о. Петро Балог ОР: "Депресія та самотність - це брак Любові"

5 квітня 2017 року, у приміщенні каплиці Львівської міської ради, відбулася остання зустріч із циклу екуменічних реколекцій у рамках Школи міжрелігійної журналістики. Разом із учасниками Школи та всіма охочими про те, як долати депресію, самотність та не боятися майбутнього роздумував отець Петро Балог ОР, викладач Інституту Томи Аквінського у Києві.

З думками із попередніх духовних зустрічей можна ознайомитись тут:

Владика Володимир (Груца): “Ніколи не став крапку там, де серце ставить кому”

Ігумен Маркіан (Каюмов): “Спілкування – вияв Любові”

Пропонуємо прочитати найцікавіші думки отця Петра:

Не кожна самотність має негативне забарвлення. Інколи людина сама прагне і шукає самотності. Має таку потребу, чи то психічну, чи то духовну. Людина в такому випадку сама вирішує, коли, як і на скільки усамітнитися, відірватися від усього і всіх, щоб побути з самим собою. Така самотність є навіть інколи потрібна людині, комусь рідше, а комусь частіше. Причини такої потреби тимчасової самотності можуть бути різні: перевтомлення працею, надмірність у спілкуванні з багатьма людьми, або деколи навіть з’являється потреба переосмислити щось у житті чи прийняти якесь важливе рішення. Така самотність додає сил, відновлює життєву енергію, людина після виходу з такої добровільної самотності почувається свіжою та відпочилою. Багато людей навіть прагнуть такої самотності, такого відпочинку від справ.
З депресії випливають інші недоліки: лінивство, знеохочення, песимізм, невміння радіти взагалі чи радіти за інших. Також з приводу депресії-самотності важко позитивно думати про майбутнє – і тут вже маємо третє поняття з нашої теми. Отож, страх перед майбутнім – це не щось, що виникає з об’єктивних обставин, чи з реальних передумов, але щось, що виникає з нашого суб’єктивного стану, тут і тепер. Страх перед майбутнім – це виник моєї депресії, яка виникає з моєї самотності. Ось і маємо «негативний ланцюжок».
Звідки взяти мотивацію, щоб вийти з депресії, щоб позбутися самотності, щоб побороти страх перед майбутнім? Депресія і самотність – це відхід від інших, бар’єр між мною і ближніми, з власної вини, чи з вини інших, це вже без значення, результат в обох випадках негативний. Найкращий вихід з ситуації лежить у тій самій площині, у якій відбувалася дорога в сторону депресії і самотності: втрата підтримки зі сторони інших, або втрата відчуття цієї підтримки, звідси охолодження відносин з ними, формальність у стосунках, штучність і удаваність, врешті – відхід від простору людей, в колі яких не було ані депресії, ані самотності. Тобто повернення через поновлений контакт з іншими, які і допоможуть вийти з почуття депресії, з гнітючої самотності та віднайти надію у майбутньому.
У більш критичних випадках, коли проблема стає хворобливою і людина повністю відчужується від суспільства, а також переконана, що нікому не потрібна і ніхто її не любить, тоді, скоріше за все, потрібна допомога професійного психолога. Проте навіть з не хоробливої депресії чи самотності часто тепер пробують виходити за допомогою «груп підтримки». Це щось подібне, як групи «анонімних алкоголіків» (АА), чи «анонімних еротоманів» (АЕ), які самотужки не в змозі дати собі раду зі своєю проблемою.
«Ніколи не пізно» – це має бути гаслом, з яким відбуватиметься вихід з депресії. «Не все втрачене» – це інше гасло, яке належить повторювати самим собі досить часто, настільки щоб зрозуміти: так, щось було втрачене у минулому – і час, і можливості, і нагоди, і друзі. Проте – не все. Ще багато чого, а може навіть більше, ніж було втрачено, потенційно чекає нас у майбутньому.
Біблійне розуміння самотності протиставляється розумінню, ким є Бог, і ким є людина. Бог – це спільнота Осіб: Отця, Сина і Святого Духа, які пов’язані між собою узами Любові, які зрештою і є самою Любов’ю. Людина ж створена на образ цієї спільноти Осіб, звідси людина є істотою соціальною та такою, що в глибині душі прагне любити і бути любленою. Тому самотність є злом, що походить від гріха, від розділення між Богом і людиною та від розділень між самими людьми. Проте, інколи може стати джерелом ще більшого уповання на Бога і його підтримку , особливо, якщо поєднати свою самотність з самотністю Христа.
Таких персонажів, які переживали депресію чи самотність, є у Біблії багато, – це і Мойсей, і Йосиф, Марія та декілька інших. Ну і також сам Ісус Христос. Самотність у Гетсиманії, перед смертю, коли всі інші спочатку спали, а потім, як його було схоплено, повтікали. Самотність на хресті, що виразилася у знаменитому «крикові душі»: «Боже мій, Боже мій, чому Ти мене покинув?» (Мт 27, 46). Однак це не були слова остаточного відчаю, бо трохи пізніше, вже перед самою кончиною, Христос волає: «Отче, у твої руки віддаю духа мого!» (Лк 23, 46). Депресія і осамітнення не зламали Ісуса, його надія залишилася в Бозі, навіть коли по-людськи вже закінчувалося безповоротно.
Довіритися Богу – це не просто шукати працю, бо так краще, але турбота про матеріальне забезпечення себе і своєї родини – це моральний обов’язок. Брак праці чи брак належної винагороди за працю не раз стають тут на перешкоді. Проте ці виклики належить потрактувати як «спокуси у пустелі»: їм не можна піддатися, на них можна почати нарікати, але їх належить перемогти своєю принциповістю та з Божою допомогою. У цій наполегливості християни повинні керуватися наступним принципом: «ціль не виправдовує засобів». Тобто не можна осягнути власного матеріального забезпечення, використовуючи морально наганні засоби, які б цьому забезпеченню сприяли. Довіритися Богу – це означає не жити в борг, лише за раніше зароблені кошти. Життя в борг – це джерело постійних стресів та врешті депресії. Життя на зароблені кошти – це крім внутрішнього спокою, ще й самодисципліна та поміркованість, яка є однією з чеснот. Довіритися Богу – це перейматися політичним і соціальним життям суспільства в якому живемо. Не пасивно чекати допомоги з гори, але активно долучитися до розбудови як суспільного блага, так і політичного ладу.
Депресія та самотність – це для більшості людей неминучий етап у житті. Проте, крім негативу, цей етап може стати непоганим життєвим досвідом та зміцненням. А успішний вихід з цього неприємного етапу полягає у головній християнській заповіді – любові Бога всім серцем і всією душею, та любові ближнього, як самого себе. Це – новий початок, який ніколи не пізно почати. З Божою допомогою.