«Галілейські мужі, чого стоїте й задивляєтесь на небо? Той Ісус, що вознісся на небо від вас, прийде так, як бачили ви, як ішов Він на небо!» (Дії 1: 11), — такими словами звертаються два мужі у білій одежі до апостолів Христових, коли ті дивились на небо, як Господь віддалявся, возносився на небеса до слави Небесного Отця. Так, Христос вознісся на небо, але не для того, щоб залишити нас сиротами без батьківської опіки, а для того, щоб і нашу людську природу піднести до спасіння.
Про сенс свята Вознесіння Господнього розмірковує Митрополит Львівський і Сокальський ПЦУ Димитрій.
«Наша батьківщина там — нагорі, на небесах»
У святому Євангелії розповідається про подію Вознесіння Господнього. І перш за все у нас, можливо, виникає запитання: «Яке відчуття мали святі апостоли, коли Господь їх вивів до того місця, з якого вознісся на небеса». У слові Божому читаємо такі слова:
«І сталось, як Він благословляв їх, то зачав відступати від них, і на небо возноситись.
А вони поклонились Йому, і повернулись до Єрусалиму з великою радістю» (Лк. 24: 51-52).
Отже, як бачимо, апостоли повернулися до Єрусалиму, перебуваючи у великій радості, очікуючи обіцяного, — пришестя Святого Духа.
Якщо Ісус Христос вознісся на небеса, то, звичайно, що наша батьківщина там — нагорі, на небесах. Треба, щоб небо було тут, у душі, але небеса – це не тільки стан, а й місце. І ось на це місце вознісся Ісус Христос, тому наша домівка знаходиться нагорі. Бувало так в історії, що коли християни кимось були завойовані або дуже потерпали, то їм дорікали за те, що вони більше дивляться на небеса, аніж творять небеса тут, на землі.
«Господь є з нами»
І тільки Бог, Який вознісся на небеса, Який кличе і нас туди, дає нам відповідь на багато запитань через слова: «Я перебуватиму з вами повсякденно аж до кінця віку!» (Мт. 28: 20). Що це означає? Це означає, що які б ми з вами випробування не терпіли, — Він є з нами, не дивлячись на те, що ми зовсім не подібні до тих учнів і святих апостолів, які бачили Христа; які бачили Його діла: зцілення хворих, піднімання мертвих.
Господь є з нами. І, якби Він зійшов і став посеред нас, то куди б Він нас повів, взявши за руку? Можемо поставити перед собою таке запитання. Там, де все дуже благополучно, все добре? Ні, там де добре, нашої допомоги уже не потрібно. Господь взяв нас і повів би туди, де є нещастя: до хворого, ув’язненого, до голодних. Ось так ми повинні сприймати самого Христа. Тому Ісус Христос, Який вознісся на небеса, кличе і нас, подібно до святих апостолів, до тієї обітниці, Яку Він дав. І отих десять днів ми повинні перебувати в такому стані, щоби цю обітницю Духа Святого, яку закликаємо у святих молитвах, отримали всі ми, і Господь переступив поріг нашого дому, наших сердець і нашої душі.
Підготували Юліана Лавриш, Андрій Мандрика
Фото – Прес-служба Львівсько-Сокальської єпархії
Повязані записи
