Ради України – це якийсь унікум, їм абсолютно все рівно на думку громадськості, і тепер, в час війни, вони чомусь вирішили, що мають право не слухати ні Церкву, ні громадян – ви собі говоріть, а ми зробимо, як хочемо. Так було, наприклад, із ратифікацією Стамбульської конвенції. Ми не хочемо розхитувати човен, тому стримано реагуємо на таку позицію влади, але ми добре бачимо, хто розхитує човен насправді.
Хто з депутатів є «боєголовкою» в просуванні ЛГБТ-законодавства у Верховній Раді?
Це може побачити кожен, хто відкриє цей законопроєкт, там фракційна приналежність та імена. Вони там не випадково. Це систематичні борці за просування гендерної ідеології в законодавче поле України. А їхні пости в соцмережах? Це ж відверта насмішка над тими, хто намагається захищати свої цінності, вони їх називають «гомофобами» та всілякими принизливими епітетами, свідомо розколюючи суспільство.
А що можуть зробити прості люди, не депутати, не єпископи і не міністри, щоб захистити сім’ю в Україні?
Ми вважаємо, що наша держава ще правова, тому існують механізми, які може використовувати кожен громадянин України. Хорошим інструментом впливу на процес є петиція, попри те, що на наші петиції йде відписка. Але ми все рівно повинні показувати владі, що християни є і вони не мовчать. Тому, будь ласка, знайдіть час, щоб підписати ту чи ту петицію – це не зовсім просто, бо необхідно авторизуватись, але це варто робити.
Друга річ, яку можуть зробити прості громадяни, – це створення підписних листів від різних організацій. Коли я організовував подібні листування з Верховною Радою, то ми писали листи від церков, де підписувалися конкретні громадяни, і також розробили лист для кожного окремо, який людина могла особисто заповнити і відіслати. Цей суспільний «спам» також має свій вплив.
Третя річ: кожен депутат Верховної ради має свої прийомні дні і години. Якщо свідомі громадяни будуть приходити до нього на зустріч та казатимуть йому, що наступного разу за нього не проголосують, що відстежуватимуть його голосування, то він задумається. Це називається громадський тиск, який не заборонений і в час війни.
Ви є депутатом Львівської міської ради і пастором церкви?
Так.
Тоді маю до вас таке питання. Вселенський патріарх Варфоломій 18 червня виступив на асамблеї Конференції Європейських Церков у Таллінні де з-поміж іншого засудив «новий екуменізм», а саме, «об’єднання християнських церков навколо так званих “традиціоналістичних цінностей”». За його словами, цей «новий екуменізм» є силою, яка руйнує та розбиває, і додав, що захисником такого екуменізму є Путін, а духовним лідером – патріарх Кирил. Як ви це прокоментуєте? Здається, що в наш час низи і верхи в церквах зовсім по-різному дивляться на світ.
Я хотів би, аби це було всього лиш фейком або опискою, бо якщо це правда, мені тоді дуже сумно. Адже Ісус говорив саме про єдність між Його учнями заради спасіння цього світу. За задумом Ісуса, християни – це сіль, ми консервуємо. І легше консервувати, коли ми разом. У цій ситуації мене тішить спілкування з Главами українських Церков. Митрополит Епіфаній дуже чітко висловився за сімейні цінності. А наша Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій – це дуже хороший приклад об’єднання задля цих речей. Ми не стаємо однією місцевою церквою, ми не об’єднуємося в доктринах. Нас об’єднує боротьба за збереження моральних цінностей.
Цього місяця, коли проходив міжнародний саміт «2023: Україна – життя, гідність, перемога», я особисто спілкувався з владикою Святославом (Шевчуком). Я подякував йому за його прямий вислів і сказав, що послуговуюсь у своїх зверненнях та виступах його цитатою, що законопроєкт 9103 – це збочення. Ми отримали цілковите схвалення його на цю боротьбу. Я протестант, він – греко-католик. Також я спілкувався з владикою Віталієм Кривицьким, одним з очільників римо-католицького єпископату в Україні, він також підтримує цю боротьбу. Ми християни – ми разом, нам нема чого ділити, і нам всім, незалежно від конфесій, пожинати наслідки змін в законі, які нам сьогодні пропонують. А про що думають на найвищих верхах – не хочу на тому концентруватись.
Все ж таки, якщо так станеться, що цей закон приймуть?
По-перше, будуть наступні вибори. Будемо обирати християн у Верховну Раду і змінювати те законодавство. Новий віник по-новому мете. Пригадуєте, коли обирали Ющенка, то взагалі зробили реформу державного управління, зокрема, суттєво обмежили права Президента. Війна завершиться, вибори будуть одразу, тому, дорогі виборці, думайте, за кого ви голосуєте. На мою думку, має бути розроблена моральна декларація кандидата, де чорним по білому буде написано про те, які цінності він підтримуватиме. Запитуйте ваших кандидатів, і їм буде важко потім відхреститись. А ще є Церква і є Бог, ми не здамося.
Кандидат в депутати може обіцяти. Але потрапляє у Верховну Раду і голосує протилежно до того, що обіцяв.
І раптом «поголубів».
Так. І як тоді людині не попасти на гачок політичних аферистів, для яких «сімейні цінності» – це лише спосіб сісти в депутатське крісло? Особливо, якщо це кандидат вже не першої свіжості.
На сто відсотків ми від такого не застраховані. Розуміємо, що такі випадки, скоріш за все будуть, коли перед виборами підпишуть все що хочеш. Але, якщо ти підписався в декларації під одним, а потім підтримав законопроєкт, який їй суперечить, то втратиш довіру. Якщо це депутат одноразовий, тут нічого не зробиш, якщо ж людина хоче будувати свою кар’єру в політичній сфері, то вона буде відповідальніше ставитись до своїх рішень.
Говоримо, що ми світська держава, але подивіться на наших депутатів перед Пасхою. Також ми організовуємо в міській та обласній раді молитовні сніданки. Якщо депутат декларує на молитовному сніданку відданість християнським цінностям, молиться, читає уривки з Писання, а потім приходить на сесію міської ради і голосує за незрозумілі речі, то я хочу запитати, як в нього взагалі піднімається рука чи повертається язик поєднувати одне з іншим.
Наостанок все ж хочеться зрозуміти, навіщо такі люди як Сорос і подібні до нього, витрачають мільярди доларів на руйнування сім’ї, пропагування того, що Папа Іван Павло ІІ називав «культурою смерті»?
У мене нема іншої відповіді як ідеологія. Я розумію, що є люди, які щиро вірять в це. Існують різні теорії, які пояснюють причини їхнього лобізму. Одна з них – намір зменшити населення Землі. Цьому мало би посприяти збільшення число гомосексуалістів, в тому числі і за рахунок виховування такими парами дітей. Цієї ж мети досягає аборт – вбивство дитини на будь-яких термінах вагітності, а тепер вже й після народження.
Але, як наслідок, бачимо, що Україна вимирає, Європа вимирає, а індуський, арабський чи африканський світ збільшується, і скоро вулицями нашого міста львів’яни майже не ходитимуть. Ще до війни було підраховано, що такими темпами до 2100 року українців у нашій країні залишиться 6 мільйонів. Скільки з них житиме у Львові? Ми будуємо медицину, розвиваємо інфраструктуру, парки… для кого? Тому я за Україну, в якій будуть жити українці, що які будуть одружуватися і народжувати дітей. Бог нас благословляє, щоб ми були Україною з українцями.
Мені здається, що диявол теж має свою ідеологію і людей, які щиро в неї вірять. Окрім того, багато людей на поширенні цієї ідеології заробляють.
Є така книга «Німеччина сама себе руйнує», її автор – нерелігійна людина, німецький політик, якого Ангела Меркель через її написання, здається, навіть виключила з партії. Так ось, оперуючи виключно статистикою та здоровим прагматизмом, він запитує, а для кого ми боремось за збереження екології, наслідки змін якої ми відчуємо років за 100, коли за два-три покоління німців фактично не залишиться?
Та власне. Я намагаюсь достукатися до наших депутатів. Шановний, для чого ти депутат? Щоб зробити життя в цьому місті комфортнішим. Для кого? Я теж за лавочки, за парки, за озерця, за ці всі речі… Для кого? Для китайців, арабів, індусів… які поки що сюди ще не їдуть масово, але ті, що приїжджають, дивуються. Один мій знайомий питає: «Оцей літр пива коштує долар? Я хочу купити цю броварню».
Спілкувався Андрій Толстой
Також читайте: ВРЦіРО: Україна не зобов’язана змінювати конституційні засади собі на шкоду
Що спільного між підпалом церкви у Вашингтоні та законодавчою ініціативою Княжицького?
Звернення єпископів РКЦ в Україні до Верховної Ради
Повязані записи
