У перші дні повномасштабної війни Саід Ісмагілов склав повноваження муфтія і добровільно став на захист України, продовживши своє духовне служіння вже на фронті — як воїн і капелан.
Понад 13 років до цього він обіймав посаду муфтія мусульман України та служив людям у рідному Донецьку. Його проукраїнський світогляд сформувався ще у студентські роки під впливом світлої пам’яті науковця Ігоря Козловського.
У 2014 році через переслідування окупантів він був змушений залишити Донецьк. А в лютому 2022 року почув звуки війни в Бучі неподалік Гостомельського летовища. Після початку великої війни долучився до добровольчого медичного батальйону «Госпітальєри», евакуйовував поранених і цивільних на Київщині, а згодом виконував бойові завдання на передовій.
Марина Коломієць, студентка 4-го курсу факультету журналістики ЛНУ імені Івана Франка, поспілкувалася зі Саідом Ісмагіловим про його служіння військовим капеланом та підтримку бійців не лише словом, молитвою, а й власним бойовим досвідом.
Марина Коломієць: Відомо, що Ви тривалий час проживали в Донецьку, після 2014 року залишили місто через свою проукраїнську позицію. Як той досвід вплинув на Ваш світогляд і духовний шлях, і як Ви сприйняли той момент, коли війна знову увійшла у Ваше життя?
Саід Ісмагілов: Я народився у Донецьку в 1978 році й більшу частину свого життя прожив саме там. У цьому місті я починав своє служіння, був імамом (духовним наставником) у мечеті, тому й добре знав регіони Донеччини та Луганщини.
Після окупації Донецька у вересні 2014 року мені довелося залишити рідне місто через переслідування. Спочатку ми довгий час сподівалися, що Збройні Сили України звільнять місто. Після Іловайської трагедії та прямого вторгнення російських військ усвідомили, що окупація триватиме довго. Загарбники почали цілеспрямовані репресії проти громадян України, які не погоджувалися з окупацією. Залишатися в місті було небезпечно.
Як донеччанин, я дуже відчував проблему ідентичності та патріотизму в регіоні. Більша частина населення жила радше логікою виживання — працювати, заробляти й просто жити. Вплив росії обмежував українську культурну та інформаційну діяльність. Щоб відчувати себе українцем у Донецьку, потрібно свідомо цього прагнути й шукати однодумців.
Великий вплив на мій світогляд мав професор Ігор Анатолійович Козловський, з яким я познайомився у студентські роки. Я завжди кажу, що саме він навчив мене по-справжньому любити Україну, допоміг осмислити нашу ідентичність, історію та духовну місію. Це стало важливою частиною мого духовного формування.
До 2014 року я активно займався розвитком мусульманських громад на Донбасі — брав участь у будівництві мечетей, створенні релігійних громад, відродженні релігійного життя. Саме тоді я особливо усвідомив, наскільки мусульмани України відрізняються від мусульман росії. Мені є з чим порівнювати, адже я чотири роки навчався в Московському ісламському університеті. Тому я добре знаю, що таке іслам і мусульмани в Росії. Є значна відмінність у порівнянні з мусульманами України, навіть у такому зросійщеному регіоні, як Донбас.
Після вимушеного виїзду з Донецька я переїхав до Маріуполя, а згодом — до Києва, оселився в Бучі. Завжди мав надію, що Україна зможе звільнити тимчасово окуповані території. Хоча розумів, що російська агресія спрямована не лише проти Донбасу.
Я хочу, щоб мене почули всі українці: їм потрібен не просто Донбас або Донецька область — їм потрібна вся Україна, до самих кордонів із Польщею, Словаччиною, Угорщиною та Румунією. Якби їх цікавили лише зруйновані міста Донбасу, вони не воювали б за них стільки років. Насправді їм не потрібні ці міста — їм потрібна вся Україна.
Коли 24 лютого 2022 року почалося повномасштабне вторгнення, я перебував у Бучі неподалік Гостомельського летовища. Вже зранку було чути вибухи й стрілянину. Для мене це не було несподіванкою — я психологічно готувався до великої війни, оскільки розумів її неминучість. Ще з грудня 2021 року я почав тренування у батальйоні територіальної оборони, бо був переконаний, що повномасштабний наступ відбудеться.
Марина Коломієць: Ви були муфтієм і духовним наставником. Що стало вирішальним у Вашому рішенні піти служити у лавах Збройних Сил України?
Саід Ісмагілов: Я дуже добре пам’ятаю перші дні й тижні повномасштабної війни, коли ворог стрімко просувався до Києва. Передові підрозділи противника підходили впритул до столиці — зокрема до Стоянки в Київській області, звідки до межі міста залишалися лічені кілометри. Якби не були підірвані мости через річки, існувала велика ймовірність, що броньовані колони могли б прорватися до Києва.
Я приїхав до мечеті, де служив муфтієм тринадцять років. Вона була зачинена й пуста: люди покидали місто, вивозили родини в безпечніші місця. Стоячи в цій тиші, я зрозумів: лише залишатися в мечеті й молитися на самоті недостатньо. Мусульманин може молитися будь-де — на полі бою, у бліндажі чи в окопі. Для цього не обов’язково потрібна мечеть. На той час я вже пройшов тренування в батальйоні територіальної оборони й мав базову підготовку. Тому вирішив долучитися до добровольців і стати на захист Батьківщини.
Я склав повноваження муфтія, адже не було жодної гарантії, що встоїть наша держава і наша столиця. В мене не було сумнівів чи коливань. Перед цим я записав низку відеозвернень до мусульман усього світу — зокрема до мусульман росії та інших країн, звідки надходили прохання звернутися до них із поясненням ситуації в Україні.
Після цього я вдягнув військову форму, приєднався до добровольців і почав працювати у добровольчому медичному батальйоні «Госпітальєри» як парамедик. Під час боїв на Київщині ми виконували евакуацію цивільних і військових з Ірпеня та Бучі — допомагали людям залишити зону бойових дій і надавали першу допомогу пораненим. Ми виконували завдання на Київщині, а пізніше — на Луганщині, Донеччині та Херсонщині.
В 2023 році мене мобілізували до лав Збройних Сил України. Нині я проходжу службу у складі Другого окремого медичного батальйону та продовжую виконувати завдання із захисту нашої держави.
Щодо повернення на посаду муфтія — я вважаю цей етап свого життя завершеним. Сьогодні це служіння продовжує гідна людина — шейх Мурат Сулейманов, а я своє покликання бачу в служінні Україні та захисті її людей.
Марина Коломієць: Розкажіть, будь ласка, яку місію Ви виконуєте сьогодні на службі. Чи вдається дотримуватися молитовного правила, адже Іслам передбачає пʼять щоденних молитов- намазів. Які виклики виникають?
Саід Ісмагілов: Зараз я призначений на посаду військового капелана Другого окремого медичного батальйону. Чесно кажучи, після того бойового досвіду, який я отримав у Збройних Силах України, я не планував повертатися до духовної діяльності.
Спочатку був мобілізований до лав протиповітряної оборони й виконував бойові завдання із захисту повітряного простору — разом із побратимами захищав небо від ворожих ракет і безпілотників. Потім мене перевели до 57-ї окремої мотопіхотної бригади, до батальйону безпілотних авіаційних комплексів, де я обіймав посаду командира взводу ударних безпілотників. Ми виконували бойові завдання на Вовчанському напрямку на Харківщині, знищували техніку та живу силу противника. Я безпосередньо брав участь у виконанні поставлених бойових завдань.
Нещодавно мене призначили на посаду військового капелана. Знаєте, ми можемо щось планувати, але у Господа свої плани щодо кожного з нас. Так сталося, що я знову повернувся до духовного служіння, хоча спочатку цього не передбачав. Водночас сьогодні є великий запит на духовну підтримку мусульман у лавах Збройних Сил України, адже капеланів загалом не вистачає.
Як військовий капелан, я здійснюю духовну опіку всіх військовослужбовців, незалежно від їхнього віросповідання. Водночас релігійні обряди: молитви, поховання, поминки тощо, проводжу лише для мусульман. Це не лише мій батальйон, де я виконую служіння, а й інші підрозділи, у яких є мусульмани, але немає мусульманського капелана. У таких випадках я долучаюся, щоб надавати духовну, молитовну та психологічну підтримку військовим.
Що стосується релігійного життя на службі, то особисто в мене, де б я не перебував: на різних позиціях, у добровольчих підрозділах, — ніколи не виникало труднощів із дотриманням молитви або посту в священний місяць Рамадан. Я переконаний, що людина, яка прагне звернутися до Бога, завжди знайде для цього час. Якщо віра є щирою, ніщо не може завадити людині знайти хвилини для молитви й духовного життя.
Марина Коломієць: Нещодавно мусульмани відзначали Рамадан-Байрам — завершення посту Рамадану. Як виглядає дотримання посту під час війни і що цей духовний досвід означає для військових мусульман на передовій?
Саід Ісмагілов: Вже п’ятий Рамадан мусульмани України проводять в умовах війни, і досвід у кожного різний. Важливо розуміти, що іслам — це гнучка релігія, яка враховує обставини життя людини. Для військовослужбовців існують спеціальні положення мусульманського богослов’я.
Якщо воїн-мусульманин під час виконання бойових завдань не має можливості дотримуватися посту у священний місяць Рамадан, він може тимчасово не постувати. Пропущені дні посту можна відшкодувати пізніше — під час відпустки або тоді, коли з’явиться можливість і безпечні умови.
З власного досвіду знаю, що дуже багато мусульман, навіть у перші дні повномасштабної війни, знаходили можливість дотримуватися посту. До речі, саме у 2022 році початок війни співпав із початком священного місяця Рамадан. Для тих, кому це справді важливо, люди знаходять сили і час для виконання своїх релігійних обов’язків.
Звичайно, найважче тим, хто перебуває безпосередньо на лінії бойового зіткнення — у бліндажах, окопах, на штурмових позиціях. У таких умовах ресурси обмежені, і можливості дотримуватися посту значно ускладнюються. Саме тому іслам дозволяє таким військовим тимчасово не постувати.
Водночас для тих військовослужбовців, які мають доступ до води, їжі та часу для відпочинку, дотримання посту залишається бажаним. Є важливе правило: якщо піст заважає якісно виконувати бойові завдання або ставить під загрозу життя самого військового чи його побратимів, тоді людина повинна не постувати. Піст не може бути причиною втрати боєздатності або ризику для інших.
Я також переконаний, що мусульмани України сьогодні перебувають у стані джихаду. Важливо правильно розуміти цей термін. Джихад — це не «священна війна», як іноді помилково вважають. У перекладі з арабської це означає зусилля, боротьбу за справедливу і важливу справу.
Коли людина захищає своє життя, життя своїх дітей, свою родину, свою батьківщину, свої мечеті, своє право бути вільним мусульманином у вільній країні — вона, на моє глибоке переконання, перебуває на шляху джихаду. Адже вона дає відсіч агресору, який прийшов знищити нашу свободу, нашу ідентичність і нашу державу.
Тому я вважаю, що мусульмани, які сьогодні захищають Україну зі зброєю в руках, виконують надзвичайно відповідальну місію. Це велика відповідальність перед Всевишнім, адже бути людиною, яка бореться за справедливість, за захист життя і за високі моральні цінності — це одна з найвищих форм служіння, яку може здійснити людина у своєму житті.
Марина Коломієць: Що особисто Вас підтримує та допомагає зберігати внутрішній мир і силу служити іншим?
Саід Ісмагілов: Що мене підтримує? Передусім — впевненість у тому, що я виконую Божу настанову і перебуваю на правильному шляху. Я переконаний, що захист своєї країни, свого народу і своєї родини — це обов’язок віруючої людини.
В ісламі немає феномену священства у тому вигляді, як у деяких інших релігіях. Імам або духовний лідер — це звичайна людина, яку громада обирає для духовного служіння. Таку людину можуть як обрати, так і змінити, якщо вона не відповідає очікуванням громади. Тому в ісламі немає заборони на те, щоб чоловік був воїном — навпаки, захист своєї родини, своєї землі та свого народу вважається почесним обов’язком.
Засновник ісламу, пророк Мухаммед (мир йому), сам був воїном і особисто брав участь у захисті своєї громади. Відомо, що під час битви при Ухуді він отримав поранення, тобто безпосередньо перебував у бою поруч зі своїми воїнами. Для мусульман це приклад відповідальності, мужності й готовності захищати справедливість. Саме тому, коли я перебуваю на війні, навіть у складних і небезпечних умовах — під обстрілами, під ракетними ударами, коли доводиться втрачати побратимів — я зберігаю внутрішній спокій. Для мене найбільшою цінністю є розуміння того, що я виконую свій обов’язок перед Богом, перед своєю країною, перед своїм народом і перед мусульманською громадою.
Я пішов захищати Україну добровільно, щоб обороняти життя близьких людей, майбутнє нашої держави та свободу нашого народу. Коли людина чітко розуміє, заради чого вона воює, коли має глибоку духовну мотивацію — вона стає сильнішою внутрішньо. Така людина здатна зберігати спокій навіть у найважчих обставинах. Я бачив багато мусульманських воїнів на війні — впевнених, зосереджених, духовно стійких. Вони добре розуміють, заради яких цінностей стоять на захисті України. Водночас я з великою повагою ставлюся до воїнів інших релігій і переконань, адже на війні я зустрів безліч мужніх людей різних віросповідань.
Коли гине мусульманський воїн, ми проводжаємо його з гідністю і молитвою, з вірою в те, що він постає перед Всевишнім Аллахом як людина, яка виконала свій обов’язок і захищала життя інших. Для нас важливо зберігати гідність і пам’ять про тих, хто віддав життя за свободу.
Мотивація і розуміння сенсу своєї боротьби дають силу, впевненість і внутрішній спокій. В ісламі сказано, що кожна душа зустріне смерть, і ніхто не є вічним. Але дуже важливо, як людина проживе своє життя і як вона його завершить — чи з гідністю, чи з усвідомленням того, що зробила все можливе для захисту високих цінностей.
Для віруючої людини найважливішим є те, як її вчинки оцінить Господь. Ми сподіваємося, що Всевишній буде задоволений тим, що ми робимо для захисту життя, свободи і справедливості. Саме ця віра, це усвідомлення свого обов’язку і розуміння сенсу нашої боротьби дають мені сили залишатися спокійним, впевненим і вмотивованим у найскладніші моменти.
Спілкувалася Марина Коломієць, студентка 4-го курсу факультету журналістики ЛНУ імені Івана Франка, в рамках практичного бакалаврського проєкту на тему «5 запитань військовому капелану. Цикл міжрелігійних інтерв’ю»
Фото надала Марина Коломієць
Також читайте: «Бути своїм серед своїх»: капелан о. Роман Ментух про службу, віру та підтримку військових
О. Тарас Михальчук: «Повертатись у пекло військового мотивує любов»
«Від Пекарської до Мекки». Імам Ібрагім про іслам із львівським обличчям (+ відео)
Повязані записи
