Сьогодні шоста доба, як ми живемо у воєнних реаліях. У кожного здригається серце від сирени, ми майже звикли перебувати більшу частину свого часу в укриттях, не виходити без нагальної потреби на вулицю і вимикати світло спочатку комендантської години. Як не потрапити в ізоляцію страху та паніки? Чи є життя поза війною, і як воно мало б виглядати? Як реагувати на сьогоднішні події, і як духовно підтримувати себе у цей непростий час? На ці та інші запитання відповідає адміністратор храму святих Ольги і Єлизавети Львівської Архиєпархії УГКЦ отець Іван Галімурка.
Отче, як реагувати на ці події, і як духовно підтримувати себе у цей непростий час?
Нам належить зрозуміти, що наша Батьківщина перебуває у стані війни, тобто на нас напав агресор, і ми вимушені себе боронити. Відповідно до євангельських Істин, Церква проповідує і вчить смирення. Ця чеснота є надто мила Богові. Недаремно Господь Ісус Христос повчає: «Хто вдарить тебе в праву щоку, оберни до нього й другу» (Мт. 5: 39). І на цей момент багато хто звертає увагу і ним намагається маніпулювати. Однак, є й інша чеснота, – це чеснота справедливості. Церква повчає, що Господь Бог є справедливий, що за добро нагороджує, а за зло – карає. Знову ж таки, повертаємося до євангельської події, коли у синедріоні один із первосвященників ударив Ісуса Христа по лиці. Чуємо слова нашого Спасителя: «Якщо Я зле сказав, доведи, що воно погано. А якщо добре, то за віщо б’єш Мене?» (Ів. 18, 23). У цьому випадку Господь звертає нашу увагу на цю чесноту і спонукує до справедливості. Сьогодні усі ми маємо дуже строго і суворо запитати агресора: «За віщо б’єш Мене?» Тобто маємо не лише право, але й усі ми маємо обов’язок себе боронити. Боронити своє життя, життя своїх дітей і своїх батьків, боронити своє житло, свою землю, врешті – свою свободу. Кожен народ для свого захисту вибудовує своє військо, батьки відряджають до нього своїх синів і дочок, сподіваючись на достойний захист і охорону. Тепер настав цей час, що поруч із своїми дітьми до боротьби стають і батьки і, навіть, дідусі. Церква постійно молиться до Бога за своїх дітей, призиваючи допомоги і захисту Пресвятої Богородиці і усіх святих.
Священики багато пропонують різних молитов, які варто промовляти у цей час. Які з них Ви порекомендували б?
Від малечку ми навчені молитися так, чи інакше. Кожна молитва, котра щиро промовлена, є завжди Богові мила. Серед нас є люди, які моляться по-різному: хтось більше, хтось – менше. Є й такі, що лише перехрестяться… Ми ж молімося, як уміємо. Адже повчає св. ап. Павло: «Кожний, хто призове ім’я Господнє, спасеться» (Рим. 10, 13). Певен, що сьогодні у кожному християнському домі є молитвеник, є катехизм, є святе Євангеліє, є Біблія, є інші побожні книжечки. Аби лише було бажання брати їх до рук… Щодо молитви Церкви, тут основною молитвою є свята Літургія. Гадаю, що сьогодні кожний священик в часі служіння Божественної Літургії кладе на Божий Престіл свою частицю за військо, за припинення війни, за мир у нашій землі. Крім літургії, молимося у храмах молебні, акафісти, вервиці тощо. Ці молитви Церква подає до вжитку також і у приватному порядку.
У Львові відносно спокійна ситуація, порівняно з північно-східними регіонами. Як львів’янам задіяти себе, щоб бути максимально корисними?
Богу дякувати, що до Львова не долинають звуки канонади і на нас не падають бомби чи ракети. Гадаю, що кожен з нас, сьогодні відчуває потребу бути корисним і якось допомогти у загальній справі нашої боротьби за свободу нашої Батьківщини. Не можу конкретно визначити поля діяльності кожного з нас – робімо те, що можемо: кожен на своєму місці. Спостерігаємо сьогодні велику кількість біженців: сім’ї з дітьми, старші люди, вагітні жінки тощо. Допомагаймо, чим можемо, навіть добрим словом. Будьмо милосердними, адже й Господь повчає: «Я милосердя хочу…» (Мт. 9, 13).
Війна обов’язково завершиться і нема сумнівів, що переможемо. Отче, як вистояти до цієї перемоги?
Нам належить зрозуміти, що Господь – переможець: Він смертю смерть подолав. Той, хто стоїть на позиції правди, той стоїть у Божому оточенні. Ми ж недаремно співаємо на Великому повечір’ї: «З нами Бог! Розумійте, народи! І покоряйтеся, бо з нами – Бог!» Належить сказати, що Бог – вірний. Тобто, те, що Господь сказав – обов’язково виконає. А Він говорить: «Гаразд, слуго добрий і вірний! У малому був ти вірний, поставлю тебе над великим. Увійди в радість твого пана» (Мт.25,21). Маємо бути вірними Господеві і довіряти Йому до останку. Усе буде добре!
Які висновки потрібно зробити для себе впродовж цих подій?
Гадаю, що на це питання дає відповідь св. апостол Павло: «Не обманюйте себе самих: з Богом жартувати не можна. Що хто посіє, те й жатиме» (Гл. 6, 7). Це стосується усіх: як в Україні, так і у Москві…
Підготувала Юліана Лавриш
Повязані записи
