Сестри Василіянки отримали педагогічно-ідейну спадщину засновника Чину – Василія Великого, який стверджував, що у вихованні має бути присутній «дух лагідності, терпеливості й любові», і важливого значення надавав індивідуальному підходу в навчанні дітей, згідно з яким варто зважати «на вроджені здібності при виборі ремесла». Основний акцент у педагогічній діяльності Сестер Василіянок було поставлено на релігійне й національне виховання. Вони дбали, щоб вихованці пізнали усе, «що своє, що рідне, що народне, що святе кожному народолюбцеві».
Монахині ЧСВВ засновували захоронки, вселюдні, виділові, фахові школи, учительські семінарії, гімназії, інститути, інтернати, в яких активно займались вихованням українських дітей, поступово залучаючи їх до народних традицій, звичаїв і обрядів, створюючи сприятливі умови для вивчення ними виховної мудрості рідного народу, його національної специфіки. Одна з таких шкіл діяла і у Львові.
Раніше Василіянкам належала велика територія між нинішніми вулицями Кирила і Мефодія та Івана Франка, де під № 56 мали церкву Непорочного Зачаття Пречистої Діви Марії, збудовану 1884 року. Василіянкам також належала кам’яниця на вул. Длуґоша , 21 (тепер Кирила і Мефодія), де за радянських часів розташовувався технікум пролітпросвітпрацівників, перетворений згодом на культ-просвітнє училище. А у подвір’ї по вулиці Длуґоша під № 17 до сьогодні міститься монастир Сестер чину святого Василя Великого.
У 1906 р., з ініціативи «Клубу Русинок у Львові», вчителям Академічної Гімназії було доручено організувати першу українську дівочу гімназію. Для цього створено окремий Комітет під проводом отця Спиридона Кархута. За згодою та за дорученням митрополита УГКЦ Андрея Шептицького ігуменя Володимира Філевич з радістю привітала цю постанову і 4 вересня 1906 року за участі Митрополита відбулось урочисте відкриття першої в Галичині української приватної дівочої гімназії.
Треба додати, що Митрополит постійно цікавився станом і методами навчання й виховання та поступами учениць, з якими був у постійному контакті. Часто бував у гімназії, зокрема під час матури. А учениці від першого року засування закладу влаштовували в дні св. Андрія святкові концерти, дбайливо підготовані під проводом ігуменату, дирекції та вчителів. Тим самим віддаючи шану Великому Покровителю, який майже завжди навідувався на такі концерти
Спочатку приватна гімназія СС Василіянок знаходилась в Академічному домі на вулиці Супінського, 17 (тепер це вул. Коцюбинського, 21).Стара споруда гімназії не збереглася. Відомо, що заклад був класичного типу, отже перевага надавалася вивченню латинської, грецької, німецької, французької та польської мов.
У різні роки директорами гімназії були: в 1906-1909 роках о. д-р. Спиридон Кархут, у 1909-1912 рр. – професор Академічної гімназії Юліан Левицький, а у 1913-1919 рр. – о. Теодозій Лежогубський.
Найдовше, з 1921 до 1934 року, керував гімназією сс. василіанок педагог, літературознавець, поет і перекладач Василь Щурат (1871-1948). Тут учителювали такі відомі люди, як Олена Степанів-Дашкевич та Іван Боберський. Багато дисциплін викладали монахині-василіанки. Адміністраторкою гімназії була мати-настоятельниця Северина Париллє, котра вчила також польської мови та історії.
Серед викладацького складу було чимало яскравих імен, серед яких Юліан Левицький, Меланія Бордун, Микола Чубатий, Стефанія Ґебус-Баранецька, Олена Степанів-Дашкевич, Мирон Кордуба та інші відомі постаті наукового, педагогічного та культурного світу. При гімназії діяли історичний, математичний, філологічний та природничий гуртки. Також при гімназії було засновано етнографічний музей, збірка якого скадалася з предметів народного мистецтва – вишивки, писанок, одягу та не раз експонувалася у Львові.
Більшість учениць мешкали в місті у своїх родинах. Лише ті, що були з-поза меж Львова, жили в «Інституті для дівчат»» – інтернаті при монастирі на вул. Зиблікевича (тепер Івана Франка № 54).
«Дівчата мешкали в інтернаті сестер василіанок, але життя там не було таким «монастирським»… Вони відвідували світську школу, отже, мали добрий контакт із життям Львова. По-друге, законниці не вважали, що дівчат, яких на кілька років ввіряли їм, треба робити схожими на себе чи послушницями. А що «погоду» в інтернаті чинили якраз молоді, то вони дозволяли дівчатам розважатися на свій смак. Отже, ті співали світські пісні, вивчали танці, придумували і ставили вистави, вишивали, малювали, годували голубів, вирощували квіти у кімнаті та на клумбах. Деякі приносили «зі світу» книжки і читали ніби «шкільну домашню лектуру», а молоді сестрички-виховательки переважно закривали на це очі. Вранішня і вечірня молитви, недільне богослужіння і час від часу вечірня аж ніяк не перешкоджали тим розвагам”, – писав про життя гімназії Олекса Чинилук у книзі «Галичина – Terra Incognita».
У 1926 році для гімназії збудували новий будинок за проектом архітектора Льва Левинського, з шкільними кабінетами, оснащеними сучасним устаткуванням. Окрім того, для сестер учительок було збудовано келії на третьому поверсі.
У 1928 р. у будинку на вул. Длуґоша, 17 розпочала свою діяльність Середня фахова школа, що була наділена тими ж правами, що і державна школа. До цього навчального закладу приймали дівчат, які закінчили сім класів народної школи або чотири класи гімназії.
У фаховій школі вихованки вивчали кравецтво, білизнярство, костюмологію. Тут викладали крій та пошиття суконь і білизни, моделювання, ручні роботи і народні вишивки, фахові рисунки, книговедення і кореспонденцію, товарознавство, домашнє господарство, кооперацію. Трирічне навчання у школі давало фаховий вишкіл та змогу вступати до державної вчительської семінарії ремесла у Варшаві, промислових ліцеїв у Кракові та Варшаві тощо.
Учениці фахової школи сестер Василіянок відзначали пам’ятні історичні дати та релігійні свята. Особливою популярністю серед молодого покоління користувалися демонстрації історичних зразків одягу, які проектували і виконували учениці школи. Глядачами показів мод, які супроводжувались цікавими виставами, були учні українських, польських, єврейських фахових шкіл. Організовували їх не лише у Львові, а й в інших містах Галичини.
Також у навчальному закладі сестер Василіанок діяли різноманітні фахові курси, зокрема: килимарський, білизнярства і ручних робіт, палітурні. Згодом фахова школа стала першою українською кравецькою гімназією.
Коли у 1939 році більшовицька влада ліквідувала василіанські школи, як релігійні виховні інституції, то гімназію реорганізували у середню школу № 4. Директором став завзятий комуніст Павленко. Деякі монахині, вже у світському одязі, продовжували вчителювати, але з часом пішли. Раніше гімназистки звикли розпочинати науку молитвою, приходили до гімназії дещо раніше, щоб встигнути тихенько помолитися, поки прийде вчитель. Тепер новий директор заборонив молитву, власними руками скинув фігуру Матері Божої, яка стояла у кінці коридору, а на її місце поставив статую Сталіна.
Але учениці не позбулися своїх релігійних і національних почувань, були у постійному контакті зі своїм Покровителем – Андреєм Шептицьким. Подавали йому точні повідомлення про події у школі, а Митрополит давав відповідні інструкції та назначив для них катехита о.Івана Ждана, який відбував із ученицями науку релігії в будинку біля Волоської церкви.
В 1944-1954 рр. СШ № 4 призначалась тільки для хлопців, а з 1956 року стала спеціалізованою з поглибленим вивченням англійської мови і найпрестижнішою школою у Львові за радянських часів. У 1960-х роках будівлю школи розширили.
1 листопада 2003 року, в день 85-річниці Листопадового Чину, на фасаді школи відкрили таблицю: «Тут у гімназії Сестер Василіянок у 1921-1935 роках викладала географію та історію героїня Національно-визвольних змагань, доктор філософії, професор Олена Степанів-Дашкевич (1892-1963)». Автором художньо-меморіальної дошки є львівський скульптор Ярослав Скакун.
Лінгвістична гімназія, 2016 рік
У 2006 році СШ №4 стала Лінгвістичною гімназією. Її учнями та випускниками різних років є: письменниця Ірина Левинська (Париллє), героїні ОУН-УПА Катерина Зарицька і Богдана Світлик, мистецтвознавець Віра Свєнціцька, художниця Галина Захаріясевич-Липа, актор Богдан Ступка, співак Святослав Вакарчук та інші.
Софія Легін
Використані матеріали:
1. Лев В. Митрополит Андрей, опікун українського шкільницьва. // Наше життя. – 1991. – № 11. – С. [режим доступу http://www.unwla.org/ourlife/pdf/Our_Life_1991-11.pdf]
2. Мельник І. Галицьке передмістя та південно-східні околиці Королівського столичного міста Львова. – Львів: Апріорі, 2012
3. Пасіцька О. Львів і львів’яни: український соціум та промисел (20-30-ті роки ХХ століття). – Львів, 2014 р.
4. І.Г. З приводу виставки народного мистецтва в гімназії СС. Василіянок // Нова хата. – 1931. – Ч.10. – С.3
5. http://llg.somee.com/Home/History
6. http://conf.vntu.edu.ua/humed/2010/txt/Potapyuk.php
7. http://strubcina.org/
Джерело: photo-lviv.in.ua
Повязані записи
