О. Андрій Зелінський: “У темні часи найвища відвага – не дозволити власному світлу згаснути”

НСТРУКЦІЇ НА “ТЕМНІ ЧАСИ”😉✌️ від отця Андрія Зелінського.
Найбільша потуга людського суспільства проявляється в здатності до самоорганізації, у злагодженій взаємодії. Результатом такої взаємодії є світ, у якому ми, люди, сьогодні живемо. Важко визначити масштаб спроможності добре злагодженої групи людей, які розуміють спільну мету, чітко уявляють кроки, що ведуть до неї, обмінюються зрозумілою інформацією у процесі досягнення визначених цілей, справді бажають їх осягнути й докладають зусиль, аби це трапилося. Досягнення сучасності – результат багатовікового досвіду формування людської спроможності до злагодженої взаємодії. Наш світ сьогодні значно краще організований і структурований, аніж упродовж попередніх століть, у ньому легше знайти власне місце. Злагоджена взаємодія дозволяє кожному розкрити власний потенціал і діяти відповідно до власних знань, умінь і навиків, розвиватися особисто та інвестувати зусилля у забезпечення спільного блага. Злагоджена взаємодія – перше, у що цілиться противник, і останнє, що може впасти у суспільстві, яке захищається!
У своєму класичному для політичної науки дослідженні тоталітаризму Ханна Арендт доходить висновку, що тоталітарні системи минулого (фашизм, нацизм і комунізм) стали можливими завдяки суспільствам самотніх, ізольованих людей. Функцію механізму ізоляції відіграло, поміж іншим, відчуття страху. Терор ставав можливим лише там, де люди закривалися одне від одного, згорталися, наче кульки ртуті, залишаючи поміж собою простір для деструктивних ідей і згенерованих ними нових страхів. Ідея, що бере у полон страху індивідуальну свідомість, перериває якісну комунікацію в суспільстві, ізолює, усамітнює, змушує до самозахисту і втечі. Злагоджена взаємодія потребує відваги і довіри. Брак довіри створює вакуум суспільної самоорганізації, цілий соціальний організм починає дробитися обмеженими індивідуальними спроможностями. Відтак, межею соціального хаосу є межа соціальної самоорганізації.
Суспільна самоорганізація потребує 1)цілісної особистості, 2)злагодженої взаємодії та 3)мережевої комунікації. Так виглядає базовий алгоритм будь-якої колективної звитяги. Сильнішим, без сумніву, є той соціальний організм, поміж складовими якого не залишається простору для сумнівів, страхів, невизначеності та породжених ними наслідків відчуження й ізоляції.
1.Цілісна особистість
Цілісна особистість – автономна система, здатна якісно сприймати дійсність і ефективно на неї реагувати. Вона вимагає постійного розвитку власних спроможностей на фізичному, емоційному, інтелектуальному та духовному рівнях. Нам невідомі виклики дня завтрашнього, а тому слід невпинно дбати про власну спроможність на них відповіcти, “бути в формі”, з особистим ресурсом і відпрацьованими механізмами його використання, зі стратегією особистісного зростання. Попри будь-які обставини, необхідно вірно дотримуватися власної фізичної дисципліни (принаймні відтискатися, присідати, підтягуватися, якщо не існує можливості пробігтися, або сходити в зал чи басейн). Фізичні вправи, навіть мінімальні, впорядковують не лише тіло: людина відчуває певний контроль над власним життям, здатність на щось впливати.
Світ людських почуттів також потребує механізмів впорядкування: хвилям наших емоцій необхідне русло. Коли стає темно, не можна залишатися на самоті, слід вербалізувати власні почуття, ділитися ними з іншими, слухати тих, хто поруч із нами – чиюсь історію, чиюсь пісню, чиюсь музику. Коли в темряві зникає обрій найближчого майбуття, варто зосередитись на кожному кроці, у вимірі “тут і зараз”, вірно жити єдиною миттю, не забуваючи, проте, про свої мрії. А ще у темні часи не можна забувати про гумор, надто про гумор над самим собою. Страхам властива власна творчість, вони спотворюють нашу дійсність, редукуючи її до вже пережитого досвіду: страх завжди малює фарбами минулого. Загрози підсовують йому дуже скромну палітру барв.
Великий спартанський цар Агесілай якось зауважив, що “головна чеснота воїна – зневага до смерті.” Образ смерті у людській свідомості намальований страхом, вирощеним на власну подобу. Людині важливо помітити альтернативні кольори – ті, якими можна вивести майбуття. У хаосі сутінків серцем вартує орієнтуватися на сенс і смак: у всьому можна знайти сенс, усе має власний смак. Завдання – побачити і відчути. Якісні знання, верифікована інформація, можуть стати щитом перед вищиром загрози. Опиратися краще на щит, аніж на емоційні здогади, породжені химерами минулого. Духовні вправи допомагають відкрити вікна й провітрити свідомість. Навіть у глухій темряві можна на мить зупинитися, почути биття власного серця, тепло рідної землі під своїми ногами, промовити знайому молитву чи спонтанно розпочати бесіду з Богом власними словами. Людині важливо не ідентифікувати себе з темрявою – ані на мить: темрява – лише тимчасова відсутність світла. Цілісній особистості властива твереза, збалансована оцінка ситуації та адекватна особиста відповідь.
2.Злагоджена взаємодія
Чітке розуміння спільної мети дозволяє забезпечити механізми соціальної солідарності. Взаємодія цілісних особистостей навіть у сутінках відкриває обрій світанку – дає надію. Людське суспільство – результат такої взаємодії. Інколи – її відсутності. Скільки б хто не писав, сценаріїв дня завтрашнього, насправді, не існує. Існують, як правило, задекларовані наміри. Для їх реалізації потрібна суспільна згода – або прийняти і погодитися, або ж відмовитися від запропонованого й запропонувати власний формат взаємодії. В кінцевому результаті виживає лише модель, яка згуртовує. Соціальний організм із паралізованою взаємодією кришиться, розсипається, а дрібки розвіває вітром чиїхось організованих намірів. Готового майбутнього не існує – людині слід його творити власними рішеннями. Те, що буде завтра, – результат того, що ми дозволяємо сьогодні.
У соціальному хаосі виживає лише системно організована взаємодія, яка передбачає наявність ресурсу (з чого?), норм (як?) та ідеї (навіщо?). Базовий алгоритм дозволяє регенерувати наявний потенціал та скерувати його у визначеному напрямку колективної співдії. Ресурс завжди в наявності, його від наших очей може приховувати лише темрява тривог і страхів. Справжній волі властива творчість, а та бачить далеко і глибоко. Ідея визначає намір і силу особистої віддачі, стає джерелом мотивації й консолідації, надає форму соціальним процесам, норми ж взаємодії допомагають розібратися, як найкраще досягти бажаного за умов існуючих ресурсів.
Злагоджена взаємодія вимагає командної єдності, турботи кожного про всіх, щирого служіння спільному добру. У спартанському війську карали смертю тих, хто втрачав на полі бою не меч, не спис, не шолом, а щит. Бо щитом можна прикрити побратима! Втрачений щит – вразлива фаланга, ослаблена Спарта. І один може бути у полі відважним воїном, але перемога – завжди досягнення команди. У темні часи не можна губити щитів турботи про своїх, інакше темрява крізь завдані рани зможе проникнути у людське серце, здолати фалангу і спільну мрію про світанок. ​​
3.Мережа комунікації
Людське суспільство – складна, багаторівнева система комунікацій. Якість обміну інформацією визначає цілу низку колективних спроможностей. Блокування комунікації спричиняє соціальний некроз. Вона, як система кровообігу в живому організмі, забезпечує суспільний метаболізм. Якісна комунікація вимальовує горизонти очікуваного і скеровує до них колективні потуги. Вона пропонує альтернативні сценарії розвитку подій і об’єднує навколо них усіх учасників взаємодії. Зберегти комунікацію поміж гуртами взаємодії – означає уможливити виживання цілого соціального тіла.
Суспільна самоорганізація передбачає взаємодію цілісних особистостей навколо прокомунікованої ідеї. Що сильніший кожен із трьох елементів процесу (особистість, взаємодія, комунікація), то більш імовірним стає очікуваний світанок. На жаль, ми, люди, уміємо комунікувати не лише надію, але й страх. А той згортає, ізолює, відчужує людину від себе та існуючих можливостей, утворює вакуум поміж людьми, позбавлений світла і довіри. Тільки любов здатна здолати страх. Темрява боїться любові. І пам’яті про тих, кого любимо. У темні часи найважливіше комунікувати світло! Дивитися і вірити в людину поруч, визволяти її потенціал своєю довірою, захищати щитом власної турботи її здатність і право бути людиною. У темні часи найважче – залишатися людиною. Попри всі можливі контексти: ми творимо день завтрашній тільки разом, “тут і зараз”, поглядом надії оглядаючи світанок, силою віри роблячи крок йому назустріч, світлом любові запалюючи омріяні горизонти. Якою б непроглядною не була темрява, світанок завжди неминучий. До нього лише слід дійти.
Ми, люди, уміємо горіти – світлом віри, надії, любові. Існує час, коли так важливо про це не забути!
У темні часи цілий світ опирається на світлих людей.
У темні часи найвища відвага – не дозволити власному світлу згаснути…
Київ, 20.02.2022