У світлі всіх подій, які відбуваються у нашій державі, мені в особливий спосіб заімпонували слова Митрополита Філадельфійського УГКЦ Владики Бориса. Оцінюючи всі ці обставини, він гарно сказав, що ми розпочинаємо нову мандрівку до того, щоби мати відчуття справді гідності і свободи. Це нова мандрівка у яку вирушає не лише український народ, але й цілий світ. Бо насправді, кожного дня прокидаємося в інших умовах, в різних реаліях. Але мусимо розуміти, що ця подорож є невипадковою. Невипадкове все те, що триває довкола нас. Адже це для нас велика можливість. Найперше, відчути відчуття власної гідності. Гідності того, що ми є люди. Що кожен з нас має цінність , яку ніхто не має права забрати чи посягати, це є людське життя. Ця наша гідність і свобода у тому, що ми розуміємо, що все те, що ми називаємо сьогодні гріхом, що все те, що записане у Десяти Заповідях, ми порушуємо те, що стоїть в основі життя.
Чи хочеш ти мандрувати? Відчувати справді це відчуття гідності і свободи. Бо є велика небезпека. Замкнутися у своєму страсі. Страх паралізує. Страх є деструктивний і завжди робить людину рабом обставин у які вона потрапила. Хто звільняє від цього страху? Господь. Господь дає сили витривалості іти. І це історія Біблійного Давида. Маленького юного пастушка, який виходить на битву з Голіафом, до потужного війська. Маленький пастушок, наділений Божою благодаттю. У своїх руках він не має зброї, не має чогось такого, що могло би дати певності від страху. Але він має надію на Бога. Він є ведений Богом і Божою силою він перемагає найвеличнішого велета звичайним камінцем, яким влучає у Голіафа. Це мандрівка до гідності і свободи. Коли ми нарешті позбуваємося страху і ідемо вперед. Ми не маємо бути сковані страхом, а варто взяти себе у руки і боротися тут на місцях. Ідучи сьогодні до Вас, я зранку переглядав твори праведного Митрополита Андрея. Він у своїх посланнях 14-го року і на початку 38-го говорить про велику небезпеку, зради.
Він говорить, що як би сильно ми не стояли пліч о пліч, маємо пильнувати, щоб не успадкувати долю Юди – не зрадити. Тому що диявол робить все можливе, щоб у нашому ж середовищі створити кризу, розподіл. Тому, нехай добрий і милосердний Господь дає нам відчуття мужності. Не знаємо що нас чекає. Але з нами Бог. Бог – це не абстракція, Він є вічний і Божою силою і Божою Правдою ми не тільки переможемо, але побачимо розквіт нашої Незалежної України. Тому все є у наших руках, але головне – не бійся! Не сій паніку у своїй родині. Не втікай. Я не втечу із своєї держави -бо це моя земля, не покину своєї Церкви, бо це є моя Церква, я не залишу місця своєї праці, бо від неї залежить доля моїх співмешканців. Я не буду втікати, бо я у себе вдома, а буду боронитися.
Рада єпископів Львова засвідчила, що Церква зараз відкриває свої двері, щоби стати польовим шпиталем, для потребуючих. Для всіх, хто буде потребувати допомоги. Церква готова стояти і боронити свою державу -у той спосіб у який їй це дозволено.
Фото Романа Балука
Повязані записи
