Підніжжя Замкової гори зі сторони вулиці Максима Кривоноса відоме львів’янам і гостям міста Меморіалом Героям Небесної Сотні та оглядовим майданчиком, з якого відкривається панорама центру Львова. Натомість храм, що розташовується поруч, за непримітним муром, часто залишається поза увагою.
І даремно, адже це – унікальна історична й архітектурна пам’ятка, що поєднала в собі давнє й сучасне українське сакральне мистецтво. А ще – спадщину Митрополита Андрея Шептицького, найвизначнішого українського церковного діяча ХХ століття.
Храм, нині названий на честь блаженного священномученика Климентія Шептицького, став не просто духовним осередком пам’яті, а й основою Музею Митрополита Андрея Шептицького. Саме тут можна побачити найбільшу експозицію особистих речей і пам’яток Митрополита Андрея та перейнятися духом його діяльності, актуальної і в наш час. Про давнє й сучасне цього унікального пам’ятного комплексу «Духовній величі Львова» розповів адміністратор храму бл. Климентія Шептицького та директор музею о. д-р Севастіян Дмитрух МСУ.
Церква під Замковою горою
Храм на теперішній вулиці Кривоноса в різний час носив різні назви. Його початки сягають воєн польського короля Казимира ІІІ Великого і захоплення земель Східної Галичини у XIV столітті. Місце розташування храму – південна частина Замкової гори, важливого місцевого форпосту. Найдавніші міські святині на кшталт княжого храму святого Миколая чи Онуфріївського монастиря також були зведені під Замковою горою. Натомість дерев’яний храм і монастир святого Себастіяна збудували на спеціально спорудженому плацдармі вище від будівель міста. Тут він простояв до 1648 року, коли в ході визвольних змагань під проводом Богдана Хмельницького обитель була втрачена.
Відбудували храм у 1664 році. Його цікаву особливість було виявлено при сучасній реставрації – зокрема, дослідження архітекторів із Львівської Політехніки встановили, що святиню збудували із каменів Високого замку, який не зберігся. На камінні залишилися сліди його використання в попередній будові ренесансного періоду; тесані камені свідчать про метод обробки матеріалу до XVII століття, розповів отець Севастіян. Відтак при теперішньому тинькуванні стін реставратори залишили окремі фрагменти, завдяки яким можна побачити автентичне каміння.
Відбудований монастир став оселею ордену францисканців-реформатів. Пізніше австрійська влада передала його для організації шпиталю сестрам милосердя. В 1946 році римо-католицькі монаші згромадження вимушено покинули Львів. Приміщення монастиря стали в’язницею – спершу для жінок, потім – для неповнолітніх, а в 1968 році радянська влада організувала на цій території школу міліції. Храм перетворили на кінотеатр, а його святилище – на спортивний зал.
В час Незалежності приміщення монастиря перейшли у власність Львівського державного університету внутрішніх справ. Проте, хоч цей комплекс є пам’яткою архітектури національного значення, належної реставрації для його збереження і відновлення тут не проводили. Найбільше постраждав храм: у 2007 році святиню передали УГКЦ у плачевному стані – і зовні, і всередині. Отець Севастіян зазначив, що склепіння та крипта були зруйновані, вікна – замуровані, а стіни оббиті від штукатурки – від автентичного вигляду пам’ятки архітектури XVII століття практично нічого не залишилося.
«В храмі ми тільки віднайшли фреску Пресвятої Трійці над святилищем. Правдоподібно, що це може бути робота італійського майстра Антоніо Падретті, який розписував недалеко костел кармелітів, де нині монахи-студити (сучасний храм святого Архистратига Михаїла на вул. Винниченка, 22, прим. ДВЛ); це тільки та частина, до якої не дістали вандали, щоби оббити штукатурку. А решту, що було розписано на стінах – не можу сказати, бо штукатурки я не застав. Я маю документи зі зафіксованими знимками, що, коли я прийшов, у храмі не було тиньку», – розповів священник.
Зусиллями громади церкву поступово відреставрували та освятили на честь блаженного священномученика Климентія Шептицького. 7 січня 2008 року, на свято Різдва Христового за юліанським календарем, тут відслужили першу Літургію, і відтоді богослужбове життя у храмі на вул. Кривоноса не припиняється.
Зараз тут служить двоє священників – о. д-р Севастіян Дмитрух та о. д-р Василь Рудейко. Ще троє допомагають в душпастирському служінні приватно.
У храмі щодня звершують Літургію: в будні о 7:30, в неділю і свята – о 10:00. В переддень свят моляться Велику Вечірню, а перед Літургією, о 9:00 – Утреню. Кожного вівторка о 18:00 у храмі відбувається молитва за Україну.
Богослужіння співом супроводжує професійний хор під керівництвом Наталі Івашків.
Сучасний інтер’єр храму
«Наша парафія — оригінальна», — поділився о. Севастіян. «Приходять сюди родинами, друзями, кумами і також приїжджають з довколишніх сіл, з-поза Львова, і з усіх куточків Львова. Тут досить цікава, гарна атмосфера. Старинні ікони дають гарний духовний настрій». У богослужбовому житті цього храму зовнішні фактори літургійного життя на кшталт співу, світла, кадила, ікон постійно поєднані з внутрішніми, зокрема з великим акцентом на проповідь Божого Слова.
Крім цього, тут провадять не лише богослужбову діяльність. У різдвяний час храм відвідує чимало вертепів, тут регулярно проводять концерти в пам’ять Митрополита Андрея – протягом року відбулося близько дванадцяти таких заходів. Представники Львівської національної музичної академії ім. Миколи Лисенка виступають у церкві із доповідями про співпрацю Митрополита з львівськими музикантами, композиторами. «Виймаємо, витягуємо на світ історію – і таке гарне духовне життя є при парафії. Крім цього, під храмом є велика крипта, яку ми вичистили, упорядкували, і після Літургії люди йдуть собі на каву – львів’яни люблять попити кави і поспілкуватися при ній», — поділився о. Севастіян. «Наша спільнота є родинна. Люди дійсно себе почувають, як в рідному домі».
Музей сакрального мистецтва
У стінах храму було створено музей сакрального мистецтва. Його експонати можна побачити у церкві постійно; щороку експозиція змінюється. Наприклад, минулоріч тут експонували 15 плащаниць Страстей Христових – виставку присвятили воїнам, які загинули, і їхнім матерям, які страждають за своїми синами.
Практично вся сучасна внутрішня оздоба храму – це надбання музею, а також – зусилля та ініціативи парафіяльної громади. Наприклад, цьогорічний вертеп скомпонували із виробів кількох парафіян. Загалом же кожен елемент має свою особливу історію, і часто це історія порятунку, як-от іконостас, який о. Севастіян Дмитрух віднайшов у Миколаївському районі, трисвічник з Яремча 1864 року або ікони, зібрані з різних сіл.
Не бракує тут і особливих реліквій – у храмі Климентія Шептицького, зокрема, зберігаються мощі кількох святих і пам’ятки, які Митрополит Андрей привіз із Ватикану. А ще – часточка Хреста Господнього, вкладена у хрест-мощовик, яким о. Севастіян щонеділі благословляє вірних. Цю реліквію він також віднайшов випадково у 1984 році.
Водночас такі пам’ятки не стають метою окремого поклоніння: значно більший акцент тут на звичне літургійне життя – та розвиток музею як скарбниці сакральної спадщини.
Спадок великого Митрополита
Про храм Климентія Шептицького неможливо говорити, не згадуючи музею Митрополита Андрея Шептицького; тож картина була б неповна без кількох думок про видатного главу Греко-католицької церкви. Цим, зрештою, пояснюється причина заснування музею та його майбутнє, адже місія цього місця – розповісти світові про духовний та матеріальний спадок Митрополита Андрея і його внесок у сьогодення України.
«Кожен народ має своїх велетнів духа, героїв – і ми також не обмежені тим; наш народ, наша нація мають такого велетня, як Митрополит Андрей – як того часу, ще при житті, його називали “український Мойсей”», – поділився о. Севастіян. «Старозавітній Мойсей провадив ізраїльський народ 40 літ по пустині, а Митрополит Андрей 44 роки опікувався нашим народом без державности. Лідер Церкви, лідер нації – діючи в Галичині, опікувався не тільки Галичиною, але й дбав про цілий український народ. Навіть той його твір “Як будувати рідну хату” – це є, можна сказати, конституція українського народу: як будувати Україну».
Праця Митрополита не втратила значимості навіть через багато десятиліть після його смерті. Ба більше, зараз, у час війни і нищення нації, ідея будування, зміцнення, розвитку незалежної держави актуальна як ніколи. Отець Севастіян наголосив: якби не тодішній внесок Шептицького, зараз України ми б не мали. В умовах бездержавності він усвідомлював роль єдності Сходу і Заходу і працював задля неї. Для цього використав навіть своє перебування в Києві після звільнення зі суздальської тюрми, саме в період зародження Української Народної Республіки. «Він був державотворцем і об’єднувачем Церкви в Україні. Але це потрібно вивчати, досліджувати саме звернення, писання Митрополита Андрея і те, як він бачив тогочасну Україну», — наголосив священник.
Далекоглядність Глави Церкви, що зійшов на львівський митрополичий престол у 1901 році, можна оцінити через численні освітні, економічні, господарські ініціативи, які він активно розгорнув. Свою душпастирську діяльність Митрополит Андрей розпочав із візитації міст і сіл Галичини. З’ясувавши низький рівень загальної освіти, він зробив великий акцент на започаткуванні так званих «підставових» (початкових), ремісничих шкіл, гімназій і навіть підпільного університету. Сестри василіянки провадили спеціальну вчительську гімназію, де дівчата могли здобути освіту вчителя, а пізніше викладати в сільських школах. Все це відбувалося за фінансової підтримки владики Андрея.
Митрополит давав можливість не лише навчатися, а й розвивати господарську діяльність навіть найменш забезпеченим. З його ініціативи було започатковано низку товариств – «Добрий господар», «Маслосоюз», «Центросоюз», спрямованих на матеріальну підтримку сільського господарства. Цікавий факт: Митрополит Андрей будував спеціальні бурси, де діти з сіл могли проживати, навчаючись чи працюючи в місті, а пекарні й молочарні, що діяли під його патронатом, забезпечували їх молоком та хлібом. Таким чином навіть найскромніше походження не ставало на заваді розвиватися і будувати своє майбутнє талановитій молоді. На її виховання Андрей Шептицький звертав особливу увагу. Він був великим меценатом «Пласту», надавав йому за символічну орендну плату свої резиденції для літніх канікул та вишколу, відвідував пластунів і проводив зустрічі, виховуючи національний патріотизм, любов до Бога та своєї землі.
Лейтмотивом господарської діяльності Митрополита Андрея було гасло «свій до свого по своє»; воно мало практичне значення. Підприємства, які він засновував, були спрямовані найперше на розвиток українського господарства, а водночас приносили прибуток та імпортували свої товари за кордон. До прикладу, вироби закладеної разом із Климентиною Авдикович цукеркової фабрики «Фортуна Нова» (на основі якої в радянський час було створено «Світоч») продавалися в магазинах різних країн Європи, і їх навіть надсилали до Америки та Канади. Економічна структура, вибудувана но основі фондів Митрополита – будівельних фірм, копалень золота і нафти – повністю була скерована на підтримку галичан, і в цей період, навіть в умовах бездержавності, їхній матеріальний статок значно піднявся.
У музеї дізнатися про діяльність Митрополита Андрея можна з інформаційних стендів, які розробила дослідниця Ліліана Гентош
Та разом із рівнем добробуту й загальної освіти Митрополит Андрей розумів важливість культурного розвитку людей. Він сам ініціював велику збірку зразків сакрального і народного мистецтва, на основі якої було створено єпархіальний музей, а згодом – Національний музей у Львові, який 13 грудня 1913 року Митрополит урочисто передав «в дар українському народові». При музеї було створено наглядову раду; збереглися дані про те, скільки коштів у його розвиток вклав сам владика Андрей.
«Коли було відкриття Національного музею в 1913 році, отець Василь Лаба, професор богословської академії, виголосив промову, в якій сказав: “Якщо би Ваша Екселенція більше нічого в своєму житті не зробила, тільки Національний музей – від українського народу належало б ся увіковічнити про Вас пам’ять в гранітах”», – зазначив о. Севастіян.
Сучасники не були байдужі до праці Шептицького. Наприклад, львівський скульптор Андрій Коверко у 20-х роках ХХ століття створив Митрополиту Андрею пам’ятник. Він розташовувався в садах богословської академії на вулиці Дорошенка – збереглося фото, на якому сам Митрополит сидить біля скульптури з братами-семінаристами. До речі, сучасний пам’ятник Митрополиту Андрею на площі святого Юра наслідує скульптуру Коверка.
Бічні вівтарі, якими в храмі вшанували Митрополита Андрея та Климентія Шептицьких
Втім, мистецька діяльність Шептицького не обмежувалася збиранням пам’яток. Він всіляко підтримував сучасних митців, а визначною сторінкою його праці в цій галузі стала мистецька художня школа, яку Митрополит заклав разом із Олексою Новаківським. Для цього меценат придбав віллу польського графа Яна Стики навпроти Святого Юра (зараз там розміщується музей Олекси Новаківського). Після реставрації (будинок був поруйнований під час І Світової війни) в цій віллі понад десять років – приблизно з 1923 по 1937 роки – діяла мистецька школа, в якій сам Митрополит Андрей викладав історію всесвітнього мистецтва.
«Є дуже цікаві знимки, свідчення, як студенти приходили до митрополичих палат і почувалися там, як біля доброго батька, слухали лекції з історії всесвітнього мистецтва. Біля Митрополита служило двоє братів, монахів-студитів – отець Атаназій Кульбенко і Мирослав Кульбенко. І, властиво, я застав ще в житті Мирослава Кульбенка, він оповідав, як студенти приходили, як Митрополит, сидячи у великому фотелю, просив: “Подайте мені ось цю книжку”, і читав їм ті лекції. Тяглість цієї школи в тому, що є у Львові і Академія мистецтв, і коледж Труша, і художня школа Олекси Новаківського. Все це – спадщина діяльності Митрополита Андрея», – зазначив о. Севастіян.
Портрет Митрополита, написаний на замовлення одного із його секретарів у 1971 році в Литві
Десятиліття невтомної праці в багатьох галузях стали фундаментом для подальшого проголошення святості Митрополита, підкреслив священник. Йдеться про широкий спектр діяльності – екуменічної (зокрема, Велеградські з’їзди, спрямовані на обговорення єдності Церков, що з 1907 року регулярно відбувалися до Першої світової війни); просвітницької – численні праці та послання Митрополита, над якими з ним працювало аж шість секретарів (після інсульту Шептицький мав труднощі з писанням, проте для розпрацювання м’язів руки робив рисунки – близько 20 з них зберігаються зараз у його музеї); а ще – діл з любові до ближнього, що яскраво проявилася в переховуванні євреїв під час Другої світової війни. Сам Митрополит фактично був тільки засновником своєрідної підпільної організації, яка опікувалася цією справою. Отець Севастіян пригадав, що особисто спілкувався зі священниками, які перевозили дітей і надавали їм притулок, зокрема в монастирях Унева, Брюховичів, Львова. Це загрожувало великою небезпекою всім церковним діячам та монашеству, проте стало порятунком великої кількості євреїв. Саме рятунок дітей іншої віри та іншого народу найкраще свідчить про безкорисливу заслугу владики Андрея.
«Отака діяльність Митрополита Андрея за сорок років аж до остатнього віддиху його життя. Тому належиться нині від українського народу вшанувати пам’ять тої особи не тільки пам’ятником у Львові, але також і таким музеєм, щоби приходило молоде покоління, приходили наші люди, приходили туристи, щоби вивчали, досліджували про діяльність і життя Митрополита Андрея Шептицького», – підкреслив о. Севастіян.
Де познайомитися із владикою Андреєм? В «живому» музеї, звісно!
Музей Митрополита Андрея Шептицького був заснований у 2017 році з благословення митрополита Львівського УГКЦ Ігоря (Возьняка). «Митрополит призначив мене директором цього музею. Чому? Можливо тому, що я мав багато особистих речей. Я ці особисті речі перейняв від монахів, священників ще у радянський час і до нинішнього часу ще визбируємо. Навіть з Канади, Америки нам передають якісь особисті речі, все, що пов’язане з Митрополитом Андреєм», – зазначив о. Севастіян.
Особисті речі Митрополита Андрея в експозиції музею
У 2018 році для музею передали деякі приміщення колишнього монастиря при храмі Климентія Шептицького, а 29 серпня 2020 року відбулося відкриття. На першому поверсі облаштували експозицію в пам’ять Митрополита Андрея. Втім, цих приміщень мало: священник зауважив, що ініціативою Президента України та Львівської обласної державної адміністрації було ухвалено передати для музею усі приміщення, які перебувають у власності Львівського університету внутрішніх справ по вулиці Кривоноса, 1. Поки що наявну експозицію розташували у відремонтованих кімнатах, а команда музею збирається розпочинати ремонт доволі занедбаного другого поверху. Перший поверх, фасад і дах храму було відновлено зусиллями міської влади. Проте, оскільки музей Митрополита Андрея Шептицького є церковним, а не державним, не існує механізму його державного фінансування, тож усі необхідні роботи проводять за кошти благодійників. Отець Севастіян підкреслив: це справа, до якої він заохочує долучитися всіх у міру своїх можливостей, адже вона – про збереження й будівництво історії нації.
Експонати в коридорах музею
Протягом року музей Митрополита Андрея відвідує багато відвідувачів – першого року було приблизно 15 тисяч, у наступні – трохи менше, але близько 10 тисяч осіб щороку мали можливість ознайомитися з особистими речами видатного Глави Церкви та унікальними зразками сакрального мистецтва.
«Мені приємно, коли я можу говорити про велич духа того велетня, нашого духовного і національного лідера Митрополита Андрея, і розказувати про його діяльність – як приклад для інших людей, як любов до ближнього, порятунок ближніх, як будувати рідну хату, як будувати державу. Хотілося б також, щоби в нинішній час прийшли державні мужі, щоби послухали про це і довідались, ким був Митрополит Андрей. Бо дуже часто є так, що можуть знати кілька цитат Митрополита Андрея – і на тім закінчилося», – підкреслив о. Севастіян.
Директор музею зазначив, що іноді відбувається певна плутанина, адже в нашому місті є ще один музей з подібною назвою — Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького. Проте це різні установи: музей на Кривоноса присвячений самій постаті владики Андрея, збереженню пам’яті про нього та його особистим надбанням.
Чи підтримують його подібні львівські інституції?
«Ми маємо найкращу співпрацю з Музеєм історії релігії», – розповів о. Севастіян. «Часто проводимо спільні виставки – в нас чи в них, або виїзні. Вони підтримують не тільки матеріяльним, але також науковим ресурсом – наприклад, приходять, допомагають робити описи, бо в нашому музеї є тільки три працівники. Нам потрібно спеціалістів – істориків, мистецтвознавців, художників, реставраторів – і тому, властиво, маємо гарну співпрацю з Музеєм історії релігії, які допомагають нам в тому випадку».
Експозиція музею поєднує як особисті пам’ятки Митрополита Андрея, так і найрізноманітніші зразки сакрального мистецтва, віднайдені за різних обставин. Долучитися до її доповнення також можливо. «Ці експонати я ще збирав у радянський час. Тепер також приносять документи, книжки, літературу, деякі речі, недавно одна родина принесла навіть крісло з митрополичих палат – ще з часів кардинала Сильвестра Сембратовича. Час від часу фонд поповняється; за рік часу наш музей поповнився на 250 експонатів. Деякі речі Митрополита Андрея нам переслали і з Америки, і з Європи, і звідси, з України, з Галичини. Але тут зібрані не тільки речі Митрополита, а також і сакральне мистецтво, зокрема й сучасне».
Загалом фонд музею налічує близько 500 особистих пам’яток владики Андрея. Серед них – одяг, книги, автентичні речі, наприклад, ікони з митрополичих палат, а ще – столик, на якому Митрополит служив Літургію, коли не міг ходити, підсвічники, літургійний набір у кивоті тощо.
«Це музей для всього українського народу, а також для львів’ян та гостей міста. До речі, зараз дуже багато людей приходить зі Сходу. Є такі, що цікавилися постаттю Митрополита раніше, а є такі, що перший раз почули про нього та вперше побачили такі ікони, як у нашому храмі. А кожна ікона має цікаву історію», — зауважив директор.
Команда музею намагається організувати працю так, щоб музей був відчинений постійно. Це буває важко зробити з огляду на малу кількість працівників, проте часом добровільно допомагають приятелі і знайомі. Діяльність музею можна відслідковувати на його фейсбук-сторінці, а про проведення групових екскурсій краще домовитись телефоном. Відвідати музей можна за добровільну пожертву, яку скеровують на його подальший розвиток.
«Ми вдячні всім, хто долучається до створення цього музею. Таких людей багато людей, і я вдячний всім», – підкреслив о. Севастіян.
На завершення кожного року в музеї відбувається подячна Літургія, яку служить митрополит Ігор – це спосіб згадати всіх, хто уможливив діяльність музею будь-якою допомогою та підтримкою. Окрім того, музей виконує річний звіт щодо організаційної, мистецької та фінансової діяльності — тож наша фінансова діяльність прозора.
Майбутнє музею: виклики, ідеї та плани
«Я не хочу створити ще один типовий музей у Львові – я хочу створити музей, якого у Львові ще нема. Музей – це в першу чергу історія про постать Митрополита Андрея, історія про націю. Але ми хочемо, щоби при музею було життя. Тому музей є місцем зустрічі», – розповів директор.
Попри обмежений людський і матеріальний ресурс, діяльність музею не зводиться до накопичення експонатів. Тут проводять виставки львівські митці – протягом минулого року їх відбулося 16. Музей проводить також виїзні виставки в пам’ять про Митрополита Андрея та родини Шептицьких.
Приміщення для зустрічей та окремих заходів водночас є ще однією виставковою залою
Крім того, сюди регулярно приходять львівські пластуни, зокрема з куренів Івана Чмоли та Софії Шептицької. «Пластуни мають велику проблему у Львові – нема місця, де зустрічатися. І ми в нашому музеї дозволяємо їм проводити свій вишкіл – виховники з хлопцями і з дівчатами сюди приходять, роблять також свої різні ярмарки, розпродажі, вчаться творити добро. Адже їхній клич і гасло – “Бог і Україна”», – розповів о. Севастіян.
Зокрема, пластуни куреня Івана Чмоли подарували храмові картину Осипа Куриласа «Ісус Христос між українськими дітьми» із печаткою Митрополита Андрея.
«Мені дуже приємно, що приходить багато молоді, дітей до храму, і потім мають тут свої різні зустрічі. Бо наш музей не є тільки виставленням експонатів, щоб здалека подивитися – і більше нічого. Але це є, можна сказати, таке місце виховання, спілкування, будування спільноти, що відбувається в стінах цього музею», – поділився о. Севастіян.
У перспективі керівництво музею бачить ширший проєкт, аналогів якому немає у Львові. Важливим його етапом мусить стати повне передання музеєві приміщень колишнього монастиря. Адже тут згодом планують створити мистецько-просвітницький центр, що включатиме в себе цілу низку структур: музей Митрополита Андрея Шептицького, музей сакрального мистецтва, інституція зі збереження пам’яток архітектури та мистецтва, музей переслідуваної Церкви, реабілітаційний центр психологічної та духовної допомоги воїнам та їхнім родинам, бібліотека, мистецька школа.
Крім того, частину приміщень керівництво музею планує виділити для зустрічей «Пласту», товариств «Обнова» (студентське товариство, яке заснував Шептицький), «Українська молодь Христові», Карпатського лещетарського клубу. Таким чином, велика кількість ініціатив владики Андрея триватиме. «Ми хочемо робити те, що робив Митрополит Андрей – виховувати націю, виховувати молодь», — підкреслив о. Севастіян. «І якщо хтось хоче долучитися і нам у цьому допомогти – завжди будемо дуже раді».
Підготувала Марія Цьомик
Повязані записи
