2 серпня – день пам’яті пророка Іллі. Про велику подвижницьку місію пророка Іллі, про його чуда, про те, як важливо довіряти Господу, про те, як подолати власний відчай і сумніви, розповідає адміністратор парафії Святого Духа Львівської Архиєпархії УГКЦ, капелан Львівської міської ради отець Павло Дроздяк:
«Сьогодні ми з вами спогадуємо день пам’яті особи, яка в дуже особливий спосіб зустрілася із Господом Богом. Адже, коли особа зустрічається з Господом Богом, коли вона наближається до Нього, коли вона готова Його почути, коли вона готова Його побачити, тоді Він у різний спосіб, в різні моменти проявляється їй. Сьогодні ми святкуємо пам’ять пророка Іллі. Сьогодні ми вшановуємо день пам’яті особи, яка зустрілася з Господом Богом, яка на тій горі пережила і досвідчила те, що Господь Бог не є у буревії, не є у вогні, не є в загрозливих для людини явищах природи. Ілля відчув Господа Бога в тихому, легенькому подиху вітру. Він, власне, відчув, пережив це Боже милосердя. Він пережив цю Божу присутність так, неначе пережив те, що Бог є всемогутній, те, що Бог є величний, але, водночас, і те, що Він є лагідний до людини, яку покликав на цей світ. Адже Бог кличе кожного з нас до життя у цьому світі, вдихаючи в нас цього лагідного духа життя. Господь вдихає в наші ніздрі нашу живу душу, яка дає нам можливість відчувати, переживати Його. І ця безсмертність душі і полягає в тому, що вона є сотворена Творцем. І за життя ця душа має можливість зустрітися з цим Творцем в нашому людському тілі, яке є храмом Святого Духа. І ця зустріч з Господом Богом може бути різною. Вона може бути лагідною, але, водночас, незрозумілою, а часами, можливо, і болючою. Адже, коли людина зустрічається з лікарем, то, наближаючись до нього, вона, справді, хоче відкрити і показати все те, що її болить, що її нищить для того, щоб отримати це правдиве зцілення. А найбільше зціленням, яке прагне отримати людина, – це зцілення від нашого гріха, зцілення від всіх цих, можливо і дрібних, помилок, які я творю у своєму житті, які заважають мені жити, які заважають мені дихати.
У сьогоднішньому дні, спогадуючи пам’ять пророка Іллі, ми розуміємо цей досвід, який він пережив. Він опинився в середовищі людей, які перестали почитати Бога, які отримали так звані модерні віяння релігії. Вони забули про цей чудесний спосіб, в який Ізраїль був визволений із єгипетської землі, із дому неволі, вони забули про все це милосердя, яке Господь Бог дарував їм, і почали поклонятися Ваалу. Було багато жерців, інших поганських людей, які намагалися замінити людині Бога. Адже так легко сказати: «Піди до ворожки, піди до якогось іншого цілителя, піди до екстрасенса. Піди, бо тобі щось пороблено. Піди, бо тобі треба щось відробити. Піди туди, піди туди, піди туди, але тільки не до Церкви. Ну, до Церкви можеш піти і помолитися, поставити свічку, бо то святе». Щось схоже відбувалося в середовищі пророка Іллі, який перебував між людьми, які забули про силу Бога, які забули про те, що Бог може все. Вони забули, що Бог може бути і великим громом, що Бог може бути великим ураганом, що Бог може бути вогнем, який може спалити все. Люди забули. Легше було поклонитися Ваалові, легше було поклонитися якомусь дріб’язковому Богові. І тому пророк Ілля закликає про навернення, він говорить про це безчинство. І тому небо замикається і не падає дощ. І це було настільки катастрофічно для цього регіону, що, власне, коли цей дощ не падав, то народ почав вмирати, бо не було ані поживи, ані води, не було нічого. І народ розумів, через що терпить, але і далі не наближався до цього моменту покаяння. І коли пророк Ілля приходить у Сарепту сидонську, то зустрічається із вдовою. Цікавий епізод: приходить Ілля і зустрічається з жінкою, яка втратила чоловіка, яка мала свого сина-одинака, яка мала лишень пригорщу муки і трішки олії для того, щоби спекти коржика для себе і для того, щоб дати синові поїсти, а тоді вмерти. Про це описується у Книзі Царів. Пророк Ілля, звертаючись до цієї вдови, каже про те, щоб вона спершу дала наїстися йому. А як дасть наїстися, то ні муки, ні олії не забракне, допоки не піде дощ у цьому краї. Здавалося б з точки зору логіки ця вдова мала би подбати про сина, про своє життя, але вона довіряє пророку. Він просив її зробити цей крок вперед. І ця вдова повірила словам пророка. Але в її життя приходить інше випробування – помирає син. І, напевно, вона падає у надзвичайно великий відчай, який може придушити людину, у якому ми не знаємо, що робити, у якому ми вмираємо. І тоді Ілля вийшов на гору, де лежало тіло хлопчини, тричі простягнувся над тілом хлопчини, як описує нам Книга Царів, і до хлопчини вернувся його дух, бо так просив Ілля у Господа Бога. Таким чином бачимо, як Ілля показує нам, наскільки ми маємо довіряти Господу. Пророк Ілля показує нам те, що ми не маємо падати у відчай, але зібратися з усіма силами і йти вперед, на зустріч Господу. Йти і не боятися нічого, хоча по дорозі буде виникати багато сумнівів, багато розчарувань. І найбільше, що може придушити мене, як людину, – це відчай, у якому ти чуєш присмак смерті, у якому немає життя. У нас, християн, такого бути не може, тому що Господь Бог дарував нам життя вічне. Господь Бог разом з нами перейшов цю дорогу нашого терпіння і випробування. Я вірю, що кожному із нас Господь подарує цього пророка. Кожному із нас Господь подарує свого пророка Іллю, який прийде, намастить мене олією і вгамує біль мого відчаю. Тому нехай Господь, за молитвами пророка Іллі, надихає нас, дає нам силу боротися з тими «ваалами» нашого життя, з цими забобонами, з цими гріхами, які нищать нас і вбивають. Нехай святий пророк Ілля дає нам міцної віри в те, що все буде добре, бо з нами Бог».
Підготувала Юліана Лавриш
Повязані записи
