«Ми намагаємося працювати над людськими стосунками, бо мир на папері ще нічого не означає», – д-р Шломо Фішер

У межах проекту «Екуменізм і миробудування: міжнародні уроки для України» експерти розглянули досвід Ізраїлю. Інститут екуменічних студій Українського католицького університету, спільно з Фондом Конрада Аденауера в Україні, продовжують ряд вебінарів про миробудування.

«Вебінар про миробудування в Ізраїлі – це частина серії вебінарів, які ми організовуємо у співпраці з Харківським офісом Фонду Конрада Аденауера в Україні. Ідея організувати серію вебінарів полягає в тому, щоб поглянути на конфлікт в Україні крізь перспективу досвідів схожих конфліктів в інших країнах, щоб ми дистанціювалися від нашої ситуації і поглянули на те, як народи вирішували такі ситуації. Розглянемо, що було успішним і неуспішним у спробах миробудування інших країн.

Сьогодні говоримо про Ізраїль. Д-р Шломо Фішер розповів про секулярний і релігійний підходи до миробудування. Цікаво, як ми можемо працювати в тому ж напрямку, але з іншої перспективи. Також можемо піддати сумніву сильні і слабкі сторони секулярного і релігійного підходів», – зазначив модератор семінару, директор Інституту екуменічних студій УКУ д-р Павло Смицнюк.

Наводимо підбірку ключових ідей про дискурс миру від д-ра Шломо Фішера, соціолога і старшого співробітника Інституту єврейської народної політики (JPPI) в Єрусалимі:

  • Ідея в тому, щоб якось співжити разом з палестинцями. Фундаментальна метафора – це метафора одруження: ми разом у цій ситуації, жоден з нас нікуди не йде, якось мусимо співжити, налагодити діалог. Цей підхід дуже практичний, немесіанський. Ми намагаємося працювати над людськими стосунками. Бо мир на папері ще нічого не означає.
  • Одночасна істина двох суперечливих наративів – єврейський релігійний і палестинський. Ці два наративи суперечать один одному, але є водночас правдивими. Бо Бог є парадоксальним, життя парадоксальне, і в Бозі все є можливим, і без чуда тут ніяк. Відносність істини і парадоксальність істинності одночасно двох суперечливих речей.
  • Діалог з Іншим і антитріумфалізм. В ізраїльському конфлікті антитріумфалістське богослов’я говорить про те, що Ізраїльська держава – це не повернення і відкуплення. Адже божественні ідеали не є досягнуті. Бог у своїй потузі і безконечності не може вміститися в якійсь одній релігії. Тому ми мусимо співпрацювати в діалозі з іншими релігіями, щоб відкривати для себе інші частини правди. Це є частиною основи для діалогу з Ісламом, з представниками мусульманства. 
  • Ідея однієї території для двох держав. Це суперечить всьому в європейській історії. З 1648 року не можна мати дві державні єдності на одній території. Це суперечить уявленням про державотворення. Але це все базується на тому, що можна мати два конфліктні наративи, які є одночасно істинними.
  • Релігійно натхненний мир є чудотворний і парадоксальним. Це накладає анатему на секулярне уявлення про мир. З іншого боку, є люди «в низах», які перебувають в діалозі, пригощають один одного, приймають місцевих мусульман, представників мусульманського населення. Це говорить про те, що чудесне діяння є.
  • Мир – це процес, не результат, немає кінця діалогу. Важливою є угода, але ще важливіше жити разом і розуміти, що це процес. Є невдачі, халепи, не все досконале. Але ми постійно над цим працюємо з вірою в те, що чудотворний елемент все таки себе проявить. Тут завжди є дихотомія. Соціологічний парадокс полягає в тому, що люди, які є ідеологами і богословами, це люди, які завжди мають близький зв’язок з палестинським населенням. 
  • Оскільки мейнстрімний процес провалився, люди почали задавати питання: які в нас є ще можливості? Тоді ми сказали, що в нас є релігійний табір миротворення. Бо більше нічого не відбувається після поразки угод в Осло кілька десятків років тому. 

Наступний семінар проекту «Екуменізм і миробудування: міжнародні уроки для України» відбудеться вже 17 листопада о 17.00 год. На ньому розглянуть досвід Лівану.