Ми самі знаємо, що це суворе Боже милосердя до нас — милосердя, яке виражається в тому, що Він попускає на нас страждання, — інколи буває особливо дієвим. Скільки людей отямилося під впливом пережитих страждань! «За всім, що Ти навів на нас, — смиренно молиться Азарія, — в усьому, що Ти нам зробив, Ти вчинив суди праведності…», — пише домініканець, о. Яцек Салій — оглядач Opoka.
Апостол Іван міг би написати: Божа любов безмежна! Але він написав набагато більше. Він написав: Бог є Любов. Тож це не просто так, що в Бозі є любов, хоча й безмежна. Сам Бог, Він увесь є Любов’ю! Та й взагалі, кожна Його досконалість — це Він Сам. Він також є цілком увесь – Істиною, увесь – Добром, увесь – Справедливістю, увесь – Красою, увесь – Милосердям.
Якщо Бог такий, то як нам розуміти заповідь Господа Ісуса? «Тож будьте досконалі, як досконалий Отець ваш Небесний»? Звісно, Бог створив нас на Свій образ і подобу, тому ми здатні (погано і невдало) наслідувати, до прикладу, Його справедливість, але ж наша справедливість, безумовно, відрізняється від милосердя.
Справедливий і милосердний Бог, — відповідає на ці хвилювання Святе Письмо, — бридиться злом, так що залишити нечестивого безкарним у Його очах так само огидно, як і засудити невинного (Прип. 17, 15). А чому це Йому огидно? Чому безкарність за злочини не подобається Йому? «Якщо до нечестивого виявити милість, — відповідає пророк Ісая, — він не навчиться справедливості» (26,10).
Але чому, Господи Ісусе, Ти хочеш, щоб ми щодня взивали до Бога: «І прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим»? Тому що милосердя не означає для Бога відмови від покарання. «Бог співчутливий і милосердний, що прощає беззаконня, — це слова 34-го розділу книги Виходу, — проте Він не залишає гріха без покарання». Прощати великий злочин без покарання — це все одно, що годувати хворого звичайною їжею відразу після успішної операції на шлунку. Навряд чи пацієнт переживе таку «великодушність».
Однак на Боже покарання не можна дивитися як на людську кару. Помічаймо в ньому прояв Божої любові. Погляньмо на притчу про блудного сина під цим кутом зору. Адже це він сам довів себе до такої деградації. На ньому сповнилася правда прислів’я про те, що зло знищує саме себе. «Тебе покарає власний злочин, — нагадує Бог своєму грішному народові, — твоє відступництво стане тобі докором. Тож пізнай і усвідом, як це для тебе погано й гірко залишити свого Господа Бога! На жаль, у тебе немає страху переді Мною» (Єр. 2, 19).
Подумаймо тепер, як було б жахливо, якби гріх не приносив нам нещастя. Це було б навіть гірше, ніж коли чоловік та жінка вже не потрібні один одному для щастя. Щоправда, таку ситуацію ще можна собі уявити.
Але як людина може бути щасливою без Бога? Це схоже на людину, яка хоче дихати без повітря або їсти те, про що їй наснилося. Оскільки гріх — це відхід від Бога, то зрозуміло, що це шлях до самознищення. Світ був би абсурдним, якби було інакше.
Гріх сам у собі є карою, говорить мудре прислів’я. Дійсно, іноді він діє як наркотик і може дати людині відчуття щастя і задоволення на деякий час, але об’єктивно кожен гріх змінює ситуацію для людини на гірше. Тому найтрагічнішою і проклятою карою за гріх є те, що він відкриває двері для подальших гріхів. Як каже апостол Павло: тих, хто не зважає на Бога, «видав Бог їхньому перекрученому розумові, щоби чинили те, чого не личить» (Рим. 1, 28).
Іноді ми думаємо, що нещастя, які нас настигають, є покаранням за наші гріхи. Але це може бути правдою тільки в широкому сенсі. Адже навіть коли вони є очевидним наслідком якихось наших гріхів, вони є радше милосердним застереженням для нас, щоби ми якнайшвидше відмовилися від гріха, бо він руйнує в нас саму душу (а часто й тіло).
Важливим є твердження Другої Книги Маккавеїв (6:13-16) з цього приводу: «Бо те, що безбожні діють недовгий час, але швидко приходить на них кара — це знак великого благодіяння. Адже Владика не так судив щоби було з нами, як з іншими народами, щодо яких Він терпляче чекає довго, аж доки вони не прийдуть до повноти гріхів і покарає їх. Тому то Він ніколи не відбирає від нас милосердя, а караючи бідами, не полишає Свого народу» (2 Мак. 6,13-16).
Ми самі знаємо, що це суворе Боже милосердя до нас — милосердя, яке виражається в тому, що Він попускає на нас страждання, — інколи буває особливо дієвим. Скільки людей отямилося під впливом пережитих страждань! «За всім, що Ти навів на нас, – смиренно молиться Азарія, — в усьому, що Ти нам зробив, Ти вчинив суди праведності. Не присоромлюй нас, але зроби з нами за Твоїм уподобанням і за безліччю Твоєї милості».
У Святому Письмі навіть образ розгніваного Бога вказує на Його милосердя. Божий гнів — це праведний виклик злу, і його не слід асоціювати з емоціями, відсутністю самоконтролю або чимось ірраціональним. Образ Христа, який заспокоює праведний гнів свого Отця, що часто зустрічається в християнській побожності, зрештою, є лише метафоричним відображенням тієї істини, що Отець «Того, Хто не знав гріха, зробив за нас [на хресті] гріхом, щоб ми в Ньому стали Божою праведністю». (2 Кор. 5, 21).
Також читайте: О. Яцек Салій OP: Боже, захисти мене від мене самого!
І тут виникає наступна складність: Навіщо нам заступатися перед Богом за грішників, якщо жертва Христа Господа є достатньою і найвищою гарантією Божого милосердя для всіх нас, навіть для найзапекліших грішників? Адже Він прийшов до нас не для того, «щоб судити світ, але щоби через Нього спасти світ» (Ів. 3:17).
Я би відповів на вищезгадану складність наступним чином: Навіть жертва Христа Господа була би марною, якби вона не спонукала Його друзів до любові настільки сильної, що вона буде здатна охопити й тих, хто може нас ненавидіти. Апостол Павло навіть наважився написати: «Тепер я… доповнюю недостатність Христових страждань у моєму тілі задля Його тіла, яким є Церква» (Кол. 1, 24).
Пригадується популярний у марійній іконографії образ Пресвятої Богородиці, яка ламає стріли Божого гніву. Зрозуміло, що Марія має цю любов від Самого Бога, яка робить її такою надзвичайною «опоненткою» караючого Бога і посудиною милосердя навіть для найбільших грішників.
Автор: Яцек Салій OP (домініканець). Народився в 1942 році. Професор богослов’я, керівник кафедри догматичного богослов’я Університету кардинала Стефана Вишинського у Варшаві, консультант Секції богословських наук у Комісії віровчення Конференції єпископату Польщі та член Польського ПЕН-клубу. Автор численних публікацій.
Також читайте: О. Яцек Салій OP: За кого нам молитися?
«Ви коли-небудь бачили, як молиться кошеня?»
«Христос – так, а Церква – ні». Що з цим робити?
Повязані записи
