Бог створив людину цілісною у гармонійному поєднанні душі й тіла. Тож людина, за Промислом Божим, – це одухотворене тіло й втілений дух, і ніхто на землі, окрім людини, більше не володіє такою унікальною єдністю.
Тіло не може існувати без їжі й пиття, це цілком природна потреба людини під час земного життя. Недарма слово «їсти» ми часто замінюємо словами «живитися, споживати». Але й наша душа не може існувати без поживи духовної. Син Божий нагадує: «Не хлібом єдиним житиме людина, але всяким словом, що виходить з уст Божих» (Мф. 4: 4), а також заповідає: «Дбайте не про їжу тлінну, а про їжу, яка залишається на життя вічне» (Ін. 6: 27).
У Євангелії чи творах святих отців ми не зустрінемо прикладів шкоди від правдивої духовної поживи, натомість люди часто грішать надмірним вживанням тлінної їжі, що переростає у пристрасть та поневолює дух. Святі отці саме пристрасть черевоугодництва вважають найбільш підступною й першою серед восьми головних пристрастей, яка породжує й інші сім: блуд, сріблолюбство, гнів, печаль, відчай (занепад духом), марнославство й гординю. Ті, хто в полоні цієї пристрасті, понад усе підносять власне чуттєве задоволення, про таких апостол Павло говорить: «Бог їхнiй – черево, i слава їхня – в соромi, вони думають про земне» (Флп. 3: 19).
Люди, пересичені їжею, не мають бажання цікавитися духовною їжею, бо вони «погрузають» в інших земних спокусах, пристрастях і гріхах. «Подібно до того, як корабель, навантажений більше, ніж може вмістити, під тягарем вантажу йде на дно, так точно і душа, й природа нашого тіла: приймаючи їжу в кількостях, які перевищують її сили… переповнюється і, не витримуючи тягаря вантажу, поринає в море смерті та губить при цьому і плавців, і керманича, і штурмана, і тих, хто з ними пливе, і сам вантаж. Як буває з кораблями, що перебувають в такому стані, так само і з тими, хто пересичується: бо там ані тиша моря, ані мистецтво керманича, ані велика кількість моряків, ані належне спорядження, ані сприятлива пора року, ні щось інше не приносить користі кораблю в такому стані», – писав святитель Іоан Золотоустий.
Протилежна цій пристрасті християнська чеснота – стриманість. Тут допоможе піст, мета якого – не заборонити, а стримати, упокорити тіло, пристрасті, вивільнити дух з полону тілесних проблем й турбот. Люди доволі багато часу витрачають на піклування про тіло, щоби воно мало заспокоєння у відпочинку та сні, насичене їжею і питтям, було здоровим. Але часом гріх спонукає людину турбуватися про все це надмірно, водночас відвертаючи увагу від потреб душі. Але хіба душа наша не потребує уваги, хіба вона – лише служниця тіла? Зовсім ні, бо насправді – це душа животворить тіло, це вона має розум, волю і почуття, які наповнюють життя тіла змістом, що перевершує мить сьогодення та сягає безкінечного майбутнього, бо душа прагне вічного.
Тож сприймайте тлінну їжу так, як належить її сприймати – як поживу для тіла, не робіть з неї культ. Постуйте тілесно задля полегшення постування духовного, утримання від сварок і зла, гріха й зневіри, відчаю й гніву – заради корисної поживи духовної. Нехай Господь допомагає нам пройти шлях Святої Чотиридесятниці з користю для душі й тіла, в доброму здоров’ї й духовному піднесенні!
Митрополит Київський і всієї України Епіфаній, Предстоятель ПЦУ
Джерело: Фейсбук – сторінка Митрополита Епіфанія
Повязані записи
