Український народ має надзвичайно цікаву, різноманітну, але й трагічну історію. І сторінку під назвою «Голодомор» можна сміливо вважати найболючішою, бо шрам в українських серцях не заживає й досі. Кожного року з’являються якісь нові факти, книги, матеріали від засобів масової інформації, а також проводяться різні заходи присвячені Голодомору 1932-1933 років. Оскільки пам’ятати цю трагедію та шанувати усіх її жертв – це наш великий обов’язок!
Зокрема в 2009 році видається цікава наукова робота Володимира Василенка – українського правознавця-міжнародника, заслуженого юриста України, Надзвичайного і Повноважного Посла України, доктора юридичних наук, професора, а з 2006 по 2010 — представника України в Раді ООН із прав людини – «Голодомор 1932-1933 років в Україні як злочин геноциду: правова оцінка».
Загалом у цій книзі подано основні питання правової оцінки геноцидного характеру Голодомору 1932-1933 років в Україні у світлі Конвенції ООН 1948 року про попередження злочину геноциду і покарання за нього. Основна увага приділена обґрунтуванню наявності наміру тоталітарного комуністичного режиму частково знищити українську націю шляхом знищення голодом українських селян. Також розкритий механізм здійснення Голодомору, порушені питання відповідальності його ідеологів, організаторів, замовників та виконавців. Крім того, у праці обґрунтовується необхідність формально – юридичної оцінки Голодомору компетентними органами України для з’ясування всіх його обставин та негативних наслідків.
Хоча автор книги розглядає Голодомор з правової точки зору, варто зазначити, що будь-яке його твердження доцільно і ґрунтовно аргументоване історичними фактами та деталями. І попри так зване переплетіння правової та історичної наук, праця написана доступною мовою. Вона добре сприймається для розуміння та легка для прочитання.
Володимир Василенко спочатку зауважує, що для України існує проблема самого визнання Голодомору як геноциду українського народу. Тому що деякі дослідники, політологи і політики як в Україні, так і поза її межами, визнаючи його злочинний характер, не вважають Голодомор злочином геноциду. Попри ухвалення у 2006 р. Верховною Радою України Закону про Голодомор 1932—1933 рр. в Україні, вони аргументують свою позицію лише тим, що в той час на безмежних просторах Радянського Союзу від голоду масово гинули не лише українські селяни, і тому, мовляв, немає сенсу виокремлювати геноцидний характер українського Голодомору. Хоча навіть відомий науковець-правник Рафаїл Лемкін (людина, яка запровадила уперше слово геноцид, як правове поняття, і здійснила його офіційну розробку) якось наголосив: “Голодомор є класичним прикладом радянського геноциду, найдовшого й наймасштабнішого експерименту з русифікації, а саме – винищення української нації”.
Окрім цього, Володимир Василенко аналізує поведінку комуністичного керівництва, що дає можливість виявити низку непрямих доказів, які переконливо підтверджують наявність наміру тоталітарної влади викликати голод в Україні і використати його як знаряддя для цілеспрямованого знищення українського селянства, як частини української нації:
- У розпал Голодомору українським селянам було заборонено виїздити поза межі України. А якщо детальніше, то органи влади були зобов’язані «не допускати масового виїзду селян із Північного Кавказу в інші краї та в’їзд до меж краю з України», а також «масового виїзду з України в інші краї та в’їзд в Україну з Північного Кавказу».
- Систематичні і жорстокі репресивні заходи вживалися до тих партійних і радянських керівників усіх рівнів, які висловлювали незгоду з надмірними планами хлібозаготівель і прагнули допомогти селянам, що голодували, шляхом виділення їм харчів із колгоспних фондів.
У державних резервах Непорушного і Мобілізаційного фондів було нагромаджено досить великі обсяги збіжжя, але цей ресурс не було використано для надання допомоги голодуючій Україні.- Величезні обсяги збіжжя та інших харчів, вироблених в Україні, експортувалися за її межі — в інші регіони СРСР і за кордон, тоді як мільйони українських селян були позбавлені їжі і вмирали голодною смертю.
- Сталінський тоталітарний режим проголосив голод в Україні неіснуючим явищем і на цій підставі відмовлявся від допомоги, яку пропонували численні неурядові організації, зокрема закордонні українські громади, і отримання якої сприяло б якщо не відверненню трагедії, то істотному зменшенню її масштабів.
Політика заперечення Голодомору і відмова від міжнародної гуманітарної допомоги є переконливим додатковим свідченням наміру режиму використати голод для знищення українського селянства, як частини української нації.
Тож у книзі автор дотримується думки, що комуністична влада мала вдосталь ресурсів і можливостей для запобігання Голодомору в Україні, і голоду в інших регіонах СРСР. Однак ці ресурси не було використано. Натомість в Україні була свідомо залучена продумана система репресивних заходів для позбавлення селян всієї їжі та припинення їх доступу до неї, оскільки кремлівське керівництво мало намір використати штучний голод як знаряддя геноцидного знищення.
Тому Голодомор – це геноцид українського народу, оскільки є абсолютно всі підстави вважати Голодомор геноцидом. Україна та світова спільнота повинна зробити висновки цього моменту історії, аби рухатися далі і більше не повторювати жахливих/катастрофічних помилок, які роблять Людину – монстром…
Оксана Войтко
Список використаних джерел (за матеріалами):
- Василенко В. Голодомор 1932-1933 років в Україні як злочин геноциду: правова оцінка. – К.: Вид-во імені Олени Теліги, 2009. – 48 с. – ISBN 978-966-355-027-5.
- Василенко В. Голодомор 1932-1933 років в Україні як злочин геноциду: правова оцінка – інтернет-ресурс (http://www.ex.ua/78297776).
Повязані записи
