Ми, як і Богородиця, покликані бути Божим храмом

 «Днесь, вірнії, в хорово́дах псалми́ і пісні Го́сподеві співа́ймо і вшану́ймо Його́ священну Ски́нію, одушевле́нний Киво́т, що Невмісти́ме Сло́во вмісти́в…».

ICP1925PM_1-230x300Словами цієї стихири свята Церква закликає нас прославляти пресвяту Богородицю в свято її Введення в Єрусалимський Храм.

Єрусалимський храм був для юдеїв місцем Божої присутності. У Святая Святих храму зберігався Кивот Завіту, в якому були поміщені скрижалі Завіту з Декалогом (Втор 10,2), розквітлий жезл Аарона (Чис 17,25) і посудина з манною (див. Євр 9,4). Кивот Завіту для юдеїв був видимим знаком Завіту, укладеного між Богом та синами Ізраїля, про присутність Всевишнього серед вибраного народу. У 586 р. до Христа Єрусалимський Храм було зруйновано, а  в 519 р. до Христа було споруджено другий Храм, проте він вже був без Кивоту Завіту. Однак Господь у своєму Провидінні дарує Єрусалимському храмові нерукотворний Кивот – пречисту Діву та Богоматір, яка у своєму лоні вмістила Невмістимого. Про це говорять нам наступні слова стихир: «В осердя храму Бо́жого Боговмісти́мий Храм – Діва Всесвята́я – поміща́ється».

Всі святощі, які зберігалися в Кивоті Завіту, набувають повноти свого сенсу в житті Живого Господнього Кивоту – пречистої Діви Марії.

Богородиця є воістину Божим Кивотом, бо її життя було сповненням Закону та пророків, вона втілила кам’яні таблиці Завіту у своєму житті. Саме тому вона удостоїлася стати вмістилищем Божого Слова і знаряддям Його Воплочення.

Так як розквітлий жезл Аарона був знаком Божого вподобання і удостоєння його старозавітного священства, так і пречиста Богомати є тою, яка провадить нас до найвищого Божого Архиєрея – Христа, який одночасно є і найдосконалішою жертвою (див. Євр 9,11-12).

Посудина з манною також була прообразом Богоматері, бо Марія носила у своєму лоні Того, Хто є Хлібом Життя вічного. У Євангелії від Йоана Господь каже про Себе до юдеїв: «Це є хліб, що зійшов з неба. Не як ото манну їли батьки ваші, а померли: хто цей хліб споживатиме, той повіки житиме» (Йо 6,58). Богородиця була найпершою посудиною, яка удостоїлася прийняти цей Небесний Хліб та подарувати Життя усьому світові: «Ось я Господня слугиня: нехай зо мною станеться по твоєму слову!» (Лк 1,37).

Яке значення має це свято для кожного з нас? Найперше, ми, рівно ж, як і Богородиця покликані бути вмістилищем Божества, бути храмом. Про це до нас говорить і святий апостол Павло: «Хіба не знаєте, що ви – храм Божий, і що Дух Божий у вас перебуває?» (1 Кор 3,16). Храм є немислимий без молитви, без спілкування з Богом, тому ця подія з життя Богородиці для кожного християнина є яскравим прикладом прагнення Бога, повсякчасного спілкування з Ним через молитву, читання Писання та перебування в Його присутності.

Кожний християнин, подібно до Богоматері, має повернутися до осель свого Небесного Отця та почати жити життям, повноту якого може подарувати лише Він: «Які ж то вони любі, твої оселі, Господи сил! Знемагає моя душа й прагне до дворів Господніх!» (Пс 83,3-4). Повнота життя полягає в безпосередній єдності людини з Богом, коли людина розуміє, що її найбільшим багатством є Господь. Без Нього її душа знемагає, бо лише Він є той, хто приймає її такою, як вона є, не зважає на гріхи, а прощає їх, загоює гріховні рани та преображає їх, своєю любов’ю: «Щасливий чоловік, що має свою силу в тобі і твої дороги має в своєму серці» (Пс 83,6). Також нам не слід забувати, що і наші ближні є також храмами, в який перебуває той же ж наш Небесний Отець. Тропар цього свята наголошує, що «у Божому храмі Діва ясно з’являється і Христа всім предзвіщає». Задумаймося чи наше життя є дійсно християнським, чи ми своєю поставою свідчимо Христа для наших ближніх? Чи може наше життя нидіє в печері розбійників, де ми разом з єрусалимськими міняйлами та продавцями  занурені у свої буденні клопоти і не бачимо того, Хто є Осердям Храму.

Роман Птасюк

Ми, як і Богородиця, покликані бути Божим храмом

«Днесь, вірнії, в хорово́дах псалми́ і пісні Го́сподеві співа́ймо і вшану́ймо Його́ священну Ски́нію, одушевле́нний Киво́т, що Невмісти́ме Сло́во вмісти́в…».

ICP1925PM_1-230x300Словами цієї стихири свята Церква закликає нас прославляти пресвяту Богородицю в свято її Введення в Єрусалимський Храм.

Єрусалимський храм був для юдеїв місцем Божої присутності. У Святая Святих храму зберігався Кивот Завіту, в якому були поміщені скрижалі Завіту з Декалогом (Втор 10,2), розквітлий жезл Аарона (Чис 17,25) і посудина з манною (див. Євр 9,4). Кивот Завіту для юдеїв був видимим знаком Завіту, укладеного між Богом та синами Ізраїля, про присутність Всевишнього серед вибраного народу. У 586 р. до Христа Єрусалимський Храм було зруйновано, а  в 519 р. до Христа було споруджено другий Храм, проте він вже був без Кивоту Завіту. Однак Господь у своєму Провидінні дарує Єрусалимському храмові нерукотворний Кивот – пречисту Діву та Богоматір, яка у своєму лоні вмістила Невмістимого. Про це говорять нам наступні слова стихир: «В осердя храму Бо́жого Боговмісти́мий Храм – Діва Всесвята́я – поміща́ється».

Всі святощі, які зберігалися в Кивоті Завіту, набувають повноти свого сенсу в житті Живого Господнього Кивоту – пречистої Діви Марії.

Богородиця є воістину Божим Кивотом, бо її життя було сповненням Закону та пророків, вона втілила кам’яні таблиці Завіту у своєму житті. Саме тому вона удостоїлася стати вмістилищем Божого Слова і знаряддям Його Воплочення.

Так як розквітлий жезл Аарона був знаком Божого вподобання і удостоєння його старозавітного священства, так і пречиста Богомати є тою, яка провадить нас до найвищого Божого Архиєрея – Христа, який одночасно є і найдосконалішою жертвою (див. Євр 9,11-12).

Посудина з манною також була прообразом Богоматері, бо Марія носила у своєму лоні Того, Хто є Хлібом Життя вічного. У Євангелії від Йоана Господь каже про Себе до юдеїв: «Це є хліб, що зійшов з неба. Не як ото манну їли батьки ваші, а померли: хто цей хліб споживатиме, той повіки житиме» (Йо 6,58). Богородиця була найпершою посудиною, яка удостоїлася прийняти цей Небесний Хліб та подарувати Життя усьому світові: «Ось я Господня слугиня: нехай зо мною станеться по твоєму слову!» (Лк 1,37).

Яке значення має це свято для кожного з нас? Найперше, ми, рівно ж, як і Богородиця покликані бути вмістилищем Божества, бути храмом. Про це до нас говорить і святий апостол Павло: «Хіба не знаєте, що ви – храм Божий, і що Дух Божий у вас перебуває?» (1 Кор 3,16). Храм є немислимий без молитви, без спілкування з Богом, тому ця подія з життя Богородиці для кожного християнина є яскравим прикладом прагнення Бога, повсякчасного спілкування з Ним через молитву, читання Писання та перебування в Його присутності.

Кожний християнин, подібно до Богоматері, має повернутися до осель свого Небесного Отця та почати жити життям, повноту якого може подарувати лише Він: «Які ж то вони любі, твої оселі, Господи сил! Знемагає моя душа й прагне до дворів Господніх!» (Пс 83,3-4). Повнота життя полягає в безпосередній єдності людини з Богом, коли людина розуміє, що її найбільшим багатством є Господь. Без Нього її душа знемагає, бо лише Він є той, хто приймає її такою, як вона є, не зважає на гріхи, а прощає їх, загоює гріховні рани та преображає їх, своєю любов’ю: «Щасливий чоловік, що має свою силу в тобі і твої дороги має в своєму серці» (Пс 83,6). Також нам не слід забувати, що і наші ближні є також храмами, в який перебуває той же ж наш Небесний Отець. Тропар цього свята наголошує, що «у Божому храмі Діва ясно з’являється і Христа всім предзвіщає». Задумаймося чи наше життя є дійсно християнським, чи ми своєю поставою свідчимо Христа для наших ближніх? Чи може наше життя нидіє в печері розбійників, де ми разом з єрусалимськими міняйлами та продавцями  занурені у свої буденні клопоти і не бачимо того, Хто є Осердям Храму.

Роман Птасюк