Звідки взялися відпусти та що означають терміни відпустів у молитовниках? Що необхідно робити, щоб отримати повний відпуст у Ювілейному році? Навіщо спокутувати гріхи, якщо за них вже помер Христос? Та чи пропаде відпуст за душу померлого, який вже в Небі? Про це та інше сайту «Духовна велич Львова» розповів настоятель чернечого дому Пресвятої Євхаристії у Львові о. Ігор Ґнюс OP, який належить до Ордену Проповідників (домініканців).
«Духовна велич Львова»: Отче Ігорю, в Католицькій церкві цей рік оголошено Ювілейним. Що це означає?
О. Ігор Ґнюс OP: Це прекрасна традиція, яка відбувається регулярно з XV ст.: у наші часи — кожні 25 років, щоб кожне покоління людей могло скористатися. У цей час Церква диспонує велику благодать Божу для Божого милосердя, даючи можливість отримати великий відпуст.
Що необхідно робити, щоб цей відпуст отримати?
Існують звичайні умови, як і поза Ювілейним роком: свята сповідь, прийняття Причастя на Святій Месі, молитва в інтенціях Святішого Отця – і ще дуже забутою справою є необхідність повного відречення від прив’язаності до гріхів, навіть повсякденних та несвідомих. В Ювілейному році Церква встановлює певні паломницькі місця, в яких можна отримати повний відпуст — як для себе, так і для померлих. У нас у Львові це кафедральний собор та храм Пресвятої Діви Марії Внебовзятої у Винниках.
Що означає – отримати відпуст у храмі?
Церква встановлює такі місця, щоб до них треба було дійти. І це можна зробити щоденно. І, власне, в катедрі, наприклад, є майже цілоденна сповідь. Священники сидять, чекають: можна посповідатися, прийняти Святе Причастя і помолитися в намірах Святішого Отця. Обов’язково треба збудити в собі жаль за вчинені гріхи і з відразою відкинути прив’язаність до них.
Що таке відпуст? Хто, кого і куди відпускає?
Тут йдеться про трибунал — Суд милосердя. Тільки додам, що в сучасній Церкві я бачу певне відхилення в напрямку Божого милосердя без Божої справедливості. Така дорога може запровадити людей на манівці. Бо милосердя і справедливість – це як монета, що має реверс: кожна з цих двох Божих прикмет йдуть разом.
Кожен людський гріх — це свідоме добровільне ламання Божих або церковних заповідей — людина стає недругом Бога. І залежно від матерії гріха, від того, яку заповідь людина зламала, існують наслідки. Звісно, що хто хоче якнайшвидше позбутися провини, то йде до сповіді. Але ми добре розуміємо, що важкі смертельні гріхи мають свої наслідки, бо зламалося якесь благо. Католики мають п’ять пунктів доброї сповіді, і одним з них є відшкодування за гріхи.
І ось, власне, відпуст полягає на тому, що Господь Бог, маючи скарб, який вислужив Ісус Христос на хресті, а також Пресвята Діва Марія і святі, сягає до скарбниці Божого милосердя і скасовує розкаяному грішникові ці наслідки, якщо ці гріхи йому вже відпущені на сповіді.
Ісус Христос помер на хресті за наші гріхи і беззаконня. Навіщо нам спокутувати те, що вже Ним було спокутувано?
У сповіді Христос, послуговуючись священником, пробачає гріхи щодо провини. Натомість направити все те, що є наслідком гріха, залишається людині. І, звісно, деякі наслідки гріхів немає можливості одразу направити. Наприклад, людина починає пити алкоголь і стає залежною. Відомо, що такі люди найперше забувають про Бога, вже не кажучи про справи сім’ї та різні обов’язки. І в якийсь момент людина може перестати пити. Але ж хто поверне пропущені сповіді, Святі Літургії, зіпсуті відносини з батьками, розбиті сім’ї? Вже не кажучи про образу самого Бога, бо коли людина ламає Божі заповіді, то передовсім вдаряє в доброго милосердного Бога.
Чи десь ми бачимо у Святому Письмі або в історії ранньої Церкви, щоби апостоли встановлювали Ювілейні роки, відпусти чи щось подібне?
Ювілейні роки беруться зі Старого Завіту. Це все закорінене в народі Ізраїлю, в старозавітному юдаїзмі, який був об’явленою Богом релігією до Пришестя Христа — ще перед Боговтіленням Бог хотів уділяти милосердя. В старому народі Ізраїля це виявлялося через дарування боргів, звільнення рабів тощо.
Коли приходить Ісус Христос, то встановлює свою Церкву і наділяє її прерогативами, якими вона сьогодні користується. Христос об’явив апостолам цілу Істину, але реалізація всіх прагнень Христа, нашого Спасителя, є розтягнена в історії Церкви. Зрештою, в первинній Церкві були дуже важкі покути за гріхи. Тому люди затягували прийняття хрещення до старості, боялися вчинити важкий гріх. Бо якщо хтось вчинив гріх, то спокутування було досить важким.
Коли були переслідування і деякі християни зраджували Христа, вчиняли апостазію, єпископи мусили щось із цим зробити. І, маючи весь цей депозит, який отримали від Христа через апостолів, вони запровадили аскетичні покутні практики за злочини проти віри. Звісно, що зараз, в XXI столітті, Христос через свою Церкву хоче бути для нас більш лагідний. Церква бачить слабкість людської природи, навіть вже в охрещених, тому в нашому часі застосовує на рани гріха більше оливи, ніж вина.
Що дає людині повний відпуст?
Наприклад, якщо пару днів після відпусту людина помре, то одразу з Божої благодаті піде до Раю.
А якщо за померлого жертвується повний відпуст, то він із Чистилища переходить на Небо?
Так, звісно, апостольська пенітенціарія написала, що за померлих можна навіть два рази на день отримати відпуст, виявляючи таким чином велику любов до ближнього.
Якщо людина пожертвувала відпуст за померлого і він у Небі, то за нього вже не треба молитися?
Нема сумніву, чи душа в Чистилищі скористає від повного відпусту. Але може виникнути питання, чи справді ми отримали повний відпуст, який жертвуємо в намірі померлого? Люди часто забувають, що до умов повного відпусту належить не тільки молитва, Причастя і сповідь, але й боротьба чи розрив із гріховними прив’язаностями. Бо природа відпусту криється в тому, що Апостольський Символ Віри називає «сопричастям святих». Іншими словами, ми маємо вплив один на одного. І сопричастя святих – це не лише наш зв’язок зі святими на Небі, це також наша взаємодія зі святими душами в Чистилищі. Бо хоча вони терплять, але вони святі — це не прокляті душі в Пеклі, це наші брати і сестри в Христі.
У чому ця взаємодія проявляється?
Після смерті людина вже не молиться за себе, не сповідається і не причащається — вона проходить через значною мірою таємничий для нас процес очищення та надолуження за свої гріхи. Отже, якщо ми жертвуємо в намірі такої душі сповідь, причастя, молитву, добрі вчинки, милостиню і власну боротьбу з гріхами, то завдяки Божому милосердю, яке Господь виливає на людей через Церкву, якраз і відбувається ось це сопричастя святих.
Чи існує небезпека, що наша молитва чи відпуст, який ми отримали за того, хто у ньому не має потреби, пропаде марно?
З одного боку, є чіткі пункти, які треба виконати, щоб отримати повний відпуст для себе чи для померлого. З іншго — існує певний простір, який залишає в нас місце для любові до ближнього, навіть якщо він вже на Небі. Не варто фантазувати, хоча й можемо робити якісь припущення. Водночас у нас має бути повна впевненість, що жоден відпуст, жодна молитва чи добра справа, які ми пожертвували за померлого, не пропадуть марно. Або він сам, або, можливо, ангели, з Божої волі знають, що з цим робити. Ми дуже здивуємося, коли дізнаємося, скільки добра і кому саме ми зробили своїми молитвами і жертвами – чи то для живих, чи померлих. Головне, щоб ці молитви та відпусти були. І важливою умовою нашої жертви є якраз боротьба з гріхом.
Отже, не йдеться про формальне виконання пунктів?
Йдеться про регулярне духовне життя, регулярну сповідь і регулярний іспит сумління. І тут, мабуть, потрібен добрий сповідник, добрий духівник. Бо ж функція духівника чи сповідника — це функція дзеркала, так, щоб ми побачили себе такими, як ми є. І це також функція провідника, як десь там в Карпатах.
У давніших католицьких молитовниках часто згадуються: 100 днів відпусту, 300 днів відпусту і так далі. Що це означає? Окрім того, здається, що існує дуже багато часткових відпустів, про які люди навіть не здогадуються.
Щодо цифр у молитовниках – це великий знак питання. Бо приблизно до 1958-го чи 60-го року в катехизмах все було добре написано. І звісно, що Церква за різні побожні вчинки надавала відпусти. Наприклад, за кожне побожне служіння міністранта на Святій Месі було три роки відпусту. Але зараз у цій сфері великий хаос, тому що Папа Пій XII позносив багато відпустів.
Нещодавно я чув пояснення, що згадка про час відпустів у молитовниках мають зв’язок із покутами християн в давнину.
Так, покути, які накладалися за смертельні гріхи, були дуже великими і тривали інколи роками. За кожен гріх була встановлена своя покута. Але з часом Церква побачила людську слабкість і пішла назустріч каяннику, тож заміняла довготривалі покути тією чи тією молитвою або добрим ділом, наділяючи його цінністю важкої покутної практики. Тому, наприклад, раніше людина покутувала за вчинений гріх впродовж 100, 300 днів чи кількох років, а пізніше Церква надала їй можливість отримати рівноцінний з цією покутою відпуст, якщо вона в стані освячуючої ласки та за відповідних умов відмовить ту чи ту молитву. Саме на це вказують цифри у молитовнику, а не на термін «ув’язнення» душі в Чистилищі. Оскільки поняття часу в нас і у них – абсолютно в різних площинах.
Існує думка, що в Східній церкві покуту вбачають більше як ліки, а в Західній – як покарання та надолуження.
Одне не виключає іншого. Я не вважаю себе великим знавцем патристики, але, наскільки мені відомо, ніхто зі стародавніх чи середньовічних отців не відкидав покуту як ліки. У середньовічному богослів’ї були пенітенціарні книги. Так що там була прописана покута, яка стосувалася кожного конкретного гріха. Лікувалось, наприклад, бажання красти, але все було впорядковано також через юридичну думку, через справедливість.
Здається, щось подібне було Старому Завіті, у П’ятикнижжі Мойсея, коли людина повинна була не тільки просити пробачення в Бога і ближнього, але й компенсувати завдані втрати.
Ось це воно і є. Натомість юридичне сприйняття покути може виглядати страшним зовні, але якщо його правильно зрозуміти і спробувати застосувати, то воно дає певну свободу і впевненість. Якщо є лікар, то він виписує ліки – і виписує, скільки треба.
Але зараз дуже рідко можна зустріти хорошого лікаря в розумінні духівника.
Можу ствердити також як представник духовенства, що існує велика криза духівництва. Через це і криза Церкви. Бо так і говориться: вдар пастиря і вівці розбіжаться. А взагалі сповідь — це дуже делікатна матерія, бо тут потрібні знання, ще й юридичні, а також емпатія. З покутами теж велика проблема. Цю тему інколи обговорюють між собою на зустрічах священники: які покути давати, а які не можна? Покута мусить бути пропорційна до вчинених гріхів, вона має залежати від становища особи, її особистості… Так що тут дуже все складно.
Папа Франциск заохочує сповідників прощати швидко, все і всім.
Це цікавий підхід, але він суперечить тому, що казав святий Альфонс Ліґуорі. За його словами, сповідник, який є занадто лагідний – чинить муки душі, не має милосердя до того, кого сповідає — поступає щодо до нього, як кровожерний звір. Я також сповідаюся регулярно і ціную сповідників розсудливих, але більш строгих, не надто еластичних. Одного разу, коли я сповідався і назвав гріх, то сповідник відповів мені: «Та то не гріх». Це вже було занадто.
Що тоді робити людям, які хочуть зцілюватися і зростати?
Шукати добрих пастирів, добрих священників, добрих сповідників. Це так, як говорять популярні мотиваційні спікери: є така штука, яка називається «ліфт». Це коли, наприклад, хтось грає на скрипці і хоче виграти якийсь конкурс. Такій людині не вистачить тільки займатися, вчити твори, робити репетиції. Треба зустрічатися з людьми, які вже кілька разів перемагали на таких конкурсах. Це і називається «ліфт». У нашому церковному контексті про це дуже просто сказав святий Йоан Віанней — за п’ятибальною системою. Він каже: якщо священник на «п’ять», то вірні на «чотири»; якщо священник на «чотири», то вірні на «три мінус» і так далі.
У сучасному світі слово «індульгенція» (яке у нас перекладають як «відпуст») здебільшого вживається в негативному контексті.
Слово «індульгенція» найкраще перекласти на українську словом «всепрощення». Значення індульгенції в негативному сенсі побутує з XVI століття. Тоді будували базиліку Святого Петра в Римі, і на це збиралися кошти. І в Німеччині деякі проповідники, поміж яких найвідомішим став, на жаль, домініканець Йоган Тецель, ототожнили пожертву коштів з автоматичним відпустом. Потім хтось пустив поголос, що індульгенції видавали навіть на майбутні гріхи, але це була неправда.
Є історія, як розбійники купили у монахів індульгенцію, що відпускала їм гріхи наперед, а потім пограбували їх, бо всепрощення у них вже було в кишені.
Це анекдот і водночас антикатолицька пропаганда. Щось подібне вигадували і в радянські часи. Але Церква ніколи не пропонувала заплатити за майбутні гріхи. Це повністю брехня. Натомість у тому самому часі, в XVI столітті, жодної проблеми з індульгенціями чомусь не було ані в королівстві Іспанії, ані королівствах Італії, ані у Франції. Тільки деяким німцям це не сподобалось.
Ісус Христос розпочав Своє земне служіння, проголосивши «рік Господнього помилування» (Лук. 4, 18-19). Навіщо потрібні додаткові окремі роки благодаті, коли ера (рік) благодаті вже проголошена Христом під час Його земного служіння?
Бо людська природа слабка і Церква дбає, щоб якнайбільше людей спасти. Тому так багато різних знарядь Божого милосердя і Божої справедливості. Такою була традиція, і біблійна також. Відпуст можна отримати і поза Ювілейним роком, але Ювілейний рік має також функцію святкування перемоги Ісуса Христа над сатаною, над злом. І Церква в особливий спосіб маніфестує це впродовж року, намагається більше про це нагадувати своїм вірним. В Ювілейний рік віруюча людина буде більше сповідатися, причащатися, відвідувати місця милосердя, можливо, піде в паломництво… А, отже, отримає більше Божого милосердя.
Для України це особливо відчутно, тому що багато людей не можуть поїхати до Рима, але навіть у прифронтових областях у цей рік встановлено особливі відпустові місця – на пів року одні, а потім інші, щоб люди не були вимушені їхати далеко. Це є велика маніфестація царювання Ісуса Христа. Бо він сказав, що «Моє Царство не є від цього світу», але через Церкву — є в цьому світі.
Дякую, отче, за цікаву розмову.
Також читайте: О. Ігор Ґнюс: «Великий піст — це час зробити “upgrade”… та наново полюбити Господа Бога»
О. Ігор Ґнюс OP: «Стан цвинтарів дуже добре показує стан нашої віри»
О. Ігор Гнюс OP: «Здебільшого молитва – це не біг на коротку дистанцію, це марафон»
Повязані записи
