Едґар Аллан По має образ химерного письменника, опанованого темними фантазіями та пристрастю до алкоголю. Та є в доробку По один неочікуваний текст, що серед неспокійних та химерних творів митця вирізняється світлим і сповненим любові та надії благанням до Богоматері.
Мабуть, ви чули колись про Едґара По – знакового американського письменника, знаного лячними оповіданнями та знаменитою поемою «Ворон», що майже два століття скрушно крякає «Nevermore!» на вершині готичного письменства.
Едґар По відомий насамперед як батько моторошної літератури – автор низки похмурих (подекуди аж хворобливо-фантастичних) оповідань. Трохи більш зацікавлені знають його як одного зі зачинателів детективного жанру та блискучого поета, а ті, хто заглиблюється далі – як видатного літературного критика, яскравого сатирика й публіциста, автора пригодницьких, філософських та навіть гумористичних творів. Саме життя митця овіяне легендами й здогадами, і чимало питань щодо його біографії донині залишаються без відповіді.
Тут можна додати ще кілька штрихів – бурхливе творче життя з багатьма знайомствами і любовними пригодами, одруження із власною тринадцятилітньою кузиною Вірджинією і кілька щасливих подружніх років, що завершилися смертю дружини від туберкульозу. Ця втрата остаточно підірвала духовне й фізичне здоров’я По, і незадовго він сам помер за таємничих обставин.
Яке ж місце в цьому житті посідав Бог? Точної відповіді на це питання не дає жодна біографія митця. Відомо, що він був охрещений у Єпископальній церкві – цю справу здійснило подружжя Алленів, яке опікувалося хлопчиком після того, як його рідний батько пішов зі сім’ї, а мати померла. Ймовірно, що прийомна мати відвідувала церкву і залучала до молитви Едґара, натомість глава сім’ї ставився до цього скептично. Відомо також, що шлюб Едґара і Вірджинії благословляв пресвітеріанський священник. Певні біблійні образи й мотиви можна відстежити у творчості митця, зокрема в його ранніх роботах. Це вказує на те, що автор знав Святе Письмо бодай як літературне джерело творчості. А за свідченнями лікаря, що супроводжував По у години смерті, останніми словами письменника був зойк: «Боже, поможи моїй бідній душі!» (документального підтвердження такого факту не збереглося, адже навіть свідоцтво про смерть По було втрачене). Та загалом говорити про релігію в цьому неспокійному житті, яке минуло майже в постійній депресії та внутрішній боротьбі, дуже складно – дехто зі сучасників По впевнено звав його атеїстом, та й сам письменник ніколи однозначно не стверджував і не заперечував своєї віри.
І ось серед різноманітного творчого доробку, зусібіч позначеного печаттю декадансу автора, виростає особливий текст – малознаний вірш, присвячений Богородиці.
«Гімн [до Пресвятої Діви]» вперше з’являється в оповіданні «Морелла», опублікованому в 1835 році. Його співає героїня оповідання незадовго перед своєю смертю.
Sancta Maria! turn thine eyes
Upon the sinner’s sacrifice
Of fervent prayer and humble love,
From thy holy throne above.
At morn, at noon, at twilight dim
Maria! thou hast heard my hymn.
In joy and wo, in good and ill
Mother of God! be with me still.
When my hours flew gently by,
And no storms were in the sky,
My soul, lest it should truant be
Thy love did guide to thine and thee.
Now, when clouds of Fate o’ercast
All my Present, and my Past,
Let my Future radiant shine
With sweet hopes of thee and thine.
(Свята Маріє! Зверни свої очі зі свого святого небесного трону на жертву грішника – палкі молитви і смиренну любов. Вранці, опівдні, і сутінках, Маріє, ти чула мій гімн. В радості та горі, в доброму і злому, Мати Божа, будь завжди зі мною. Коли мої години минали спокійно і на небі не було жодної бурі, для того, щоб моя душа не збилася зі шляху, твоя любов провадила її до тебе. Тепер, коли хмари долі затьмарили все моє теперішнє і минуле, хай моє майбутнє ясно сяє солодкими надіями на тебе)
Щоправда, в пізніших передруках Едґар По редагував текст і прибрав із нього вірша – і таке рішення виглядає доволі логічним. Адже героїня цього оповідання на ім’я Морелла – не що інше, як справдешня відьма; вже буквально в наступній сцені вона проклинає свого чоловіка, а згодом, по своїй смерті, знову з’являється в оповіді, щоб мучити його. З огляду на це молитва до Богоматері тут видається радше іронічним жартом – хоч цілком можливо, що автор первісно вкладав у цей сюжет інший зміст. Можна припустити, що, попри свій очевидний зв’язок із чорною магією, Морелла все-таки перед смертю шукає спасення. Наприклад, у середньовічних оповіданнях трапляються розповіді про те, як Діва Марія рятувала розкаяних відьом, що не могли молитися Богові, але зверталися з благанням до Неї.
Так чи інакше, цей вірш, що перегукується зі знаною молитвою «Ave Maria, gratia plena … Sancta Maria … ora pro nobis», важко сприймати лише як мистецьку поетичну вправу автора.
Достовірно неможливо з’ясувати, коли саме був написаний цей текст. Дослідники погоджуються, що це мусило відбутися вже після того, як у 1831 році вийшла друком збірка поезій Едґара По; проте чи «Гімн» був створений перед написанням «Морелли», чи спеціально для цього оповідання – невідомо. У вступі до першої публікації «Морелли» імовірною датою його появи вказано кінець 1834 або початок 1835 року.
В 1842 році гімн зник із тексту оповідання, та не з творчого доробку автора: через три роки після цього По двічі публікував його скорочену версію як окремий вірш під назвою «Католицький гімн»; у варіантах публікації втрачено першу строфу, а в інші строфи внесено окремі невеликі зміни. В пізнішій збірці автор викреслив слово «католицький» – і це, як зазначає одна дослідницька версія, може свідчити про те, що поет, який не позиціонував себе католиком, сам шанував Пресвяту Діву. Такий жест міг бути спробою ближче ідентифікувати свій текст із власною особистістю. Деякі критики з недовірою ставляться до ідеї того, що вірш відображає реальні релігійні почуття. У відповідь Джордж В. Пек у «American Review» (березень 1850 року) зазначає: «не обов’язково бути римо-католиком, щоб відчути піднесені прагнення» у «Гімні». У травні 1890 року вірш з’явився також у газеті «Catholic Tribune» (м. Сент-Джозеф, Міссурі); перші чотири рядки цитувалися як фрагмент під назвою «Пресвята Діва: присвяти від протестантських поетів».
В Україні Едґара По у ХХ столітті неодноразово перекладали і досліджували. У 1984 році український журнал іноземної літератури «Всесвіт» (№2) надрукував чотири вірші По, серед яких – «Гімн» у перекладі Михайла Тупайла:
Вночі і вдень, як сонце гріє,
Кажу: хвала тобі, Маріє,
В добрі і скруті, щасті й злі
Пребудь, зі мною на Землі.
Коли на крилах час летів
І обрій чистий голубів,
Від лінощів і суєти
Мене змогла ти вберегти.
А нині хмари огорнули
Моє сучасне і минуле, —
Прошу, пошли в моє життя
Надію хоч на Майбуття!
Варто зазначити, що існує версія, начебто По присвятив «Гімн» Марії Клемм – матері своєї дружини. Про це, зокрема, у статті «Українське життя Едгара Аллана По» пише Ірина Рада: «Цікаво те, що поет звертається до неї як до Пречистої. Він порівнює життя простої жінки, яка багато разів рятувала його від загибелі, з подвигом Богородиці. Переклад М. Тупайла, як вимагає оригінал, нагадує молитву», – зазначає авторка.
Така версія має право на життя, якщо пригадати, що мати Вірджинії Клемм дійсно відіграла важливу роль в долі подружжя. Проте ця думка здається малоймовірною з кількох причин. По-перше, вірш був створений задовго до драматичних подій у сім’ї Едґара По, а по-друге – поезія чітко вказує на Пречисту Діву – «Sancta Maria», «Mother of God» – та Її чудесну допомогу в житті ліричного героя. Він, іменуючись грішником, просить Її глянути на «палкі молитви і смиренну любов» зі «святого трону на висотах». Любов Діви провадила життям героя в часи благодаті, а зараз, коли «хмари Долі затьмарили теперішнє й майбутнє», його майбутнє освітлює лише надія на Неї.
Нині, через майже два століття після написання «Гімну», мабуть, неможливо точно з’ясувати, чому Едґар По первісно вклав цей текст у вуста відьми (правда, можна відзначити, що поезія ритмічно схожий на дитячий вірш і навіть – у певному сенсі – замовляння). Так само не можна стверджувати, чи передають ці рядки справжні сердечні поривання митця, а чи просто написані в тодішній романтичній традиції, а «Гімн» – усього лише вміло скомпонована поезія. Та майстерність По дійсно створила винятковий текст, який – наважуся сказати – і нині можна вживати як справжню щиру молитву.
Ми не знаємо, чи молився Едґар По до Богородиці. Можемо припустити, що його життєвий досвід неодноразово торкався Її образу – наприклад, близька митцеві морська тема перегукується із багатовіковим найменуванням Богоматері як «Зорі над морем», що вказує шлях, а провідним у Поєвій творчості є лейтмотив прекрасної втраченої діви, яку він прагне знайти і повернути. Це, зрештою, лише здогади, та серед них найзворушливішим для мене є один: «Гімн» невипадково «вижив» у свій час і невипадково «оживає» в наші дні. Можливо, він був написаним для того, щоб тепер озватися до когось із читачів – і щоб хтось помолився за душу його автора. Для По тема смерті завжди була винятково важливою. Він намагався осмислити й пізнати її – як в реальному житті, раз-по-раз втрачаючи близьких людей, так і в своїх творах. Особливо яскравою в текстах По є ідея існування душі по смерті та її повернення до життя – зрештою, це лейтмотив самої «Морелли». Тож чи не найліпшою даниною митцю може стати коротка молитовна згадка про його душу – даниною, посвятою і справжнім дарунком.
Через майже два століття після створення Поєвого «Гімну» Папа Римський Венедикт XVI підсумовує свою енцикліку «Spe Salvi» («Спасенні надією») зворушливим звертанням до Богоматері, Зорі надії: «Свята Маріє, Мати Божа, Матір наша, навчи нас вірити, надіятися і любити разом з Тобою. Вкажи нам шлях до Його царства! Зоре дороговказна, сяй над нами і веди нас на нашому шляху!».
«Let my Future radiant shine
With sweet hopes of thee and thine» – так завершує свій вірш Едґар По.
Ці слова про митця – і про кожного з нас.
Можливо, це молитва, покликана врятувати душу.
Марія Цьомик
У публікації використано матеріали з ресурсів eapoe.org, poemuseum.org, en.wikipedia.org, md-eksperiment.org.
Повязані записи
