Мученики Макавейські з дитинства асоціювались у мене із коржами з маком. Це неймовірно проста і водночас напрочуд смачна страва, яку готувала моя бабуся в серпні. Тому це свято я любив. Я не знав, ким були ті Маккавеї, але не сумнівався, що хорошими людьми. Щоправда, всі атрибути свята коржами з маком і обмежувалися.
Пізніше я побачив у Біблії дві Книги Маккавеїв. Вони розміщались в Старому Завіті, тож я зрозумів, що ті Маккавеї насправді не були українцями, які любили мак. А були євреями, які жили дуже давно і дуже далеко від України. Не скажу, що я був розчарований, швидше трішки збентежений. Найбільш вразило те, що, виявляється, слово «Маккавеї» походить не від слова «мак», а від «маккаба», що перекладається з єврейської як «молот». Таке прізвисько мав один із ватажків повстання юдеїв проти окупантів у ІІ ст. до н.е., — його звали Юда (Єгуда гаМакабі) Маккавей. Саме його прізвиськом було назване повстання, яке тривало в 167–164 рр. до н. е. Від його ж імені отримали своє ймення мученики, про яких ідеться. Це як «бандерівці» від прізвища Степана Бандери.
А повстали євреї проти еллінізації. На той час Юдея перебувала під владою держави Селевкідів – спадкоємців одного із воєначальників Олександра Македонського. Юдеям намагалися насадити грецьку мову, культуру і релігію. Еллінська цивілізація була вищою на той час, що й стало чималою спокусою для частини євреїв. Вибір був (не)простий: або ти залишаєшся юдеєм і твій кар’єрний, культурний та освітній ріст має межу, або ж долучаєшся до «прогресивної частини людства», відкинувши власні цінності, традиції і релігію, яка походить від Бога. Цікава деталь — одним із істотних елементів еллінізації на той час були спортивні ігри, які супроводжувались культом тіла і похіттю. І все це, звісно, під «дахом» язичницьких богів.
Тож Юдея потихеньку «русифікувалась» — котел кипів, але не вибухав. Та коли державою Селевкідів почав правити цар Антіох IV Епіфан, останні червоні лінії було перейдено. Перемігши Птоломеїв у Єгипті, Антіох IV надихнувся покласти край юдейській «автономії». І вдарив у саме серце віри народу – Єрусалимський храм, пограбувавши його. Опісля було велике кровопролиття та осквернення Святилища.
Далі говориться: «І цар написав усьому своєму царству, щоб усі були одним народом і залишили кожний свій закон» (1 Мак. 1, 41-42). Нічого не нагадує? Цьому наказу піддалися багато юдеїв — вони «принесли жертви ідолам і осквернили суботу». Антіох продовжував «денацифікацію» євреїв, залучаючи до своїх лав із їхнього середовища все більше прихильників ідеї «а какая разніца» — водночас відбувалась велике віровідступництво: в Святилищі проводились «екуменічні» служби, на яких приносились жертви різним богам, зокрема у вигляді свиней і нечистих тварин. Хто не погоджувався — того вбивали.
Вже в першому розділі Книги Маккавеїв ми знаходимо термін, який через майже 200 років потому повторив Ісус Христос. Йдеться про «гидоту спустошення на святому місці» (пор. 1 Мак. 1, 54 і Мт. 24, 15). Юдеї, які слухали Христа, добре розуміли, про що мова, коли Він сказав таке: «Отже, коли побачите гидоту спустошення, що знаходиться на святому місці, провіщену пророком Даниїлом, — хто читає, нехай розуміє, — тоді ті, хто в Юдеї, хай втікають в гори». Слухачі добре знали, що пророцтво Даниїла вже сповнилось у часи Антіоха IV, однак Христос дав зрозуміти, що то був лише прообраз більшого відступництва від віри та спустошення, яке відбудеться в 70 році під час облоги Єрусалима римлянами, а також в останні часи напередодні Його приходу, за аналогією з тим, що вчиняв «грішний корінь — Антіох Епіфан» (див. 1 Мак. 1, 10. Дан. 8, 9-13). «І книги Закону, які знайшли, подерши палили у вогні» (1 Мак. 1, 56). Також було заборонено обрізувати дітей, а в Старому Завіті для Божого народу це було те ж саме, що Хрещення сьогодні. Хто порушував заборону – того страчували, а перед тим катували. І на цьому переслідування на обмежувалось — придбати можна було тільки нечисту їжу, тож частина людей померла з голоду, залишаючись вірними Божим Заповідям. Пригадуєте Книгу Об’явлення про часи Антихриста: «щоб ніхто не зміг нічого купити, ні продати, а тільки той, хто має знак імені звіра або число його імені» (Об. 13, 16-18)?
Здавалось, що вірні Богу юдеї мали би зневіритись – або ж покоритись «Божій волі», «бо немає влади, яка не була б від Бога, а чинні (влади) встановлені Богом» (Рим. 13, 1). Скільки злочинів було виправдано, скільки зла допущено і гріхів вчинено, прикриваючись цими словами апостола Павла, ніхто точно не знає. Але священник Маттатія та його п’ять синів вирішили стати на захист Божої честі та гідності свого народу. Один з них якраз і був Юда Маккавей. Коли вони бачили блюзнірство на святому місці та злочини проти свого народу, то не виправдовувались словами «Бога захищати не потрібно, Він сам себе захистить», також вони не озброювалися словами про те, що не потрібно розколювати націю своїм опором еллінізації та богохульству.
Тому піднялося повстання, на самому початку якого відбулась трагедія. Частина людей, які не хотіли, підпорядковуватись злочинним наказам чужорідної влади, втекли з міста. Їх наздогнали «пси режиму» Антіоха Епіфана, і було це в день суботній — святий день спокою для євреїв. Через це вони не чинили опір, гадаючи, що таким чином виконають Божу заповідь. Тому їх всіх убили — знищили не лише дітей і жінок, але навіть їхню худобу.
Священник Маттатія та його друзі довідалися про це та оплакали загиблих. З цього вони зробили висновок, що так, як зробили загиблі, вчиняти не можна — навіть якщо буде потрібно тримати оборону в день суботній, треба воювати, щоб не загинути, «як померли наші брати в криївках» (1 Мак. 2, 41). Повстання поширювалось — вівтарі богам знищувались — дітей обрізували (іншими словами, охрещували) — окупантів та колабораціоністів виганяли та знищували.
«І не бійтеся слів чоловіка-грішника», — взивали повстанці про Антіоха Епіфана, — «бо його слава, як гній і як черв’як».
Невдовзі священник Маттатій помер. «І замість нього повстав Юда, названий Маккавей, його син», — пише автор Першої Книги Маккавеїв, й додає: «І допомагали йому всі його брати, і всі, що пристали до його батька, і вели війну Ізраїля з радістю». Зверніть увагу на слова «з радістю». Коли поміж братами панує єдність, коли нема підступної наживи, брехні та зради, війна за справедливу справу ведеться з радістю. Юда Маккавей з побратимами перемагав, тож проти нього вийшла армія, яка переважала їх кількісно. Коли Юді про це повідомили, він відповів: «Але й руками меншості легко захопити багатьох. Для неба ж немає різниці чи то перемагати більшістю, чи то меншістю. Адже не в безлічі сили перемога у війни, але сила з неба. Вони приходять проти нас у численній зарозумілості та беззаконні, щоб нас вигубити і наших жінок, і наших дітей, щоб нас пограбувати, а ми воюватимемо за наші душі та наші закони. І Він їх розіб’є перед нашим обличчям, ви ж їх не бійтеся!» (прочитайте 1 Мак. 2, 18-22). Військо Юди продовжувало перемагати.
Антіох почув про перемоги Юди. Щедро оплатив війську та найманцям, щоб ті знищили військо його суперника. Попри те, що у ізраїльтян бракувало людей та зброї, вони молились та вірили в Божу допомогу – і перемагали.
Зрештою був звільнений Єрусалим та відновлений храм. Сусідні племена залишилися невдоволеними, тож війна продовжувалась.
Коли Антіох Епіфан почув, що його війська зазнають поразки від юдеїв, і Святилище в Єрусалимі відновлено, то «був дуже зрушений і впав на ліжко, і впав у хворобу зі смутку, бо не сталося йому так, як він задумував… і він думав, що помирає». І помер. Царем став Антіох Евпатор — син Епіфана.
Не буду переповідати всю Книгу Маккавеїв, ви можете прочитати її самі – думаю, це гарна нагода в час Успенського посту.
Та пам’ять яких братів Маккавейських вшановує Церква 1 серпня? Насправді не тих, про яких ви щойно прочитали — не керівників повстання проти Антіоха Епіфана. Йдеться про сімох братів та їхню матір, які були закатовані незадовго до початку повстання. Історія про них міститься в 7 розділі, але вже 2 Книги Маккавеїв. Друга книга є не продовженням першої, а її доповненням. Чому ж ці мученики названі Маккавейськими? Я вже про це написав на початку: за тим самим принципом, що й українських повстанців називали бандерівцями. Саме Юда Маккавей став найбільшим символом повстання проти національно-релігійного гніту свого народу у ІІ ст. до Народження Христа, як Бандера в XX ст. в Україні.
За що вбили Маккавейських мучеників, їхню матір та учителя Єлеазара?
За вірність Божим Заповідям. Представники окупаційної влади змушували їх тортурами «їсти з протизаконного свинячого м’яса». Нагадаю, що згідно зі Законом Мойсея, тваринна їжа ділилася на чисту і нечисту — останню категорично не можна було споживати. Читаючи 7 розділ Другої Книги Маккавеїв, християнин, знайомий із актами християнських мучеників перших століть н.е., бачить багато подібного. Саме тому й Церква побачила в прикладі цієї сім’ї прообраз майбутнього християнського мучеництва.
«Адже ми готові краще померти, ніж переступити батьківські закони», — мужньо заявив перший з братів Маккавеїв. «А цар, розгнівавшись, наказав розжарити пательні і казани».
Що означає «їсти нечисте» в Новому Завіті? Апостол Павло в Посланні до євреїв пише: «Не піддавайтеся різним чужим вченням. Адже добре підкріпляти серця благодаттю, а не стравами від чого не отримали користі ті, які так живуть» (13, 9). Отже, нечистою їжею для християн є противні Христовій науці вчення, ідеології та вчинки (смертні гріхи).
Коли кати підвели другого брата, то також запропонували йому з’їсти із забороненого. «Він же відповів їм рідною мовою, сказав: Ні!.. Бувши при останньому подиху, він сказав: “Ти, нечестивцю, нас вигубляєш з нинішнього життя, а цар світу, як ми помремо за його закон, воскресить нас до вічного оновлення життя”».
Як тут не згадати знову ж таки Книгу Об’явлення, в якій говориться про випробування вірних християн: «Тут терпіння святих, які бережуть Божі заповіді та віру Ісуса!» (14, 12). Які ж актуальні слова! Саме віра в Ісуса, яка виражається у дотриманні Божих заповідей, є визначальними ознаками справжніх учнів Христових, особливо в часи перед Другим Приходом Спасителя, коли новий «Антіох Епіфан» намагатиметься облещенням та силою змусити християн «їсти нечисте», «поклонятися ідолам» та порушувати заповіді Божі.
Коли мучителі катували четвертого брата, він сказав доволі незвичні для Старого Завіту слова: «Добре, щоб ті, які переставляються від людей, думали про надію, яка від Бога, щоби Він знову воскресив. Адже для тебе не буде воскресіння до життя». Чому незвичні? Бо у Старому Завіті немає прямих вказівок на воскресіння мертвих. Образи воскресіння, які ми бачимо в пророків, зокрема в Єзекіїля, мають символічне значення — у них не йдеться про воскресіння з мертвих як нагороду для вірних. Юдеї не мали повноти Божого Об’явлення, до приходу Христа в Писаннях були лише посіяні зерна правди. Про це вдало висловився блаженний Августин, сказавши: «У Старому Завіті приховано Новий, у Новому Завіті Старий відкривається».
Минуло майже два століття після смерті Маккавейських мучеників, і Христос вже чітко проголосив повноту істини про воскресіння: «Не дивуйтесь цьому, бо надходить час, коли всі, хто в могилах, почують Його голос; і вийдуть ті, які робили добро, у воскресіння життя, а ті, які робили зло, — у воскресіння суду» (Ів. 5, 28-29). І знову ж таки, ключове слово – «робили». Кожна людина дасть відповідь за кожен свій вчинок перед Богом. Якщо вона й омине суд земний, то постане перед Судом Божим, навіть коли потрібно буде встати із мертвих. І ще одна деталь. Звідки у Маккавеїв така віра у воскресіння, що вони готові навіть витримати жахливі катування та смерть? Як я вже казав, у Писаннях Старого Завіту про воскресіння не йдеться. А Мойсей у своєму П’ятикнижжі згадує лише земні прокляття і благословення, які можуть прийти на народ. Отже бачимо, що й у Старозавітній Церкві не діяв принцип Реформації «Sola Scriptura» («Тільки Писання»). У Божому народі зберігалося й усне Передання від людей, які отримували Одкровення Божі. І якщо хтось скаже, що Книги Маккавейські не канонічні, то це означає, що і слова Христа про воскресіння з мертвих також «неканонічні». Бо на що тоді вони опираються?
Цікава також позиція матері мучеників, яку, згідно з церковним переданням, звали Соломонія. Вона бачила катування та смерть всіх своїх синів, але не лише не відмовляла їх, а навпаки зміцнювала їхню віру. Силу витерпіти все це їй також дала віра у воскресіння: «Не знаю, як ви в моєму лоні з’явилися, я ж не дала вам духа і життя, і не впорядкувала кінцівки кожного», — виголосила Соломонія, і продовжила: «Отже Творець світу, Який створив людський рід і дав Буття і дух усьому, хай по Своєму милосердю дасть вам знову життя, оскільки ви тепер не жалієте себе, виконуючи Його Закон».
Найбільша битва розгорнулася за душу наймолодшого з братів, останнього зі синів Соломонії. Антіох Епіфан попросив матір «вразумити» свою дитину. З-поміж іншого мати сказала синові: «Не бійся цього демона, але ставши гідним братів, прийми смерть, щоб я тебе прийняла в помилуванні з твоїми братами». Хлопець залишався стійким та відповів тирану словами, над якими також варто задуматись:
«Ми терпимо через свої гріхи. Хоч заради покарання наш живий Господь трохи гнівається, та він знову примириться зі Своїми рабами… А я, як і брати, передаю і тіло і душу за батьківські закони, закликаючи Бога, щоб швидко милосердним був до народу, щоб і ти через випробування і урази визнав, що він — Єдиний Бог, щоб на мені та моїх братах зупинився гнів Вседержителя, який справедливо наведено на весь наш народ».
«А в кінці, після синів, померла і матір», — завершує історію мучеників автор книги.
Може виникнути запитання: якщо в цій історії йдеться про юдеїв, то чому ми повинні їх вшановувати – вони ж загинули не за Україну, і навіть не були християнами? Відповідь тут проста: Маккавейські мученики загинули за віру в Бога, за вірність Богові та Його Заповідям. Справа в тому, що до приходу Христа єврейський народ був Старозавітньою Церквою, тому вся його належна національна самобутність була сформована на Божому Об’явленні. Коли Старий Завіт припинив свою дію, і Христос уклав зі своїми учнями Новий Завіт, євреї втратили свій особливий статус, і тепер вже на рівні з іншими народами можуть приєднатися до Нового Ізраїлю — Церкви Христової (Мт. 21, 41-43; Рм. 2, 28-29; 9, 6-8; Гал. 3, 26-29; 6, 16; Об. 2, 9). Звісно, що в першому столітті вони мали перевагу над язичникам, тому що у них були Писання, пророцтва, обітниці (Рм. 9, 4). Але з часом, коли Господь вилив свого Духа по всій Вселенній на народи світу, віра юдеїв трансформувалась у так званий «талмудичний юдаїзм». З того часу і дотепер, хоча вони й надалі визнають Старозавітні Писання, але вже не мають Божого Світла для їх вірного та спасительного розуміння, бо Світлом світу є Христос, якого вони відмовляються прийняти як Месію (пор. Ів. 8, 12). Згідно зі словами Христа юдеї, які не прийняли справжнього Месію, зрештою прийматимуть фальшивих месій, що і сповнилось в історії неодноразово (Мт.24, 5; Ів. 5, 43).
Тож старозавітні вірні та мученики є ближчими по духу до нас, ніж до сучасних юдеїв, бо вони вірили в Христа, який має прийти, а ми віруємо в Христа, який вже прийшов. Вони мали пророцтва та обітниці про Його прихід (перший і другий), а ми бачимо їхнє виконання та переживаємо їхні плоди. Тож Маккавейські мученики є нашими братами в Христі, і прикладом того, як бути вірним Богові до кінця. Саме тому так природно з їхнім подвигом перекликаються слова Книги Об’явлення про християнських мучеників: «І вони перемогли його (диявола, ред.) кров’ю Агнця та словом свого свідчення, і не злюбили свого життя навіть до смерті» (Об. 12, 11).
Готовими до випробувань (великих чи малих) варто бути й нам, бо бачимо, що й до нас вже «зійшов диявол, який у великій люті, знаючи, що має обмаль часу!» (Об. 12, 12).
Молитвами святих Мучеників Маккавейських, Господи Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй нас!
Андрій Толстой
Повязані записи
