Днями американське видання CNN опублікувало розповідь про двох українських льотчиків, які понад місяць перебували в російському полоні. Під час падіння вертольоту вони були сильно поранені: у них були поломані ноги, у одного з пілотів травмувався хребет, фактично вони опинились в паралізованому стані. У російському полоні до чоловіків ставились дуже погано, на них чинився шалений психологічний тиск, їх били, шантажували, умови лікування були жахливими, не було найнеобхіднішого, наприклад води, або хоча б мокрої серветки.
Після чергових знущань, розповідає пілот Іван Пепеляшко у нього з’явився розпач. «Я подумав: Боже, ти зовсім мене не чуєш?»
За його словами, росіяни навіть зірвали з нього хрестик, який він носив на шиї. «Навіщо тобі хрест? Тут немає Бога, – говорили вони», – згадує пілот. Тепер мужні чоловіки, які пройшли російське пекло, лікуються, наразі їм важко ходити навіть на милицях.
Таємниця страждання, мабуть, найбільша таємниця Всесвіту. Для одних це велике випробування віри, а для інших причина їхнього невір’я в Бога. А ще для когось біль – це великий знак питання, що стає стіною між ними та Богом.
Тож як зберегти віру в час війни? Як не озлобитись? Чи був Бог разом з полоненими льотчиками? Чому в життя людини приходить біда і як реагувати на неї? Про це ми розмовляли з ієромонахом Петром (Цюрою) із Свято-Воскресенського монастиря ПЦУ, що у Львові на Пекарській.
Отче, Петре, як зберегти віру в час війни? Віру в те, що Бог є, що Бог над всім. Особливо, коли біда торкається тебе чи близьких тобі людей.
Віра – це чеснота, яку подає Господь. У час випробувань важливо молитися та намагатися бути в церкві наскільки виходить. Після хрещення, основне наше таїнство – це причастя, Євхаристія. Духовні сили подаються саме Христом. А від нас – бажання. А бажання втілюється через нашу молитву. В Священному Писанні сказано, що Господь гордим противиться, а смиренним дає благодать. Просячи у Бога допомоги, ми смиряємося перед Ним, розумієм що нам потрібна Божа допомога, що без цієї допомоги ми просто слабкі люди. Господь, побачивши наше смиренне серце обов’язково допоможе, укріпить віру та дарує благодатне втішання.
Часто буває так, що людина не втрачає віру в Бога, але коли вона зазнає втрат, у неї виникає образа на Бога. Це швидше бунт проти Бога, який народжується з образи на Бога. Людина розуміє, що їй потрібно ходити в церкву, причащатись, але у неї немає сил це робити, вона відчуває себе зрадженою Богом. Людина не розуміє, за що їй так. Можна нагадати їй про багатостраждального Іова з Біблії, але в такі часи людині важко себе з кимось порівнювати, тож їй здається, що Бог забув за неї, Бог не захистив. І такі почуття та думки не лише у жінок, але й у чоловіків. Як бути в такому випадку, коли віра змішана з біллю, образою на Бога і зневірою? Інколи таке озлоблення проявляє себе гучно, але нерідко це німий бунт, людина просто не йде в церкву, закрита для Бога, і все… в ній ніби щось вмерло.
Це і є шлях випробування віри. Господь не залишає людину ніколи, навіть, у важких для неї випадках. Господь завжди хоче, щоб людині було краще і перша його ціль, щоб ми були якнайближче до Нього. І Він не пошле нам випробувань важчих, ніж ми можемо знести. А щодо зневір`я, то це диявол навіює людині нехороші думки супроти Бога.
У людини також можуть виникати питання до Бога також коли вона бачить страждання інших, наприклад, відео або фото звірств росіян у Бучі.
Людині потрібно зрозуміти, що вона не Бог. Вона не може зрозуміти всіх планів Господа і всіх речей, які Він в цьому світі попускає. Водночас, навіть, страшні, погані, крамольні речі Господь намагається завжди повернути на добро. І ми не Бог, тому не можемо зрозуміти всіх Його «схем», які Він продумує в бутті Всесвіту, в тому числі й щодо нашої землі та народу. По благодаті ми можемо стати богами, як каже Христос і цар Давид: «Ви боги є». Але боги не по природі, а по благодаті. Тобто ми можемо досягти обоження, богоподібності та наблизитись до Бога, але ось стати Божеством, Богом за природою, ми не можемо. Саме тому для нас неможливо вмістити в собі всі судьби, які Бог бачить для кожної людини, народів і для всього світу.
Чому Бог не зупиняє злих людей?
Господь направляє людей, намагається привести їх до добра, до Себе. Напоумляє в різний спосіб навіть убивць. Однак існує річ, яку Господь не може переступити – це свідома воля людини. Господь може підштовхувати людину, але рішення творити зло чи добро приймає вона сама. Бог є особистість і ми є особистостями. Якщо б він змушував нас робити добро, то це тоді вже не наш свідомий вибір і щира любов, у нас не було б щирих стосунків з Богом та один з одним. Ми були б як запрограмовані людиноподібні роботи.
Виходить, що у зла в світі також своя місія?
Інколи ми бачимо як Бог обертає зло на добро вже невдовзі. Про це важко говорити, бо Україна заплатила дуже велику ціну крові. Та завдяки цьому наш народ об’єднався як ніколи раніше. У багатьох відкрились очі на Росію, як вона діє. Зло повністю зняло маску і тепер адекватна людина вже ніколи того не сприйматиме. Вона зрозуміла до чого призвели всі оці імперські речі, увесь той «Рускій мір», невинна ностальгія за СССР.
Але людей, які загинули, назад не повернеш?
Господь Бог через пророка Ісаю говорив: «Мої думки – не ваші думки, і мої дороги – не ваші дороги». Я впевнений, що у Бучі Господь прийняв тих бідних дітей, людей як мучеників. Можливо в останню мить у них була щира молитва до Нього, і цього достатньо, щоб вже бути біля Нього. Бог все знає, Він забирає людину з цього світу в найкращий для неї час в перспективі вічності. Водночас, те що творили окупанти побачили всі, а це посприяло, щоб світ більше об’єднався в протистоянні агресії, бо всі пересвідчились, якою жорстокою та безжальною до людей є Росія. Але все ж таки повністю розуміти Божого Провидіння ми поки що не можемо.
Та чи прийде такий час, коли ми зможемо дізнатись відповідь на усі ці питання?
Звичайно, такий час прийде для тих, хто буде у вічності з Богом. Як казав апостол Павло, зараз ми бачимо мов через тьмяне скло, неясно, але в будучому віці, коли будемо вже біля Господа, прийде розуміння. Господь тоді нам відкриє таємниці. Тому що в теперішньому нашому стані ми не ще можемо їх вмістити. Господь знає нас та всі закони природи, для нього добре відомі наші можливості та обмеження, Він розуміє, що йде нам на користь, а що може нам зашкодити. Тому Бог відкриває людині рівно стільки, скільки їй потрібно. І тоді, коли потрібно.
Тож чи праві були росіяни, які катували нашого пілота, коли зірвали з нього хрестик, пояснивши це тим, що поміж них нема Бога?
Дійсно, у цьому випадку, кати-рашисти зізнались, що поміж них і в середні них нема Бога. Вони обрали шлях неправди та зла, тобто диявольський шлях. Катування полонених протирічить законам людяності та міжнародному праву, а тим більше християнським законам та духу християнства. Наш український військовий, з якого зірвали хрестик є в певній мірі сповідником або мучеником за Христа, адже безбожні кати зазіхнули на святе, на знак його християнської віри. Дякуючи Богу, полоненні українські льотчики повернулись до України і зараз знаходяться в безпечному місці. Звичайно, що це милість Божа. Навіть в час тяжких катувань Пепеляшко згадував про Бога і його щирий молитовний крик душі був почутий Господом. Отже, на відміну від російських катів, наші льотчики мали у серці Бога і Він був серед них й допоміг їм вийти з полону.
Спілкувався Андрій Толстой
Ієромонах Петро (Цюра): «Правдива ненависть допустима»
Митрополит Макарій (Малетич): Мені казали, що я перевертатимусь в труні
Митрополит Філарет (Кучеров): «В Україні більше немає УПЦ Московського патріархату»
Ієромонах Іов (Ольшанський): «Якщо священик вас не надихає, шукайте іншого»
Митрополит Олександр (Драбинко): Зміни в Московському патріархаті незворотні
Чи достатньо священику залишити Московську церкву?
Повязані записи
