Два чоловіки прийшли помолитися в храм. Один пишався своєю побожністю і вважав, що заслуговує на справедливий мир з Богом, на винагороду від Бога. Інший не смів очей підняти до Неба, стояв позаду, бив себе в груди, і все повторював: «Боже, будь милосердний мені, грішнику».
Бог оправдав митаря, а фарисея – ні. Ми чули вже не раз, що сталося це тому, що фарисей загордів та осуджував митаря, а митар розкаявся і впокорився.
Однак не все так просто. У читача може скластися враження, що митар всього лиш просив Бога бути добрим до нього і простити йому гріхи. На цьому можна й справді поставити крапку, якби не одне слово, яке вводить нас у внутрішню кімнату цієї притчі. Ключем до неї буде молитва митаря.
Митар не молиться: «Кіріє елейсон» (Господи помилуй). Він використовує інше слово, яке грецькою, в Євангелії від Луки 18, 13, звучить як ἱλάσθητί (ілАстеті), і перекладається «будь милосердний», або «умилосердись».
Так ось, згадане мною ἱλάσθητί походить від ἱλάσκομαι, що перекладається в залежності від контексту як «умилостивлювати», «примирювати», «пом’якшувати», «схиляти на свою сторону», «відпускати», «прощати», «милувати»…
У Писаннях Старого Завіту, якщо взяти його найбільш автентичний переклад Семидесяти (Септуагінту), ми знаходимо похідні від цього грецького слова, коли йдеться про очищення та жертвоприношення.
Покажу це на прикладі Второзаконня 21, 8, де сказано: «Будь милосердним до Свого народу, Ізраїлю, якого Ти, Господи, визволив, щоб не було пролиття невинної крові у Твоєму народі, Ізраїлі. І та кров буде їм викуплена» (переклад д-ра Турконяка зі Септуагінти). Слова «буде їм викуплена» в українському перекладі Острозької Біблії звучать як «визволи їх»; в адаптованому перекладі Куліша: «і проститься їм провина»; в новому перекладі Українського Біблійного Товариства: «будуть очищені».
Грецькою це однокореневе ἐξιλασθήσεται до згаданого раніш слова з молитви митаря. Що мало бути прощено народові у Второзаконні, 21? Вбивство людини, тіло якої знайшли на полі, а хто вбив, невідомо. Гріх є, а спокутувати кому нема. Тож яким чином «проститься», «очиститься» чи викупиться народ у цьому випадку? Ціною принесеної в жертву ялівки, ціною її мучеництва (ялівці перерізали жили) і пролиттям її крові. А отже, йдеться про очищення від гріха ціною крові жертовної тварини.
Тож нема нічого дивно, що hilaskomai (у Стронга це G2433) використовується для перекладу єврейського слова kippur — покривати, спокутувати, очищати кров’ю.
Також і у своїй молитві митар не каже Богові «пожалій (eleison) мене». Його слова (а тут це пасивний стан – aorist passive imperative) дослівно могли би звучати так: «Боже, дай Себе умилостивити [щодо мене]» або «Зроби спокуту за мене».
Не забувайте, що митар та фарисей молилися в храмі, старозавітньому Храмі, де у Святому Святих перебував ковчег завіту, покритий кришкою, яку кропив первосвященник кров’ю викуплення (жертви). Здогадайтесь, як буде грецькою назва цього «місця викуплення» (Лев. 16, 2)?
Так, іλαστηρίου. Знайоме слово, правда?
Взагалі в 16 розділі книги Левіт повторяються ці ж самі (однокореневі) два ключові слова, які ми чуємо від митаря: похідні від «ἱλαστήριον» («золота кришка ковчегу» або «місце умилостивлення», або просто «очищення») і «αμαρτία» («гріх»). Іншими словами, щоб краще зрозуміти, відчути та пережити Притчу про митаря і фарисея в Луки, 18, треба прочитати Левит, 16.
Описане саме в цьому розділі Книги Левит мав у своїй свідомості митар, який молився у Єрусалимському храмі. Він знав, що за завісою є очищення, місце умилостивлення, кришка ковчегу, яку первосвященник кропить кров’ю тварин, принесених в жертву за гріхи народу, а отже — і за його провини. Митар не просить Бога просто бути добрим до нього, закрити очі на його злочини: забути і простити. Він просить Божої справедливості, але посилаючись не на свою праведність, як фарисей, а на кров жертви за гріх(и). Митар мав не лише розкаяння та смирення, митар мав віру від «слухання слова Божого» (див. Рим. 10, 17). Тому він міг приступити «зі сміливістю до престолу ласки», знайти її, та одержати милосердя (див. Євр. 4, 16).
А що фарисей? Сьогодні це, ймовірно, був би зразковий християнин. Однак він, немов Каїн, поклавдався на плоди своїх рук, на власну праведність і побожність (див. Бут. 4, 3-4). Він вважав, що з ним усе гаразд: йому не потрібне очищення, примирення з Богом і прощення. Бог його боржник, Бог зобов’язаний йому, Бог несправедливий до нього.
А митар мав перед своїми мисленними очима кришку ковчега у Святому місці, яка, немов його гріхи, покрита жертвенною кров’ю. Тому молитва митаря — це водночас шепіт смирення і голос віри; просьба про милосердя і крик про справедливість, але справедливість Божу, яка задоволена жертвою за гріх. В очах митаря Господь Бог не добрий (або злий) дідусь на Небі, до якого треба прийти і повинитись, коли зробив щось не так. він знав: «заплата гріха – смерть» (Рим. 6, 23). Якщо не твоя, то когось іншого. Він йшов до сповідальниці не на терапію, а на трибунал.
Для нас, християн, такою жертвою, таким місцем умилостивлення, очищенням є Господь Ісус Христос. Тому апостол Павло в Посланні до Римлян 3, 25 пише, що саме Його Бог «поклав як очищення (умилостивлення, жертву примирення, надолуження) вірою в його крові на виявлення своєї праведності, на відпущення раніше зроблених гріхів». Слово очищення грецькою тут – ἱλαστήριον.
Отже, коли митар просив Бога: «будь милосердний (милостивий)», він фактично казав: «Боже, нехай Кров на кришці умилостивлення (ἱλαστήριον) зарахується мені».
Митар не просив «безкоштовного» милосердя. Він просив милосердя, оплаченого страшною жертвою. У цьому полягає різниця між молитвою митаря і фарисея: один вимагає від Бога «справедливості», опираючись на свою побожність; інший розуміє, що заслужив своїми гріхами смерть (геєну вогненну), і єдина підстава для його прощення – це пролита Кров Божого Ягняти.
А як молимось ми — за себе та інших? Є добра новина: Господь не дивиться наскільки сильні чи слабкі твої руки віри, для Нього важливо, що у твоїх руках. Якщо це Жертва Христа, Він приймає її, якщо ж це плід землі, то вся наша праведність «як нечиста шмата» (Іс. 64, 5 укр. пер. Острозької Біблії).
Здається , варто змінити кут наших молитов і за Україну. Небо не глухе, та приймає лише жертву Авеля. Бо вимагаючи «справедливого миру» у Бога, ми певною мірою підписуємо собі вирок. Господь помилує нас лише тоді, коли між нами та Його гнівом буде Єдина Жертва, яка може зупинити цей гнів – Голгофська; єдина Кров, яка має владу і силу умилостивити Його – Кров Завіту (порушеного нами), Кров Агнця.
На думку спадають слова з Коронки до Божого Милосердя. Ця молитва має набагато більший сенс і силу, ніж ми собі уявляємо. Це не мантра, яка умовляє сердитого Бога подобрішати. У ній ми кажемо Богові, щоб Він помилував світ (і нас), представляючи Йому не свої страждання чи подвиги, а рани Його Сина. Таким чином ми молимось молитву Нового Завіту, а не згідно з релігією добролюдизму.
13 вересня 1935 року у Вільнюсі св. Фаустина Ковальська побачила «Ангела, виконавця Божого гніву» в яскравих шатах. Він мав хмару під ногами, з якої виходили громи і блискавки, вони проходили через його руки, і з його рук вони мали би вдаряти в землю.
Побачивши цей знак Божого гніву, Фаустина почала благати Ангела стриматися, але її звичайні молитви проти Божого гніву були безсилі. Раптом вона відчула в собі силу благодаті Ісуса і почала благати Бога словами, які почула у своїй душі. Це були слова Коронки до Божого Милосердя. (див. Щоденник, 474-475, 1731, 1791).
Як тільки вона почала так молитися, то побачила безсилля Ангела. Він не міг виконати справедливого покарання за гріхи, яке було цілком заслуженим, через силу цієї молитви:
«Предвічний Отче, жертвую тобі Тіло і Кров, Душу і Божество Твого улюбеного Сина, а нашого Господа Ісуса Христа, за наші гріхи і гріхи всього світу. Заради Його тяжких (болісних) страждань будь милосердним до нас».
Фаустина отримала з Неба молитву митаря, але в її глибокому сенсі. Подібно до митаря вона просила про милосердя, дивлячись очима віри на Жертву, приносячи (актуалізуючи) цю Жертву в молитві перед Богом.
Бо просити про справедливість значило би просити Бога, аби ці слова з Писання перестали діяти: «Не за гріхами нашими вчинив нам, і не за провинами нашими відплатив нам» (Пс. 103, 10). Це означало би — викликати небесний вогонь на себе; молитись, як фарисей, який пішов без Божого оправдання.
Тож чи йдеться про «молитву Ісусову», Коронку до Божого Милосердя, вервицю (Розарій), Псалтир чи Акафіст… від часу Авеля та Каїна до наших днів вирішальним завжди було, є і буде те, що ми тримаємо у своїх руках – «плоди землі» чи «Первородного з овець».
*чому тут саме рисунок св. Івана від Хреста, чому саме це Розпʼяття? Бо йдеться про погляд на Ісуса не із землі, а з Неба. Господь Бог показав святому кармеліту погляд на Гологофську Жертву згори…
Також читайте:
Християнство — це не наївний «добролюдизм». Йдеться про Бога
Що спільного між Образом Божого Милосердя і Торжеством Православ’я?
Сім думок із книги пророка Малахії, які рятують життя
Повязані записи
