Апостол Андрій у Святому Письмі згадується кілька разів, і жодного разу не випадково. Чому можемо ми повчитися у нього? Поміркуймо разом, роздумуючи над його життям.
В Євангелії від Матвія вже в 4-му розділі говориться: «А йдучи попри Галилейське море, побачив (Ісус, авт.) двох братів: Симона, що звався Петром, і Андрія, його брата, що закидали сіті у море, бо були рибалки. І до них мовив: “Ідіть за мною, я вас зроблю рибалками людей”. І ті негайно кинули сіті й пішли за ним» (Мт. 4, 18).
З цього біблійного уривка ми дізнаємося, що апостол Андрій був рибалкою і був братом апостола Петра. Також ми бачимо, що два брати відгукнулись на запрошення Ісуса відразу, негайно. Це свідчить про те, що вони були внутрішньо готові змінити своє життя та піти за Ісусом, а також про те, що Петро та Андрій були цілісними людьми, а не мрійниками. Також те, що вони мали велику довіру до Бога та сильне прагнення Істини, оскільки «негайно кинули сіті», тобто довірились Богу в найнеобхіднішому для життя — в засобах для існування.
Та чому Андрія називаємо Первозваним? Очевидно, що це була не перша зустріч братів з Ісусом, про що ми можемо дізнатися з Євангелія від Йоана. Першим вказав на Ісуса Андрієві Пророк і Предтеча Господній Іван Хреститель після того, як охрестив Месію в Йордані:
«Другого дня знову стояв Йоан там, ще й двоє з його учнів. Угледівши ж Ісуса, який надходив, — мовив: “Ось Агнець Божий”. Почули двоє учнів, як він оте сказав, та й пішли за Ісусом. Обернувшися ж Ісус і побачивши, що вони йдуть, мовив до них: “Чого шукаєте?” Ті ж йому: “Равві, — що в перекладі означає: Учителю, — де перебуваєш?” Відрік він їм: “Ходіть та подивіться”. Пішли, отже, і побачили, де перебуває, і того дня залишилися в нього. Було ж близько десятої години» (Йоан 1, 35-39).
Хто ж були ці два учні? Святе Письмо частково відповідає на це запитання:
«Андрій, брат Симона Петра, був одним із тих двох, що, почувши Йоана, пішли за ним».
Про що ми дізнаємось із цього уривку? По-перше, про те, що Андрій був учнем Івана Хрестителя. А це багато про що свідчить. Варто лише пригадати, наскільки Іван вів аскетичний спосіб життя і яким вимогливим був до тих, хто приходив до нього хреститися на Йордан. Та як жорстко наставляв фарисеїв і садукеїв. Тому не важко уявити собі, що в учні він брав собі лише людей щирих, цілісних та самозречених. Саме таким був Андрій.
Варто відзначити, що далеко не всі учні Івана пішли за Христом. В Євангелії ми читаємо, як Ісусові докоряють, що учні фарисеїв та Іванові постять, а Його — ні. Навіть у Діяннях апостолів ми зустрічаємо випадок, коли вже після смерті і воскресіння Христа деякі люди знали лише хрещення Іванове, а, отже, принаймні частина учнів Івана продовжували творити свою спільноту поза Церквою Христовою.
Та Андрій був не таким. Він хотів виконувати Божу волю, а не бути всього лиш послідовником людини, навіть святої. Тому, коли Іван засвідчив про Христа як про того, хто принесе себе в жертву за гріх світу, Андрій відразу пішов за Ним. Отже, маємо гарний приклад того, що не потрібно відкладати на завтра слідування за Істиною, якщо вона відома тобі сьогодні. Бо ж читаємо в Євангелії, про сумніви щодо Христа, які з’явилися з часом навіть у Івана, через що він послав до Месії учнів зі запитанням: «Ти той, що має прийти, чи іншого нам чекати?» Христос дав відповідь і зміцнив віру Предтечі, однак чи повірили учні Івана – ми не знаємо.
Проте для Андрія це питання не стояло. Він знав, у Кого повірив, і розумів, що жодна добра людина ніколи не замінить йому Бога. Андрій добре слухав Івана, який свідчив про те, що «йде сильніший від мене, якому я негідний розв’язати ремінь від взуття» (Лук. 3, 16). Як часто люди плутають вказівник із місцем призначення! Кожен, хто має у цьому світі духовну чи світську владу: чи то в родині, чи в церкві, на роботі чи в державі, ніколи не повинен забувати, що джерелом всієї влади на землі та кінцевою метою всього творіння є Бог. Що лише Він є Пан панів і Цар царів та Суддя всіх. Саме Йому єдиному належить повна відданість та посвята людини, і кожна влада, яка не дає людям Бога і не приводить людей до Бога, є хибною в своїй суті та не виконує свого призначення. Навіть якщо мета добра, а поводир надійний та сповнений чеснот, шлях має значення лише в одному випадку – якщо він веде до Бога в Христі. Цього не зрозуміли учні Івана, тому прикували себе до вказівника, на відміну від Андрія, який обрав Дорогу, Правду та Життя, тому що, тримаючись Ісуса, він тримався Отця. Спочатку він повірив Хрестителю, потім відчув щось сам, а зрештою пересвідчився, що неможливо знайти Бога поза Ісусом.
Більш того – ми читаємо, що саме Андрій привів до Христа свого брата Симона Петра.
«Зустрів він спершу брата свого Симона й мовив до нього: “Ми знайшли Месію, — що у перекладі означає: Христос”. І привів його до Ісуса» (Йоан 1, 41, 42).
Очевидно, що Андрій любив Петра, і було природним, що він поділився своїм відкриттям з ним. І все, що він зробив, – це привів його до Ісуса. Решту зробив Ісус. Так і сьогодні – нам лише потрібно привести людей до Ісуса, дати їм можливість торкнутися Його, надати своє коротке свідчення, сповнене віри та натхнення, а все решта зробить Він, звісно, не порушуючи свободу волі людини.
Ще один випадок з Євангелія від Йоана, де згадується Андрій, доволі нестандартний. Ісуса хотіли побачити греки, які прийшли в Єрусалим. І підійшли вони до апостола Филипа, але той не пішов разом з ними до Ісуса, мабуть, розгубився перед язичниками-іноземцями. І цікаво, що пішов порадитись про це саме з Андрієм. Про що це свідчить? Хоча про Андрія сказано в Євангеліях дуже мало, але очевидно, що в складних ситуаціях інші апостоли звертались саме до нього. А, отже, вважали його мудрою людиною, готовою до нестандартних рішень. Так було і цього разу: «Приходить Филип, говорить Андрієві, а Андрій з Филипом, знову ж таки, приходять та говорять Ісусові». Цікаво, що як Филип, так і Андрій – це грецькі імена. Очевидно, що еллінська культура мала свій вплив на юдеїв того часу, так що схоже, що Андрій не виростав в ортодоксальній релігійній юдейській сім’ї. Можливо, тому греки шукали Ісуса саме через них. Тож бачимо, що Андрій був відкритий для греків, не відправив їх геть, а все тому, що вже тоді він відчував, що Ісус – Спаситель всього світу.
Тож не дивно, що, згідно з Житієм апостола Андрія, він присвятився проповіді Євангелія іншим народам, в першу чергу саме грекам. Згідно з переданням, дійшов і до наших країв, щонайменше до Криму.
Це трохи дивно, але мало людей читали хоч би раз в житті повне житіє апостола Андрія. А це варто зробити хоча б у день його спомину, особливо, якщо ви носите ім’я цього Небесного Покровителя. Зверну увагу на його кончину. Мученицьку смерть Андрій прийняв у місті Патри, розташованому біля Коринфської затоки. Важливо відзначити, що Бог творив через апостола багато чудес, зціляв хворих та звільняв від бісів.
«Егеат звелів привести до себе Апостола і сказав, що якщо він відмовиться принести жертву римським богам, то буде розіп’ятий. Апостол Андрій відповів твердою відмовою, попросивши лише не розпинати його так само, як Господа. Тоді проконсул звелів розіп’яти його головою вниз на хресті у формі літери Х і не прибити йому руки цвяхами до хреста, а прив’язати, щоб продовжити його муки».
Апостоли тоді не знали, що прийде час, коли цілковита відданість Христу буде вважатися анахронізмом, а проповідь Євангелія замінить міжрелігійний «діалог». Коли Христа помістять на один рівень з Буддою чи Магометом, а «богів народів» вже не називатимуть разом з псалмопівцем «ідолами» або «нічим» (1 Хронік 16, 26; Пс.95, 5 – в деяких перекладах “демони”), а лише «Одним Богом для всіх». Тож чи не прийшов час зробити іспит совісті за допомогою Символу віри, в якому ми свідчимо, що віруємо в Апостольську Церкву – бо ж чи можна вірити, в неї не маючи вірності апостолів Христу та Його Правді?
Коли Андрія розіп’яли, піднявся народ, тому представники влади вирішили зняти його з хреста, однак апостол відмовився. Люди продовжували протестувати, тож влада налякалась і наказала зупинити смертну кару, однак торкнувшись хреста руки воїнів оніміли та обвисли — коли надходить час Божого поклику, ніхто не зможе йому перешкодити.
«Святий закликав знову: “Господи Ісусе Христе, не дай мені бути знятим з хреста, на якому я повішений за Ім’я Твоє, але прийми мене, Учителю мій, Ти, Якого я полюбив, Якого я пізнав, Якого визнавав, через Якого я став тим, чим є. Прийми мене, Учитель Благий, і не раніше повели мені бути зняту з хреста, як приймеш дух мій”».
А чиновнику, який віддав його на смерть, Андрій сказав: «Подбай про себе, поки є час, не відкладай покаяння до того дня, коли вже не в твоїх силах буде покаятися».
За деякими відомостями, звичай ставити на листах знак Х, який символізує святе цілування, пішов від учнів святого апостола Андрія. Після його мученицької кончини вони писали такий знак на своїх листах і документах, цілуючи хрест на згадку про його жертву.
Тож нехай святий Апостол Андрій сповнить нас відвагою вірити, надіятись та любити, бо ж його ім’я перекладається словом «мужній». При цьому ніколи не забувати, що «нема ні в кому іншому спасіння, бо й імени немає іншого під небом, що було дане людям, яким ми маємо спастися», крім імени Ісус (Діян. 4, 12), імені Того, за ким послідував свого часу рибалка Андрій, ставши одним із тих, через кого Христос, «пославши їм Духа Святого… уловив вселенну».
Тож і ми «прославмо… Андрія Богопроповідника і першого послідовника Церкви, Брата Петрового, бо як колись він Петра призвав, так і нас нині він призиває: “Прийдіть, ми найшли Бажаного (Христа)”».
А ти, «Апостоле Первозванний, брате Первоверховного — Андрію, Владиці всіх молися, щоб послав мир всьому світові і душам нашим велику милість».
Підготував Андрій Толстой
Повязані записи
