Римо-католицький костел святого Антонія на вулиці Личаківській – один із найвідоміших львівських храмів. Тут уже понад 300 років не змовкає молитва, а монастир францисканців продовжує свою душпастирську діяльність для вірних не лише РКЦ, а й греко-католиків і православних.
Святий Антоній ніколи не бував у Львові при своєму земному житті, проте його ім’я і чудесна допомога здавна відомі й шановані у цілому світі. Тому в нашому місті вже понад 300 років є особливе місце вшанування святого, де він продовжує вислуховувати молитви і зсилати благодаті. Це – санктуарій Антонія, львівська обитель братів-францисканців Конвентуальних.
Служіння францисканців на Личакові
Костел святого Антонія завжди відігравав особливу роль у діяльності Ордену Братів Менших Конвентуальних у Львові, щоправда, вона пов’язана не лише з ним. Про важливі історичні віхи діяльності місцевих францисканців та сьогодення однієї з найвідоміших львівських парафій «Духовній величі Львова» розповів її настоятель отець Славомір Бистри.
Із храмом Антонія, зауважив священник, пов’язані два періоди францисканського служіння. Загалом перший монастир братів менших у Львові розташовувався приблизно в районі теперішнього Оперного театру. Після пожежі, в якій він постраждав, францисканці прийшли на Личаків, де служили аж до другої половини XVIIІ століття, коли монастир було перенесено на теперішню вулицю Тараса Бобанича. Францисканці оселилися в приміщенні монастиря капуцинів (це згромадження в результаті реформи перейшло на вул. Замарстинівську) і саме тут розгорнули свою найактивнішу діяльність. Навіть вулиця понад 100 років, аж до Другої світової війни, носила назву Францисканської. У великому монастирі розташовувалося видавництво та семінарія. Тут проходили новіціят та служили, зокрема, святий Максиміліан Марія Кольбе та Слуга Божий Венантій Катажинець.
Також читайте: Всесвітньо знаний святий отримав монашу формацію у Львові
Активне служіння францисканців було вимушено припинене після Другої світової війни, коли радянська влада вигнала їх зі Львова. Щоправда, не остаточно – монахи не мали змоги залишитися в місті згромадженням, проте могли продовжити служити поодинці. Яскравий приклад – знаний львівський римо-католицький священник-францисканець, згодом – єпископ Рафал Кєрніцкий. «Комуністична влада боялася контактів зі Заходом. А управа монастирів була в у Римі, Польщі тощо – не тут. Тому монастирі вважалися “небезпечними”, а от дієцезіальний священник міг нормально жити, адже він був один», – розповів о. Славомір.
У храмі встановлено пам’ятні дошки на згадку про душпастирів
О. Рафал Кєрніцкий служив у Катедрі, а не в храмі святого Антонія (сюди для душпастирської праці приїжджав, зокрема, о. Казимир Малчинський), проте всіляко сприяв відродженню Ордену францисканців у Львові в 90-х роках, коли Україна здобула незалежність. Ставши єпископом, він відвідав Краків, де святив на священників і на дияконів братів-францисканців, і переконав очільника Провінції відправити когось із братів на служіння до України. Зрештою, кілька братів справді приїхали і відновили свою діяльність. Попри те, що в їхнє користування повернули тільки костел без монастирських приміщень, їм вдалося облаштувати помешкання при храмі.
Зараз у Львові є п’ятеро монахів-францисканців. Зокрема, тут мешкають очільники Кустодії Ордену. Всього в Україні є п’ять францисканських монастирів – Львів, Більшівці (Івано-Франківська область), Мачківці (Хмельниччина), Бориспіль (Київщина) і Кременчук (Полтавська область).
Сучасність храму святого Антонія
Зараз храм святого Антонія – один із найвідоміших молитовних осередків у Львові, який відвідують не лише римо-католики, а й чимало греко-католицьких, і навіть православних вірян. Францисканці, що опікуються храмом, продовжують традицію безперервного служіння.
«Від самого початку наша діяльність – з людьми, тобто це нормальна парафіяльна праця. Кожен день Служби, сповідь, таїнства – чогось особливого нема, те все, що є в кожному храмі. Є багато різних спільнот, тобто люди самі хочуть бути, щось більше дізнатися про Бога, провести разом час – молитва, присутність, отримати і дати якесь свідчення», — розповів о. Славомір Бистри.
Інтер’єр храму
Участь у житті парафії можна взяти щодня. При храмі діє багато спільнот, серед яких можна знайти щось за власною потребою. Кожна спільнота відкрита – наприклад, якщо зустріч відбувається у храмі, то він відчинений, і можна долучитися до неї.
У понеділок відбуваються зустрічі харизматичної спільноти «Живий Вогонь». Зустріч розпочинається о 19:30 словом – конференцією, якимось навчанням чи лекцією. До прикладу, у спільноті представляли свідчення людей, що працюють із вихованцями дитячих будинків, іншого разу сестра-альбертинка розповідала про роботу з бідними, або ж члени спільноти готують якусь доповідь самі. Пізніше відбувається молитва прослави. «Живий Вогонь» має також підгрупу для дітей.
Вівторок – це день святого Антонія. Цього дня не відбувається зустрічі спільнот, натомість дуже багато людей бере участь у особливих моління. «Ми маємо три Служби, багато людей протягом дня так само приносять наміри, інтенції, подяки до Антонія, здійснюють ушанування мощей. Приходять і римо-, і греко-католики, і православні – хто хоче. Навіть, я пам’ятаю, були люди, які приїжджали з Борисполя кожен вівторок. Одна жінка приїжджала ще з Одеси – так, щоби піти на вечірню Службу, пізніше – на нічний поїзд і зранку вона вже йшла на роботу. Тобто в людей насправді є така глибока пошана до Антонія», – зазначив о. Славомір.
У костелі можна помолитися перед мощами святого Антонія
У середу відбувається зустріч спільноти «Францисканська молодь» – зараз вона налічує майже 50 молодих людей. Спільнота відкрита для всіх, хто хоче жити у францисканському дусі. Члени спільноти розважають над Божим Словом, є спільна молитва, прослава, щось цікаве для молоді.
Ще одна спільнота, що зустрічається в середу – це «Скеля». Це спільнота для дорослих людей, де також відбуваються конференції, спілкування, спільні молитви.
Четвер – це день Божого Милосердя. «Ми побачили, що приходить багато людей з лікарні – можливо, вони йдуть і до Антонія, але це трошки інший колектив людей. Вони не ходять по вівторках, а приходять в четвер, коли є Служба до Божого Милосердя – також у загальних інтенціях, дуже багато з них — про здоров’я. Тут, біля нас, є багато лікарень, дуже часто люди звідти просять їх відвідати, тому ходимо туди практично щодня. Часом приходять санітарки чи медсестри – можливо, тому, що це є найближчий храм, і для людей це має значення, хто ти», – зазначив о. Славомір.
Бокові вівтарі присвячені Ісусові та Марії. Марійний вівтар увінчує зображення святого Войцеха Адальберта, покровителя Польщі; вівтар Христа – образ святого Миколая. Це символічно поєднує Східну і Західну Церкву
В суботу (не щотижня) також зустрічаються дві цікаві спільноти. Перша – Францисканський орден світських – спільнота людей, які хочуть жити в дусі святого Франциска. «Франциск, наш засновник, заснував три Ордени: чоловічий – в ньому був якраз святий Антоній; жіночий – для монашок; і він побачив, що є багато мирян, світських людей, які також хочуть жити в цьому францисканському дусі – і він заснував ще для них такий орден. І тому в нас є така спільнота людей світських», – розповів о. Славомір. Ця спільнота особлива тим, що є найстаршою в храмі Антонія. Попри те, що складається в основному зі старших осіб, але є й чимало молодих людей. Спільноти не дуже чисельні, проте живі й активні, і це триває від самого початку, відколи у Львові було відновлено монастир.
Спільнота «Віра і Світло» — для неповносправних людей і їхніх батьків. «Я був у семінарії в Кракові також у таких спільнотах. Не знаю, як для тих “друзів” (так у спільнотах «Віра і Світло» та «Лярш-Ковчег» називають осіб з розумовою неповносправністю. – прим. ДВЛ), але для батьків це дуже важливо, я це бачив. Тут є 10 осіб, але це дуже цінне для них», — поділився священник.
У храмі можна побачити чимало образів. Серед них – зображення святого єпископа Людвіка та святого Бонавентури, другого засновника Ордену, автора біографії святого Франциска. Тут також, як майже в кожному францисканськму храмі, є образ святої Теклі, а в правій боковій каплиці святої Варвари свята Тереза від Дитяти Ісуса зображена над Личаковом
Ще одна спільнота, що зустрічається при парафії – Подружній круг (Домашня Церква). Вона збирає подружжя, (зараз – 4 або 5 подружжів). Раз в місяць спільнота має зустріч, а крім цього – спільну молитву, подружній діалог, спеціальний підручник, яким користуються члени спільноти.
При храмі діють також церковні спільноти – зустрічі для міністрантів, що прислуговують біля вівтаря, катехеза для дітей, а також курси польської мови. Крім того, є й такі спільноти, що не пов’язані з парафією Антонія, але збираються в її приміщенні. Це, наприклад, ДДА – «дорослі діти алкоголіків», що бачаться тут у четвер вже протягом двох років.
Стежити за життям парафії зручно на її сайті та сторінці у соцмережі «Фейсбук».
У лівій боковій каплиці, яку збудував о. Владислав Хіцкєвіч, зберігається розп’яття із колишнього монастиря францисканців на вул. Тараса Бобанича (тепер там церква Адвентистів сьомого дня). Тут також є фігури святої Терези Авільської та святої Терези від Дитяти Ісуса. При вході до каплиці розміщені ікони святого Йосифа Себастьяна Пельчара та блаженної Кляри, засновників монашого Згромадження серцянок
Санктуарій святого Антонія
Розмаїття активностей, які пропонує парафія, справді залучає велику кількість вірян. Але найважливішу роль у цьому відіграє саме місце, що має кількасотлітню безперервну історію молитви.
«Особливість нашого храму полягає в тому, що він був завжди храмом, завжди був відкритий. Служби не було кожного дня через брак священників, але була одна пані, яка відкривала цей храм, приймала інтенції (намірення) до Антонія – бо це був старий санктуарій. Пізніше кардинал Яворський наново видав декрет, яким підтвердив, що це дійсно є санктуарій», – розповів о. Славомір. «Санктуарій – це таке особливе місце культу якогось святого, може також бути Марії або Ісуса. Наш санктуарій був заснований тому, що Церква побачила: є глибоке вшанування святого Антонія, є його культ; це походило від самих людей. І наш храм постійно був відкритий. Була війна чи не війна – але як його збудували, так до сьогодні він є храмом».
У головному вівтарі зображені святий Антоній Великий та святий Антоній Падуанський. Це також символ поєднання Сходу і Заходу. Над ними – ікона Богородиці, увінчана знаком всевидячого Божого Ока. Таким чином, вівтар зображує ієрархію: Господь-Богородиця-святі, або ж спонукає рухатися через святих і Богородицю – до Господа
Отець поділився досвідом, який є у Польщі: там кожен єпископ у хоче мати у своїй дієцезії санктуарій. Проте часом буває так, що на цій території нема ні якогось святого, ні чудотворної ікони. «І що робити? Тоді хтось штучно творить санктуарій. Але насилу нічого не вийде. Спочатку мають бути люди, санктуарій приходить пізніше. Тут так є, що приходили люди. Антоній дуже популярний святий, набагато популярніший, ніж наш Франциск, ніж отець Піо, Шарбель. Антонія поважають, він особливий святий, знаходить речі – і взагалі є до нього честь», – підкреслив о. Славомір.
Цікавим фактом, зазначив священник, є те, що саме санктуарій святого Антонія залишався відкритим у радянський час. Загалом тоді у Львові діяли три римо-католицькі храми – Латинська катедра, костел святої Марії Магдалини та костел святого Антонія. Катедрі дозволили діяти – і як центральному храмові, і як архітектурній пам’ятці. Але один із двох інших костелів влада вирішила закрити. Храм Антонія, ймовірно, мав стати складом для сусіднього ринку. Проте врешті-решт саме йому дозволили душпастирську діяльність – його прихожанам занадто далеко було б ходити до Катедри. Натомість парафія Марії Магдалини розташовувалася ближче до катедрального храму, і саме її об’єднали зі спільнотою Катедри, а в костелі облаштували органний зал.
Львівський святий
Санктуарій святого Антонія, без сумніву, цінний як сакральна архітектурна пам’ятка – тут є мощі святого, чимало зразків барокової оздоби храму та новіші скульптури й образи. Та насамперед його головне значення – у молитві й благодатях, які переживають прихожани храму. Львів’янам відома урочистість у червні, коли тут відбуваються святкові служби і освячення лілій – найпоширенішого символу святого Антонія, що означає чистоту. Цього дня Службу звершують на вулиці, на території колишнього монастирського цвинтаря, що зараз є сквером за храмом. Це справжнє львівське свято, під час якого здійснюють обхід довкола храму та освячують лілії й «хліб святого Антонія», призначений для потреби бідних.
«Свято 13 червня – це відпуст, храмове свято і урочистість святого Антонія, бо він помер в цей день. А у вівторок його вшановують, бо у вівторок був похорон. Тому вівторок – це день святого Антонія в цілому світі. Особливо у храмах францисканських, але не тільки. В Польщі, наприклад, немає такого храму, щоби не було святого Антонія – або фігурка, або ікона тощо. То дуже популярний святий», — зазначив о. Славомір Бистри.
Тож вівторок у санктуарії святого Антонія – дійсно особливий день. Найпоширенішою молитвою для почитателів Антонія є дев’ятниця (новенна), що триває дев’ять вівторків. Протягом цього часу людей заохочують приходити на богослужіння, а також посповідатися і прийняти причастя. До цієї молитви долучається дуже багато людей.
«Була така пані Надя (вона вже померла), ми на неї говорили “секретарка святого Антонія”. Вона завжди говорила: “О, Антонію, як я тебе люблю!” Дуже була йому віддана. Вона в цьому костелі служила в такий спосіб, що приймала ті інтенції, намірення від людей, говорила, як це писати, що робити, як звернутися до священника для сповіді. Спонукала ходити всі дев’ять вівторків, а не просто дати записку і чекати», – розповів священник.
Храм зовні
У вівторки в храмі відбуваються багаточисельні Служби. «У вівторок завжди є якась катехеза, проповідь, бо є така цікава річ: люди, які приходять до нас у вівторок, не приходять в інші дні. Тобто коли ми маємо їх на Службі, то треба їм найбільше дати. Є мощі, і це символ, але треба щось іншого – це Слово. Бо санктуарій має бути місцем, в якому будуть в особливий спосіб відбуватися різні Таїнства – тобто є можливість сповіді, можливість поговорити зі священником, послухати якусь конференцію, катехизм. Сенс Санктуарію полягає в тому, що тут можна отримати особливі благодаті. Це надзвичайні храми», – підкреслив о. Славомір.
Сторінки історії обителі
Історія монастиря францисканців на Личакові сягає XVII століття – у 1617 році Магістрат Львова затвердив акт про монастир Отців Францисканців, присвячений святому Антонієві Падуанському, а за рік цей акт підтвердив король Сигізмунд III. Перший дерев’яний монастир постав у 1618-1630 роках, проте під час облоги міста військами Богдана Хмельницького у 1648 році він згорів. Згодом будівлі було відновлено, але через кілька років вони знову були знищені пожежею. Відбудову розпочали у 1669 році за сприянням князя Костянтина Вишневецького. Його син, Януш Вишневецький, продовжив будівництво, і в 1718 році (таку дату надає національний реєстр пам’яток культурної спадщини) постав костел святого Антонія, який було освячено у 1739 році. Тоді ж звели одноповерхові будівлі монастиря та започаткували монастирський сад. Костел у 1765 році реконструював архітектор Франциск Кульчицький, після чого його вигляд став наближеним до сучасного.
Під час реформи Йосифа ІІ у 1784 році австрійський уряд ліквідував монастир. До храму святого Антонія перенесли парафію з костелу святих апостолів Петра і Павла з Верхнього Личакова, оскільки той храм було передано греко-католицькій парафії. У монастирських будівлях облаштували парафільні приміщення і школу. Протягом ХІХ століття територію храму реконструювали, у 1898-1904 роках до костелу добудовали присінок та бічні каплиці, по-новому облаштували сходи з фігурою Матері Божої Непорочного Зачаття. На подвір’ї було установлено фігуру святого Антонія. Ці оновлення здійснив священник Владислав Хіцкєвіч.
В постаменті скульптури святого Антонія збережена згадка про о. Владислава Хіцкєвіча. Нерідко, коли храм зачинений, люди приходять помолитися просто біля цієї фігури.
Після Другої світової війни францисканці були змушені покинути Львів, втім костел святого Антонія залишився одним з двох міських римо-католицьких храмів, що не були закриті для богослужінь. Щоправда, територію саду та плебанію передали у міську комунальну власність – замість саду облаштували сквер, а плебанію в 1950 році передали науково-дослідному інституту поліграфічної промисловості, а з 1971 року тут розмістили дитячу музичну школу №4.
Отці Францисканці Конвентуальні повернулися до храму Антонія після проголошення незалежності України – 14 квітня 1995 року костел офіційно переданий під їхню опіку. Поступово частину території озеленили та звели господарську будівлю.
Також читайте: О. Славомір Бистри: Венантій Катажинець повернувся до Львова тоді, коли він тут найбільш потрібний
Фото: «Духовна велич Львова»
Підготувала Марія Цьомик
Повязані записи
