Герою Хакєборду 51 рік. Він американець, але походить із південноафриканського народу африканерів*, серед його предків – французькі гугеноти, які свого часу залишили Європу, втікаючи від релігійних переслідувань. Вже 25 років пастор Герой звершує служіння в Україні, останні 15 років – у Львівській реформатській церкві Святої Трійці.
Сьогоднішнє інтерв’ю ми присвятили Дню Реформації, який відзначають у світі 31 жовтня, а в Німеччині сьогодні – взагалі державний вихідний. Цього дня, 505 років тому, монах-августинець Мартін Лютер оприлюднив відомі «95 тез», що дало поштовх до масштабної церковної реформації, яка змінила світ – і не лише релігійний, але й політичний, культурний та економічний.
Реформатська церква є прямою спадкоємицею громад Реформації, тож нашим читачам буде цікаво дізнатись більше про пастора, який «проміняв» Америку на Україну, а також про церкву у Львові, що має глибоке історичне та богословське коріння й відрізняється від звичних для нас протестантів.
«Якщо хочеш, я буду служити Тобі в Україні, але, будь ласка, не треба»
Як так сталось, що Ви, американець, вже багато років живете у Львові?
Я виріс у південній Африці, я африканер. По маминій ліній мої предки живуть у Південній Африці з XVII століття, вони приїхали туди з Голландії з першими поселенцями. Покликання бути пастором я відчував уже з п’яти років. Коли мені було 15, ми переїхали з батьками в США. Там я закінчив школу та університет, але завжди мав намір вчитись у семінарії.
Якої конфесії?
Я виріс у Реформатській церкві, в Південній Африці вона досить поширена серед африканерів. В Штатах ми теж ходили в Реформатську церкву з голландськими коренями. Але я хотів дізнатись більше про протестантський світ, тому вчився в протестантській семінарії в Чикаго більш загального спрямування. Католицизм та православ’я не були цікаві, бо я не погоджувався з їхніми ідеями, але я хотів краще пізнати баптистів, харизматів, п’ятидесятників. В семінарії я чув різні точки зору від професорів, але потрібно було самому роздумувати, читати та визначатись, яку позицію займати – зрештою я переконався в реформатському богослов’ї.
Але Ви стали не лише пастором, але ще й місіонером.
Коли в семінарії ми проходили курс про місію, Бог почав діяти в моєму серці. Я розумів, що є велика потреба в людях, які зможуть розповідати про Христа в інших країнах. Я вже мав досвід переїзду в іншу країну, мав здібність до інших мов, бо моя рідна мова – африкаанс, і я вивчив англійську. Я хотів поїхати туди, де люди взагалі не чули про Христа. Але обставини склались так, що я отримав можливість поїхати в Україну, в Одесу, спочатку на два місяці, в червні 1996 року. Там все почалося.
Що Ви чули про Україну до 1996 року?
Коли я ще був у школі, ми в Південній Африці дуже активно молилися за християн за Залізною завісою. Навіть у школі ми збиралися раз на тиждень і молилися за християн в Радянському Союзі. Для нас то було як одне ціле, великий концтабір. А в університеті я вивчав історію Західної Європи, тому про Україну мало що знав.
Якими були ваші перші враження від Одеси?
Коли ми підлітали, то я бачив, як люди працюють на полі – потім я побачив, що то були старші жінки. Для мене це було дуже дивно, щоб старші жінки важко працювали на полі. В час приземлення ми відчували в літаку, що злітна смуга доволі нерівна, поруч стояли старі розвалені військові літаки, вигляд будівлі аеропорту також був дивний – потім я дізнався, що там робили ремонт. Тому ми проходили через тимчасовий будинок, в якому не було ні вікон, ні дверей. Перші враження були для мене доволі гнітючими.
Але все ж таки залишились в Україні?
Далі я говорив Богу: якщо хочеш, я буду служити Тобі в Україні, але, будь ласка, не треба. У мене був великий шок. Води нема вдень, ввечері нема світла, і таке інше. Але протягом того літа я познайомився з людьми в церкві, зі студентами. Тому в кінці літа вже молився, щоби Бог допоміг мені служити в Україні довгий час. Коли невдовзі я приїхав вдруге в Україну, мені сказали, що є потреба, аби я служив як рукопокладений пастор в церкві в Миколаєві. Тому рівно 25 років тому, в жовтні 1997 року, я переїхав у Миколаїв, і з того часу я живу в Україні.
«Я вирішив вчити українську, коли пропустив поїзд через те, що не зрозумів оголошення»
Як Ви опинились у Львові?
Спочатку я приїхав у Львів з друзями, нам тут дуже сподобалось, ми відчули велику різницю з Миколаєвом. Я не знав, що є ще така Україна. Мені тут дуже сподобалось. Також була потреба, щоби були реформатські церкви на заході країни. Але після Миколаєва я служив ще чотири роки в Києві, там одружився з українкою. У 2007 році ми переїхали до Львова, з того часу минуло вже 15 років.
Ви вільно розмовляєте українською, але в Миколаєві та в Києві більше спілкуються російською?
Спочатку я вивчив російську мову, українську зовсім не знав. Але одного разу я пропустив у Києві поїзд через те, що не зрозумів оголошення українською про зміну платформ. Тоді я вирішив вчити українську, але повноцінно почав вивчати її у Львові. Складна мова. З 2012 року я вже міг проповідувати українською. А тепер, коли говорю українською, то в розумі вже не перекладаю, хіба що окремі слова чи фрази.
Що найскладніше в українській мові?
Граматика набагато важча, ніж в англійській чи мові африкаанс. Вимова складніша і слова довші. І ще інколи плутаю українські та російські слова.
Ви згадали, що одружились в Києві.
Моя дружина з Миколаєва, але вчилася в Києві. Вона не була християнкою, її батьки були атеїстами. Але вона почала читати Біблію і прийшла до віри. Ми одружились в 2002 році, у нас є донька і син.
«Я маю побачити, що те, про що традиція говорить, є в Біблії»
Розкажіть про церкву. Чому саме Реформатська церква?
Я надав перевагу протестантському рухові, тому що він визнає Біблію єдиним абсолютним авторитетом. В інших церквах, які в Україні називають традиційними, є традиція, яка має такий самий авторитет, як і Біблія, а часто навіть вище.
Може, так краще? Можливо, традиція зберігає правильне розуміння Біблії?
Це дуже хороше питання. Інші протестантські церкви часто повністю відкидають традицію. Ми як Реформатська церква вважаємо, що це неправильно. Біблія – це єдиний абсолютний авторитет істини, але це не означає, що традиція не має місця. Але треба розуміти, яке місце повинна займати традиція. Якщо Бог говорить до нас через Біблію, то традиція повинна бути під Біблією. Наприклад, у нашій церкві є Вестмінстерське визнання віри і катехизми, це для нас дуже важливі документи ще з XVII століття, які писали в Британії, і вони нам, як Ви кажете, допомагають зрозуміти Біблію, але ми розуміємо, що ці документи недосконалі, бо це все ж таки не Біблія.
Водночас, ви вірите в Трійцю, в те, що Ісус Христос – Богочоловік, але це знову ж таки – традиція, бо в Біблії не згадується таких слів як «Трійця» чи «Богочоловік» і нема догматичних визначень цих понять з такими термінами як «сущність», «іпостась» тощо? Це віровчення затверджувалось на церковних Соборах впродовж століть.
В Біблії немає цих слів, але ми приймаємо те, що перші чотири Вселенські Собори сказали про Ісуса Христа, про Трійцю, тому що, читаючи Біблію сьогодні, я можу чітко побачити, що ті люди в минулому говорили правду. І вони самі, коли приймали соборні рішення, не вигадали ці доктрини, вони їх будували на вченні в Біблії.
Тобто традиція не повинна суперечити Біблії?
Не лише не суперечити, але, щоб традиція була для мене до якоїсь міри авторитетною, я маю побачити, що те, про що традиція говорить, є в Біблії. Тобто не лише не суперечить, але має своє походження з Біблії. Інакше традиція для мене не авторитетна. Звичайно, є певні звичаї поза Біблією, що стосуються більше організаційного чи культурного виміру, але це не доктрини церкви, що мають походити власне з Біблії.
Тоді як би Ви відповіли: Реформатській церкві 500 чи 2000 років?
Як людській організації нам, можна сказати, 505 років у цей понеділок. Але наша віра, наше розуміння Бога, Христа та церкви – з Біблії. Ми віримо, що у нас така ж християнська віра, як і в перших християн. Хоча я знаю, що всі церкви так говорять. Тому так важливо, щоби Біблія була єдиним авторитетом, бо коли є інші авторитети нарівні з Біблією, ми відходимо від того, що було спочатку.
«Різниця лише в одній букві, але це багато що змінює»
Всі протестанти кажуть, що Біблія для них єдиний авторитет. Тоді в чому відмінність Реформатської церкви?
Існує відомих п’ять «sol» Реформації**. Перше з них «Sola Scriptura» означає «Лише Писанням». Але сучасні протестанти часто мають на увазі – «Solo Scriptura», що перекладається як «Лише Писання». Різниця лише в одній букві, але це багато що змінює. Отже, наша церква вірить лише Писанням, але це не означає, що нема інших важливих для нас джерел. Тобто традиція для нас важлива, але лише Біблія говорить абсолютну Божу правду до нас.
Чи є якісь вчення на які Реформатська церква акцентує більше, ніж інші?
Ми робимо дуже великий акцент на тому, що Бог суверенний, що все, що відбувається в Україні та в світі, є частиною Божого плану. У Бога єдиний план, не кілька варіантів на всяк випадок, якщо піде щось не так. Він суверенний і чітко говорить у Біблії, зокрема, в книзі пророка Ісаї, що зробить те, що Він хоче.
Це не схоже на фаталізм?
Ні, бо фаталізм говорить про якісь безликі сили, а Бог – не безлика сила.
Якщо не фаталізм, то, іншими словами, від нас нічого не залежить.
Коли ми говоримо про Бога, ми не зможемо все пояснити та зрозуміти до кінця. Дуже добре, що в православ’ї говорять про те, що є багато таємниць – хоча мені здається, у них таємниць трохи більше, ніж у Біблії – але ми повинні завжди пам’ятати, що не можемо все до кінця зрозуміти. Водночас про те, що Бог вирішує те, що відбувається у світі та в нашому житті, дуже чітко сказано в Біблії. Бог – це така Сутність, яка може робити те, чого ми не можемо. Бог може планувати певні події, і Він може так вирішити, що ці події відбудуться через нашу волю.
То все ж таки від нас щось залежить у Божому плані?
З одного боку, можна сказати, що Бог усе вирішив. Але, з іншого боку, ми діємо по своїй волі. Біблія говорить, що Бог вибрав тих, кого Він спасе, але Біблія також говорить нам – робіть вибір, покайтесь, повірте. Тобто, з нашої точки зору, все залежить від нас. Але коли ми вже увірували і покаялись, ми розуміємо, що все залежить від Бога, це Він зробив перший вибір, і Його вибір робить наш вибір можливим. Тобто ми вибираємо, ми діємо, але вже на тлі Його вибору. Отже, це не фаталізм. Ми справді діючі особи.
Хто є стовпами богослов’я в Реформатській церкві?
Мартін Лютер, Жан Кальвін, Джонатан Едвардс, Чарльз Ходж, в наші часи -Р.Ч.Спроул, Тім Келлер з Нью-Йорку.
«Бог сказав Аврааму, щоб він дав знак віри своєму синові»
У Вашій церкві практикується хрещення немовлят. Це незвично для України, щоб протестанти охрещували малих дітей. У Біблії нема вказівки хрестити дітей, а з історії церкви ми знаємо, що навіть деякі стовпи православ’я, такі, як Іоан Золотоустий чи Василій Великий, були охрещені в зрілому віці, хоча виростали в християнських сім’ях.
Щодо історії Церкви існує багато тлумачень. Але в Дідахе, яке датується кінцем першого – початком другого століття, згадується про дитяче хрещення як про практику всієї Церкви. Насправді це було поширено в перших століттях. Щодо Біблії, там не вказано, що треба хрестити лише дорослих, і ми бачимо приклади, які там є.
Але що дає дитині хрещення, якщо це не її вибір?
На відміну від багатьох ми бачимо зв’язок у цьому питанні між Старим і Новим Заповітом, між народом Ізраїлю і Церквою. В другому розділі Першого послання апостола Петра, або в 11 розділі Послання до Римлян говориться, що Церква – це розширення Божого старозавітного народу, продовження, це не новий проєкт. Це продовження тієї ж самої віри. Тому апостоли після дня П’ятидесятниці збираються Церквою в храмі в Єрусалимі. Бо для них це була та сама віра. Але змінилася зовнішня форма тієї віри.
В Старому Заповіті, коли люди були частиною Божого народу, то отримували знак Божого завіту. Авраам отримав знак Завіту після того, як він повірив. Бог дав йому обіцянку, Авраам повірив у 12 розділі Книги Буття, а в 17 розділі, через багато років по тому, він отримав знак Завіту – обрізання. І в Посланні до Римлян в 4 розділі написано, що це був знак його віри. Але Бог сказав Аврааму, щоб він дав знак віри своєму синові, бо його син особливий, він не такий самий, як діти тих, хто живе навколо і не вірить. Бог має план для Авраама та його потомків. І вже в Новому Заповіті, в другому розділі Послання до Колосян, ми читаємо, що духовне значення обрізання і хрещення таке саме.
В Старому Заповіті Бог закликає, щоб ізраїльтяни обрізали свої серця, щоб їх духовний стан відображав фізичний знак, який вони отримали. І тепер хрещення є знаком Нового Завіту, що означає Божу обіцянку до нас. Бог обіцяє нам прощення через віру і покаяння. І коли батьки стають християнами в дорослому віці, то отримують цей знак, як ми бачимо в Книзі Дії Апостолів – бо це перші люди в родині, які увірували, як Авраам свого часу. А потім їхні діти теж отримують цей знак, бо ми читаємо в Посланні до Коринтян у сьомому розділі, що діти в таких батьків особливі, святі. Це означає, що вони відокремленні, тому віримо, що у них має бути цей знак Завіту, але згодом вони мають втілювати цей знак у власному житті. Окрім того, в книзі Дії Апостолів ми читаємо, як люди були охрещені цілими родинами, швидше за все там були й маленькі діти.
«Треба відділитись, коли ти вже не чуєш істину в тій церкві»
Дитяче хрещення практикують і лютерани, можливо, дещо по-іншому аргументують; водночас Ви назвали Лютера одним зі стовпів богослов’я Реформатської церкви. Чому тоді дві реформаторські церкви існують окремо?
Моє розуміння, що після Лютера лютеранський рух дуже змінився через Меланхтона***, який мав великий авторитет на той час. Він у багатьох питаннях пішов на компроміс з католиками. Тому Лютеранська церква змінилась, і вона вже не така, як була в часи Лютера. Вони більше подібні до католиків, і там є багато моментів, які нам здаються неправильними.
У наш час християнство ділиться на ліберальне і консервативне. Те, що Церква віками осуджувала як гріх, тепер чимало церков, особливо протестантських на Заході, не лише практикують, але й запроваджують у віровчення. Чи існує подібний поділ поміж реформатами?
Напрямок, до якого я належу, більш консервативний. Реформатська церква – це назва європейського походження, а Пресвітеріанська церква – це та ж сама віра, але британського походження. В Сполучених Штатах вони дещо поділені з різних історичних причин. Одним із наслідків Реформації є те, що люди мають авторитет читати Біблію самостійно, але, оскільки нема одного релігійного центру, не існує протестантського Папи Римського, то, звісно, є поділення. В основному це не добре, але є також хороші моменти в цьому. Сьогодні деякі церкви в Штатах стали більш ліберальними, але слава Богу, що є і зворотній рух, коли ліберальні стають більш консервативними. Якщо церкви як деномінації будуть відходити від правди, іншим прийдеться вийти з їхнього складу. Якщо не можеш змінити, треба відділитись від таких, коли ти вже не чуєш істину в тій церкві.
Як взагалі таке стало можливим, що християни та деякі деномінації почали йти усупереч Біблії, історії та традиції, але продовжують вважати себе християнами?
Ми живемо в нехристиянському суспільстві. Від нього йде тиск на церкву, дуже сильний тиск. Це зовнішня проблема. А друга проблема – всередині самої церкви, коли віра стає лише традицією, звичаєм – такі люди не вірять в Христа, але виконують певні ритуали, співають на богослужіннях, церква заповнює їхній час дозвілля, для дітей є групи, і це стає вже нібито як християнський клуб. І ось зовнішній тиск і втрата віри в Христа, відмова від покладання на Нього, коли вже не розумієш, навіщо Він тобі – то, звісно, ти будеш змінюватись разом зі суспільством.
«Російська православна церква – це секта»
Ви громадянин США, але після початку російської агресії залишились у Львові разом зі сім’єю попри те, що були заклики від американської влади залишити Україну.
Так, нам навіть телефонували, заохочували виїхати. Люди по-різному реагують в цій ситуації. Я дію як пастор церкви, я ж не можу так просто її залишити. Звісно, якщо б ми жили в Бахмуті, то ми поїхали б усі, але у Львові ми відчуваємо себе в безпеці. Ми віримо, що дуже важливо бути тут зараз. Людям потрібно чути Євангеліє і покладатися на Бога. Треба підтримувати людей.
Як реагують на цю війну ваші рідні, знайомі в Америці?
В основному люди дуже сильно підтримують Україну і раді, що ми тут. Дуже підтримують нас і моляться за Україну. На жаль, російська пропаганда діє і там. І в Південній Африці теж, і серед християн також.
Яка саме пропаганда?
Пропаганда, що війна розпочалась через те, що НАТО сильно тисне на Росію.
Росія ще й позиціонує себе як захисник традиційних цінностей. Частина християн на Заході купуються на це і думають, що йде війна ледь не між світлом і темрявою, в якій Росія – це світла сторона.
Так, я це чую часто в Південній Африці поміж своїх християнських друзів.
Але приймаючи закони проти одностатевої пропаганди, вони водночас вбивають десятки тисяч людей, займаються тероризмом. Як християнин може таке виправдовувати? Де логіка?
Логіки в цьому немає. Звісно, є багато моментів у Європі, які й мені не подобаються. І, якщо ми станемо частиною Євросоюзу, на Україну буде вчинятись великий тиск, щоб вона змінилась в цих питаннях. І це недобре. Але Росія не лише веде війну, вона і на своїй території переслідує та утискає протестантів. Протестанти в Росії невільні, вони не можуть проповідувати про Христа. На мою думку, Російська православна церква – це секта. Це не християнська церква, це секта.
Здається, в неї є всі ознаки тоталітарної деструктивної організації, адепти якої заперечують очевидне, сліпо вірять в те, що їм кажуть лідери культу. Тому відбувається відрив від реальності з повною підконтрольністю лідерам культу.
Я з Вами згоден. Вони переслідують справжніх християн, не дають людям проповідувати Христа і чинять жахіття. Це дуже дивно. Я намагаюсь у спілкуванні з людьми на Заході, зокрема через листи, говорити, щоб вони це розуміли, що насправді відбувається.
«Є три стовпи культури у Львові»
Як виглядають львів’яни зі сторони у сприйнятті іноземця?
Відразу видно, що у Львові люди люблять своє місто. Навіть львів’яни, що приїхали у Київ, говорять, як вони люблять Львів і як їм не вистачає Львова. Тут люди люблять свою країну, свою культуру. Коли я жив у Миколаєві, такого там не бачив. Українці знають, чому вони українці, і це дуже важливо. Кажуть, що Львів – це культурна столиця України, і необхідно, щоб така столиця була, бо Україна під дуже великою атакою, щоб знищити ту культуру і пам’ять про те, що означає бути українцем.
Коли ми переїхали сюди, то відразу зрозуміли, що є три стовпи культури у Львові. Це мова, це греко-католицька церква і це історія повстанської армії. Хоча Львів постійно змінюється, він змінився в 2014 році, і змінюється й тепер під час війни.
Львів теж позиціонує себе як місто, відкрите для світу. Але ми відчували, що та відкритість у словах, але часто не в діях. Львів дуже традиційний, і якщо хтось інший заходить сюди і намагається створити щось інакше, то у багатьох є сильний опір до невідомого. Кажуть, що місто відкрите до нових ідей, але ми часто бачили, як люди чинили опір проти нашої церкви, наприклад. Це зазвичай не студенти, а старші люди. Бояться нового, інакшого.
У Львові справді багато храмів, і багато людей їх відвідує. Чи накладає це відбиток на львів’ян?
Так, звісно. Це має хороший наслідок. Ми бачимо це, коли спілкуємося з людьми, зокрема на наших таборах зі студентами. Якщо таке саме робити в Штатах, треба починати з того, чи Бог існує, хто Він – Трійця чи Аллаг, чи богів багато, чи, може, ми боги, як Він говорить до нас. Тут про це говорити не треба, люди вже вірять у Трійцю, Біблію… Можна відразу відкрити і читати Біблію. Дуже велика різниця.
Можливо, це як в Америці 100 років тому чи 200?
Може, 200. Хоча Львів теж змінюється.
«Треба дивитись на те, які можливості дає нам Бог кожного дня»
Чи Ви не шкодуєте про свій життєвий вибір. Жили б тепер в Америці не під обстрілами, в суспільстві, яке формувалось протестантською культурою?
Сьогодні це моє покликання. Чи захоче Бог, щоб я був тут через 5-10 років – не знаю. Він може змінити напрямок мого життя. Але я дуже радий, що я тут, що Бог дав мені можливість служити в Україні. Якщо б міг прожити ще раз цих 25 років, я багато зробив би по-іншому, сподіваюсь, зміг би краще служити. Але для мене велика честь бути тут, в Україні, особливо зараз, під час війни допомагати людям. Я відчуваю, що є потреба, щоб я тут був.
Чи кожна людина має власне покликання?
Я думаю, в Бога є покликання для кожної людини. Бути матір’ю чи батьком – це покликання. Працювати в школі, займатися бізнесом – це все покликання.
Ми живемо в світі, де людина може відчувати внутрішньо покликання до чогось, але життя змушує її йти працювати зовсім не туди, де вона хоче, робити те, що вона не бажає, бо їй треба сім’ю годувати, за квартиру платити. А роки минають. Чи це означає, що така людина закопала свій талант і не реалізує своє покликання в житті?
Питання покликання складне і через те, що ми живемо в грішному світі. Тобто тут не все вийде, як ми хочемо. Ми часто не зможемо займатися тим, чим дуже хотіли б. Але є вічність попереду. А поки ми тут, людина може, наприклад, відчувати покликання бути інженером, і дуже сильно бажати цим займатися, але через різні причини це неможливо. Тоді, принаймні на той час, Божим покликанням є, щоб ця людина займалась чимось іншим. І, власне, треба дивитись на те, які можливості дає нам Бог кожного дня, яку роботу, які обставини, і це є Його покликанням на той день. І треба використовувати Його дари і можливості, все, що Він нам дає цього дня, на Його славу. Наприклад, мої обставини на сьогодні не такі, як я хочу, і мені потрібно бути солдатом на фронті, воювати, це і є Боже покликання на цей час. Тобто сьогодні я маю бути вірним Богові в тому, що Він дає.
«Церква – це люди. Христос віддав Себе за Свою Церкву, за людей»
Скільки років існує ваша церква у Львові? Хто до неї належить?
Перших членів церкви ми прийняли 10 років тому. Перед цим близько п’яти років ми готували ґрунт для відкриття церкви. До нас приходять різні люди. Деякі самі без нас почали вивчати Реформацію або Отців церкви. Також є люди, які не були в жодній церкві, є й інші протестанти, які прийшли до реформатського розуміння Біблії. Зараз у нас 50 членів громади і дочірня церква у Кракові.
Що у Вашій пастирській роботі найважче пережити?
Найважчі моменти – це коли люди відходять від церкви. Коли бачиш, що через різні причини вони перестають бути членами духовної сім’ї. Це, напевне, найважче. Або коли взагалі відходять від віри. Рідко, але таке теж буває.
В якому приміщенні ви збираєтесь у Львові?
У нас є будинок церкви. Церква – це люди. Христос віддав Себе за свою Церкву, за людей. Але ми маємо окремий будинок, де церква збирається, за адресою вул. Кульпарківська, 60. Ми збираємося щонеділі на богослужіння о 10:30. Також маємо активний канал на YouTube, видавництво “Крайнебо” і власний сайт. Проводимо зустрічі впродовж тижня.
Чи реформатські церкви в Україні якось об’єднанні?
Так. Наше об’єднання називається Євангельська пресвітеріанська церква України. Багато церков у нас на півдні, бо там все розпочалось, але є також церкви в Києві, Харкові, Черкасах, у різних містах.
Розмовляв Андрій Толстой
* африканери – (дослівно «африканці») — народ у Південній Африці, що включає в себе тих, чиї предки свого часу виїхали з Європи в XVII-XVIII ст. та оселилися у південних областях Африки. Більшість цих південноафриканців мають голландські, французькі та німецькі корені. Основна маса народу проживає в ПАР та Намібії. Усередині африканерів виділяється субкультура бурів. Більшість африканерів належить до Голландської реформатської церкви Південної Африки та Африканської протестантської церкви. Рідна мова — африкаанс, утворилася на основі південних діалектів нідерландської мови (до початку XX століття нідерландська використовувалася як літературна мова). Загальна чисельність — близько 3 500 000 осіб.
** П’ять основ протестантського богослов’я (Quinque sola — від лат. Quinque «п’ять», sola «тільки»)— основні принципи протестантської теології, які на латині виражаються у формі фраз: Sola Scriptura («тільки Писання(м)»), Sola fide («тільки вірою»), Sola gratia («тільки благодаттю»), Solus Christus («тільки Христос»), Soli Deo gloria («тільки Богу слава»).
*** Філіпп Меланхтон (нім. Philipp Melanchthon, 16 лютого 1497, Бреттен — 19 квітня 1560, Віттенберг) — визначний німецький теолог, євангелічний реформатор, систематизатор лютеранської теології, сподвижник Мартіна Лютера. В окремих питаннях був схильний до компромісів з Римо-католицькою церквою, водночас мав визначну здібність до формування та систематизації богослов’я.
Повязані записи
