Собор Святого Юра протягом століть є символом Львова: на вершині Святоюрської гори він посідає чільне місце не лише у фізичній панорамі міста, а й у його духовній картографії. Чому ж ця пам’ятка названа саме на честь святого Юрія-Переможця? Про це розкаже її легендарна історія.
Початки львівського Святого Юра
У часи заснування Львова в середині XIII століття гора, яку нині називають Святоюрською, була важливою висотою за межами основних оборонних стін міста, відділеною від інших його вершин руслом річки Полтви. Хоча пагорб висотою близько 321 м на південному заході не входив до основної лінії міських укріплень, він слугував спостережним пунктом на заліснених підступах до Львова.
За переказами, ще до офіційної дати заснування міста (1256 р.) гора стала місцем для чернечого усамітнення – розкопки вказують на печерний монастир, що міг існувати тут століттями перед тим; інші дані говорять про заселення пагорба з 1280 року. Йдеться, зокрема, про печеру (достеменно невідомо, була вона природною чи штучно створеною), в якій жив чернець Василь (Василиск). Цю давню легенду записав дослідник і бурґомістр Львова Бартоломей Зіморович у XVII столітті. Зіморович зазначав, що монах-самітник, який на старість для спокути гріхів оселився у зарослій терном печері на схилі гори – це Василиск, стрий князя Лева.
«За його порадою Лев побудував на верху того пагорба букову церкву, обвів її чернечими келіями та віддав під опіку святого Юрія, старійшини війська святих, вождя для себе проти поляків і співтовариша для стрия, що боровся з примарами пекла», – писав дослідник.
Варто зазначити, що, опираючись на цю ж легенду, дослідники ідентифікували загадкового ченця по-різному: одна з версій говорить про те, що у відлюдній печері начебто доживав віку князь Василько Романович (хоча літописні згадки вказують на те, що він помер і був похований у Холмі раніше за вказану в легенді дату); інша версія називає пустельника сином литовського князя Тройдена на ім’я Римунт, що постригся в ченці під іменем «Лавр».
Перша святиня
Так чи інакше, найпоширеніша версія першої святині на цій горі стосується князя Лева Даниловича: за переказом, у 1270-х він заснував тут дерев’яну букову церкву та монастир. До цієї обителі у 1282 році князь переніс із Галича тіло свого батька – короля Данила. Серед інших імовірних засновників монастиря називають ім’я князя Юрія Львовича, проте жодна з версій не має однозначних документальних підтверджень.
Розповідь про заснування міста Львова, а також і святині на Святоюрській горі збереглася у щоденнику німецького купця, мандрівника, а згодом ченця-домініканця Мартіна Ґруневеґа (1562-1618). У записі мандрів землями Речі Посполитої, України, Молдавії, Балкан, Московії у 1579-1588-х роках він, зокрема, детально описав Львів, користуючись рукописними документами з архіву львівського монастиря домініканців, а також залишив малюнки і схеми деяких міських пам’яток.
Згідно з інформацією Мартіна Ґруневеґа, яку він почув від старожилів, Святоюрська гора привернула увагу князівських слуг, коли вони почали будувати замок. Пізніше за розпорядженням князя тут на честь святого Юра вимурували церкву. Ґруневеґ робить висновок, що «…церква Юра була першою будівлею міста після замку».
Обитель Змієборця
Більшість дослідників схиляються до думки, що посвята храму на горі від самого початку була пов’язана з іменем святого Юрія. Можна припустити, що причина цього – княжа традиція. Святий Юрій був одним із найшанованіших святих серед руських князів. Король Данило та його син, Лев Данилович, вважали Юрія своїм небесним патроном. Князь Лев назвав на його честь власного сина; відтак за правління князя Юрія I Львовича культ святого Юрія став державним, а на печатках князя було зображено вершника зі щитом (святого Юрія), що фактично робило цього святого покровителем усього княжого роду.
Загалом храми в ім’я святого Юрія були досить поширені серед православних, а згодом і греко-католиків – про це свідчать дослідження статистики храмових посвят львівської єпархії східного обряду. Побудова храму на честь святого Юрія на оборонному пагорбі міста стала своєрідним актом присвяти Львова під його захист: вірили, що святий особисто охороняє брами середньовічного Львова, який постійно перебував під загрозою нападів.
Водночас можна сказати, що святий Юрій став покровителем міста не просто за символічним княжим вибором: він «в’їхав» у міську історію саме як переможець змія.
Святий Юрій (або Георгій) – християнський мученик III-IV століття. Він був римським воїном за правління імператора Діоклетіана. Коли ж правитель розпочав гоніння християн, Юрій відкрито визнав свою віру в Ісуса Христа і прийняв мученицьку смерть. За великі тортури, які святий мужньо витерпів, Церква називає його Великомучеником і Переможцем (Побідоносцем). Юрія здавна вшановували як зразок лицарства та патрона правлячих родів, хрестоносців та військових. Українці вважали святого заступником війська та козацтва. Про Побідоносця згадує стрілецька пісня: «Нам поможе святий Юр ще й Пречиста Мати лихо звоювати».
Образ мужнього незламного воїна полюбився християнам у всьому світі настільки, що поширився не лише в «канонічних» переказах його мученицького подвигу, а й у яскравих легендарних переданнях. Так з’явився образ Змієборця, описаний у відомій середньовічній збірці християнських легенд та житій святих Якова Ворагінського «Золота легенда». Оповідання з цієї збірки розповідає про те, як поблизу язичницького міста (вважають, що йдеться про Бейрут у Лівані), оселився страшний змій або дракон, що спустошував околиці. Щоби задобрити чудовисько, містяни віддавали йому своїх дітей на поїдання, аж доки черга не дійшла до царської доньки. Коли жертву залишили на розтерзання змієві, несподівано з’явився вершник на білому коні – Юрій. Закликавши ім’я Господнє, він пронизав монстра списом. Після цього святий зв’язав дракона поясом царівни і привів його до міста, де проголосив містянам, що Господь став їхнім визволителем. Вражені люди на чолі з царем прийняли християнство, а потвору за наказом Юрія убили. Ця легенда стала найпопулярнішим образом святого Юрія, якого дотепер зображають на іконах і скульптурах молодим воїном-вершником, що убиває дракона.
Блискуча оповідь про перемогу над жахливим змієм у свідомості львів’ян, для яких легендарний «зміїний» мотив був особливо близький. Змій здавна був присутній у місцевому фольклорі: наприклад, існує легенда, що львівські леви — це «перетворені» або приборкані дракони, які стали на захист міста. А найдавніші міські перекази розповідають про те, що, за стійкими місцевими віруваннями, Святоюрська гора була оселею нечисті – згодом переможеної. Історики досі висувають різні гіпотези щодо міфічних зміїв: одні вбачають у них динозаврів, які насправді певний час таки співіснували з людьми і остаточно вимерли відносно недавно; інші тлумачать їх виключно символічно, вбачаючи в них символ зла, яке перемагають святі. Поза всяким сумнівом залишається лише те, що лицар, який пробиває списом змія, попри всілякий науково-технічний прогрес залишається могутнім духовним символом.
Львівське чудовисько
Бартоломей Зіморович у своїй праці «Потрійний Львів» (Leopolis Triplex) звертався до найдавніших переказів, описуючи боротьбу між «руським лицарем» (який уособлював християнську віру) та «змієм» (символом поганства або зла), що відбулася якраз на цьому пагорбі. Історіограф Ігнатій Ходинєцький у своїх записах згадував численних відунів та чаклунів, які нібито населяли гору в «руські часи». Він пов’язував очищення гори від «змія-єресі» з появою тут християнських святинь та діяльністю святого старця (ченця Василя), який молитвами переміг нечисту силу. А Мартін Ґруневеґ згадував, що на схилі Святоюрської гори йому показували «Змієву яму» або печеру, де начебто колись мешкало чудовисько – при чому, ймовірно, йдеться про південно-західний схил, на якому й розташовувалася печера місцевого пустельника.
За переказом, який описав Ґруневеґ, слуги князя Лева, обираючи місце для замку, натрапили в печері при підніжжі пагорба на жахливого дракона. Князь знищив чудовисько, а гору, де було його лігво, увінчав храмом великомученика Юрія. Дві легенди про переможця змія у львівському прочитанні зійшлися воєдино, і відтоді патроном і оборонцем міста став святий Побідоносець – той, хто здобуває звитягу не лише над міфічним чудовиськом із печери, а й над самим втіленим Люцифером, який, за словами Книги Одкровення, носить вигляд «дракона великого, змія стародавнього, званого дияволом і сатаною» (Одкр. 12,9). А гору цього подвигу протягом століть називають Святим Юром.
Місто Святого Юра
Обитель на Святоюрській горі від самих часів свого заснування відіграє в міській історії важливу роль. Дослідник Ігор Мицько вважає, що саме в Святоюріївській церкві 7 квітня 1340 року отруїли останнього галицько-волинського князя Юрія ІІ (Болеслава Тройденовича). Після смерті Юрія II Львів захопив король Казимир III; за переказами, під час нападу руські мешканці перетворили монастир у місце завзятого опору, та після здобуття королем укріплень їх усіх було перебито. Тоді ж у вогні пожежі згорів і перший храм Святого Юра.
Втім, святиня була відновлена: про це свідчить унікальна пам’ятка українського ливарництва XIV століття – найстаріший дзвін собору Святого Юра у Львові (і найдавніший збережений дзвін в Україні), відлитий 1341 року. Меморативний кириличний напис на мідному дзвоні, який і нині розміщується в храмовій дзвіниці, зазначає: «В ле[то] 6849 [1341] сольян был колокол сій святому Юрыю при князі Дмитрии игуменом Євфимьєм. А писал Скора Іяков». Ці слова вказують на те, що дзвін розміщувався при чернечій обителі, яку очолював ігумен Євфимій.
Церква неодноразово зазнавала руйнацій та реконструкцій: Мартін Ґруневеґ згадував, що храм перемуровували за його часів, а історик Антоній Петрушевич писав, що у 1608 році «…в неділю по Пасці грім вдарив у церкву Святого Юра і хрест церкви зверху і камінь, у якому хрест стояв, і образи всередині церкви попалив і престол надвоє розбив». Святиня страждала від пожеж та нападів загарбників – зокрема через своє розташування за міськими мурами. У XVIII столітті з ініціативи митрополита Атанасія Шептицького з’явилася ідея нової Святоюрської катедри. Зведення храму розпочалося у 1744 чи 1745 році за проєктом Бернарда Меретина. Після його смерті будівництво продовжив Клеменс Ксаверій Фесінґер. Роботи тривали до 1764-го, а оздоблення завершилося аж у 1770 або 1772 роках. Екстер’єр Святоюрського храму відомий, зокрема, скульптурною композицією – а аттик собору увінчує знаменитий Юрій-Змієборець роботи Іоанна Пінзеля. Святий Юрій, що убиває змія, підноситься високо над містом як його давній оборонець.
Святоюрська гора протягом століть була львівським епіцентром духовного життя. Святий Юр став знаковим катедральним храмом та резиденцією галицьких митрополитів, місцем впливу та прийняття рішень, що об’єднувало місцеву духовну та світську владу. ХХ століття вписало в історію цього місця особливу сторінку, адже на Святоюрській горі мешкав Митрополит Андрей Шептицький – це того часу зробило Святий Юр одним із найважливіших місць у Львові, духовним та патріотичним осередком. По смерті Митрополита Андрея греко-католицьке духовенство було заарештоване, у Святоюрському соборі провели так званий Львівський собор, що піддав Греко-католицьку церкву репресіям і підпіллю. Сам храм на кілька десятиліть став центром московського православ’я в Галичині, проте зі здобуттям Незалежності повернувся в лоно УГКЦ. Нині святий Юрій офіційно вважається покровителем Львова та Львівської Архиєпархії Української греко-католицької церкви (архиєпархіальний герб зображає Юрія-Переможця на коні), а храм Святого Юра – її архикатедральний собор.
«Хто хоче пізнати правдивий Львів, той Львів, що завжди був український, що завжди боровся за приналежність до своєї рідної землі, той Львів, який ніколи не зневірювався — хай пізнає Львів св. Юра. Львів св. Юра був завжди той сам: свідомий своєї сили й величі, свідомий своїх завдань і післанництва, свідомий своєї мови до Бога й свого народу», – так писав у статті «Місто святого Юра» український вчений, поет, драматург, театральний критик, історик театру, театрознавець Григор Лужницький. Ці слова і сьогодні актуальні: вони – не просто про храм чи гору, а про місце особливої духовної сили під опікою святого Переможця, яким Святий Юр став для Львова.
Підготувала Марія Цьомик
Також читайте: Серце Церкви: Святоюрська крипта – місце зустрічі зі святими
Повязані записи
