Церковне питання сприймається українцями як проблема національної безпеки. Так звана УПЦ МП, одна з найбільших за кількістю парафій конфесія в Україні, канонічно підпорядкована ворожій Москві, а Католицька церква має своїм главою Папу Франциска, заяви якого останнім часом довели українців до точки кипіння.
Особливо гострою реакція на слова Папи простежується в націоналістичному середовищі. Наприклад, Ірина Фаріон присвятила Папі Франциску не один відеоролик, також вона нищівно критикує главу УГКЦ блаженнішого Святослава. Та й не вона одна — все частіше, зокрема, в коментарях у соцмережі можна прочитати гасло «Геть від Риму!»
Націоналісти vs Папа?
Чи можливо суміщати послух Папі та проукраїнську позицію? Та чи існує альтернатива ідеї «Геть від Риму»? Про це ми запитали в кандидата філософських наук Ігоря Загребельного*, знаного своєю патріотичною позицією і водночас твердими католицькими переконаннями, — зараз він несе військову службу в зоні бойових дій.
Ігоре, наскільки є виправданою та реалістичною ідея «Геть від Риму»? Бо й справді бачимо певний шпагат, у який вимушена ставати УГКЦ, коли треба зберігати і послух Папі, і водночас стояти виключно на проукраїнських позиціях, особливо в часі війни.
Якщо говорити про той послух, який зобов’язує в сумлінні, то тут ніякого шпагату немає. Те, що Папа Франциск робить чи говорить в контексті нашого протистояння з Москвою, не є сповненням його дійсної апостольської влади. Тут потрібно особливо наголосити на тому, що позиція Франциска щодо теперішньої війни не є вираженням традиційного морального богослов’я Католицької Церкви. Навпаки – вона цьому богослов’ю суперечить. Тож тут не може йти мови про послух.
Інша справа – це те, що ієрархи можуть демонструвати той рівень лояльності до Папи, якого віра аж ніяк не вимагає. У випадку ієрархів УГКЦ ця лояльність дійсно залишається занадто великою. Можливо, Блаженніший Святослав таким чином хоче отримати певні блага для УГКЦ, ті ж зрушення у справі патріархату. Але, на мою думку, така стратегія поведінки недієва.
Якою може бути альтернатива, якщо висловлена вище ідея не є розв’язанням проблеми?
Насправді, щоб протистояти тенденціям «Геть від Риму» і водночас лишатися вірним справедливим національним інтересам, непотрібно ставати на шпагат чи відзначатися особливою винахідливістю. Для цього потрібно всього лише бути добрим католиком, а у випадку священників та ієрархів – ще й виховувати добрими католиками вірян.
Католицькі віра та ідентичність не спираються на харизматичний культ якогось конкретного Папи. Вони спираються, зокрема, на визнання дійсної влади Папи як спадкоємця апостола Петра. А таке визнання не веде до ідеалізації будь-якого Папи. Для міцного у вірі католика не становить проблеми той факт, що серед Пап траплялися вкрай аморальні особи. Або той факт, що Папи можуть помилятися у адміністративних справах. Чи, зрештою, той, що догма про непомильність стосується досить вузької області, і деякі висловлювання Пап щодо віри і моралі можуть бути помилковими.
На жаль, у випадку Папи Франциска маємо справу не з якимись поодинокими помилками, а з виразною тенденцією руйнування католицької доктрини. Це досить рідкісна ситуація, за якої ознакою доброго католика якраз є критична налаштованість до Понтифіка.
Мабуть, ваші слова багатьох здивують — в Україні на Папу реагують здебільшого лише в площині так би мовити політичній, історичній, а не доктринальній.
Серед українських католиків обох обрядів виник нездоровий стан речей. Зараз ми бачимо, що чимало з них обурюються поведінкою Франциска стосовно нашого протистояння з Москвою. Подекуди градус і спосіб цього обурення відзначаються надмірністю і невідповідністю. Зате їх не турбувало те, що Франциск підриває вчення Церкви щодо нерозривності шлюбу чи проблематики ЛГБТ. Не кажучи вже про ряд тонших і водночас глибших питань. Це дуже прикрий стан речей. Для католика на першому місці мають бути віра і Церква, а не земна батьківщина. Безперечно земна батьківщина наділена неабиякою цінністю. За неї в ряді випадків потрібно бути готовим пожертвувати власним життям. Але наша Небесна Батьківщина і те, що до неї веде, тобто релігія, – це щось значно вище. Тож те, що Франциск шкодить Церкві, мало би турбувати українських католиків у першу чергу.
Духовенству та вірянам УГКЦ не потрібно винаходити велосипед. Потрібно плекати міцну католицьку ідентичність і надійну вкоріненість у істинах католицької релігії. Тоді нам не зашкодять ні демагогія «Геть від Риму», ні якісь прикрі речі, які з Божого допуску зараз справді стаються у Вічному Місті.
Дякуємо, Ігорю, за Вашу позицію. Ви торкнулися важливих фундаментальних питань, які потребують особливої уваги. Нехай Бог береже вас і ваших побратимів.
Спілкувався Андрій Толстой
Ігор Загребельний* — Керівник АДЦ «Політична теологія». Кандидат філософських наук. Греко-католик.
Закінчив історичний факультет Полтавського національного педагогічного університету (2012). У 2019 році захистив у Інституті філософії НАН України дисертацію «Проблема секуляризації у творчій спадщині Гавриїла Костельника: критичний аналіз» (спеціальність – релігієзнавство). Політв’язень часів Януковича. Учасник АТО. Станом на цей час несе військову службу в зоні бойових дій.
Автор книг «Апостольство меча. Християнство і застосування сили» (2017, 2020), «Міжмор’я: майже втрачений шанс» (2019), «Європейські хроніки» (2020).
Інтелектуальні зацікавлення: секуляризація, логіка розвитку суспільно-політичних уявлень XVIII-XX століть і нашого часу, релігія і націоналізм, політичні виміри есхатології.
Також читайте: Блаженніший Святослав: Папа з нами, ми маємо переконати українців у цьому
Хресна дорога в Колізеї та казкова Росія Ватикану
Посланець Кирила знову у Папи: РПЦ активно «підгортає» у Ватикані
Повязані записи
