Надворі ХХІ ст. З таким подивом і здивуванням багато світової преси пише про те, що ми з вами переживаємо. Всі сьогодні ставлять собі запитання: «А як це можливо, що в час цивілізованого світу, в час такого прогресу і розвитку, в час, коли стільки країн світу пишаються таким добробутом, раптом в серці Європи діти диявольські бомбардують будинки?» Діти диявольські б’ють мирних людей на смерть, і це на сьогоднішній день виглядає таким дикунством, таким варварством. Ми думали, що такі речі вже відійшли в минуле і, власне, про таке вже забули. Ми – люди сучасного світу, люди цивілізовані. А виявляється, що ні, а виявляється, що все це стає можливим сьогодні і прогрес тут ні до чого. І одягайся гарно, і їзди на дорогих авто, і їж, що забажаєш, але коли серце не розкаяне, коли серце заздрісне, коли серце сповнене неправди, сповнене брехні і ненависті, то, звісно, що довкола себе воно буде сіяти зло. У посланні апостола Якова читаємо такі рядки: «Звідки між вами війни, звідки суперечки? Хіба не звідси – з пристрастей ваших, які воюють у ваших членах? Ви пристрасно жадаєте, а не маєте. Ви убиваєте, завидуєте, а не можете осягнути. Ви б’єтесь і воюєте. Ви не маєте, бо не просите» (Як. 4, 1-2). В сьогоднішні дні ці слова кожному із нас, мабуть, відкриваються з новою глибиною, з новим сприйняттям. Інколи нам здається, що життя – це тільки те, що нас оточує, але найбільша правда – це свобода людського серця. Якщо у твоєму серці немає свободи дитини Божої, якщо твоє серце не палає любов’ю, то ти, звісно що, замикаєшся на собі і починається процес руйнування. І ось, дорогі мої, звідки війна. Причина війни – це смерть в людському серці. Війна – це коли людина через гріх замкнена на собі.
У сьогоднішньому євангельському уривку ми читаємо про свободу у серці. Ми читаємо про те, як одна вбога жінка кидає у скарбоню дві лепти. Для кращого розуміння можна сказати, що це була вартість двох хлібів. На ці дві лепти вона могла себе прогодувати протягом двох днів. І ось ця жінка поводиться дуже дивно, але поводиться так заради Бога, заради свободи свого серця. Адже вона так любить Бога і це, можливо, зі сторони виглядало дивно. Але ми читаємо, як Господь промовляє такі слова: «Істинно кажу вам, що ота вбога вдовиця вкинула більш від усіх, які кидали у скарбоню» (Мр. 12, 43). Адже, коли ти справді любиш когось, ти хочеш йому від себе щось дати. Вона стояла біля скарбоні і йшла до храму, вона любить Бога. Ця жінка мала дві лепти і віддала їх.
Коли вам дуже важко, тоді до свого ближнього промовте: «Я тебе люблю». Можливо багато із нас давно вже не чули цих слів. Зателефонуйте до того, до кого вже давно не телефонували. Сьогодні Господь пригадує нам одну важливу річ – не замикатися на собі. Бідна вдова, яка має дуже мало за людськими мірками, але найважливіше для неї – це любов до Господа, заради якої вона готова два дні постити, відмовившись від хліба. Сьогодні весь католицький світ постить і молиться, щоб Божа милість прийшла на нашу землю, щоб Божа благодать присмирила ці диявольські сили. Господи, ми Тобі приносимо свою любов, свою молитву і піст, щоби Твоя милість зійшла і просвітила наші серця, щоб ми наново відкрили, а що ж таке найважливіше в нашому житті.
о. Юрій Дрізд, сотрудник храму Різдва Пресвятої Богородиці Львівської Архиєпархії УГКЦ
Повязані записи
