У межах 2025-го Ювілейного року Римсько-католицька церква в Україні проведе Тиждень молитов про покликання.
Львівська Архідієцезія РКЦ пропонує розпочати його проповіддю на тему «Кривди терпеливо зносити», що згідно з наукою Катехизму, є п’ятим учинком милосердя щодо душі, який виявляти християнин.
Її заохочують виголосити в неділю, 11 травня 2025 року, у храмах Архідієцезії під час кожної Меси. Підготував проповідь о. проф. Вальдемар Хростовський.
СІМ УЧИНКІВ МИЛОСЕРДЯ ДЛЯ ДУШІ
Учинок V. Кривди терпеливо зносити
П’ятий вчинок милосердя для душі заохочує нас до витривалості та терпеливості у труднощах, внаслідок яких ми зазнаємо шкоди. Кривда, пов’язана із втратою, образою чи нещастям, яку хтось заподіяв нам свідомо, – це така дія, наслідком якої є матеріальна чи духовна шкода. Природною реакцією людини на заподіяну їй кривду є бажання відплатити або навіть помститися кривдникові. Але християнин має поводитися не так.
«Господь довготерпеливий» (Сир. 18, 11)
Найкращим взірцем витривалої терпеливості є Бог. Попри те, що гріхи людей, яких Він сотворив, є явною несправедливістю і завдають Йому кривду, Господь нікого не відкидає. Навіть тоді, коли хтось довго чинить беззаконня, Бог завжди готовий виявляти Своє милосердя. Старозавітна Мудрість Сираха так пояснює цю рису Божої терпеливості:
«Число днів людини? Найбільше сто років.
Крапля води морської чи зеренце піску –
ось так мало років під час цього віку.
Тому саме Господь і довготерпеливий з ними,
а й ізлив на них своє милосердя.
Він бачить і знає, що кончина їх жалюгідна, –
тим то й помножив своє прощення» (Сир. 18, 9-12).
Думка мудреця промовиста: людина у дочасності живе надто коротко, щоб не досвідчувати Божого милосердя. Бог терпеливо зносить людську невірність, яка Його ображає, і тим самим підтверджує Свою вірність, не перестає творити добро і виливати благодаті. Саме на цьому ґрунтується заклик чинити милосердя, зокрема – терпеливо зносити кривди:
«Милість людини – до її ближнього, а Божа милість – до всякого тіла:
він докоряє, виховує, навчає і навертає, як пастух своє стадо» (Сир. 18, 13)
Святий Павло таємницю виправдання людства, яке здійснив Ісус Христос, виразив словами: «Бог видав як жертву примирення в Його крові, через віру, щоби виявити свою справедливість відпущенням гріхів колишніх, за час довготерпіння Божого, щоби виявити свою справедливість за нинішнього часу» (Рим 3, 25-26). «Час довготерпіння Божого» – це час перед приходом Христа, сповнений терпеливістю Бога до Його вибраного народу, який багато разів виявлявся народом «жорстокосердим», а також до язичників, безбожність яких бувала вражаючою. Ісус Христос взяв на себе тягар усіх гріхів і таким чином відкрив новий вимір Божої справедливості, що проявляється в Його безмежному милосерді.
Старий Завіт не містить багато прикладів героїчного наслідування Божої довготерпеливості. Хоча обраний Богом народ неодноразово зазнавав Його милосердя і прощення, однак у стосунках із сусідніми народами і державами він часто вдавався до відплати і помсти, тобто віддавав злом за зло. Така поведінка розглядалася як відновлення зруйнованої чи порушеної справедливості і в певному сенсі як перемога над злом. Поразка ворогів розглядалася як знак Божої присутності та дієвої підтримки, а отже, і як знак Божої сили та Його абсолютної переваги над язичницькими ідолами, які є «ніщо».
Терпелива витривалість ізраїльтян дозволила їм пережити найважчі моменти історії, такі як депортації до Ассирії та вавилонське вигнання. Пригноблені та принижені, вони терпляче зносили кривди від своїх гонителів, водночас аналізували минуле і робили колективний іспит совісті та з нетерпінням чекали на нову визвольну дію Бога.
Закон помсти займає значне місце на сторінках Старого Заповіту. Показово, що він був адресований не окремій людині, а громаді, в якій виражалося прагнення уникнути реакції, що була несправедливою або зайшла надто далеко.
На противагу нестримній жадобі помсти (Бут. 4, 15-24), законодавство біблійного Ізраїлю, хоч і було суворим, проте стримувало і обмежувало жагу особистої помсти (Вих. 21, 12-32; Лев. 24, 17-23). У деяких випадках, як і в законодавстві сусідів-язичників, помста могла бути замінена матеріальною винагородою (Вих. 21, 18-22, 26-27). Однак заклик утриматися від помсти стосувався, по суті, лише членів свого народу.
У Старому Завіті не бракує також і повчальних прикладів терплячого перенесення кривд. Йосип, проданий своїми братами, коли розпізнав їх у Єгипті, пробачив заподіяне йому зло (Бут. 39-50). Більше того, він сприйняв драматичні події як знак Божого провидіння: «Ви зло задумали на мене, але Бог обернув це на добре, щоб зробити так, як воно й є сьогодні: спасти життя багатьом людям» (Бут. 50, 20). Давид, переслідуваний Саулом, не використав можливості помститися цареві (1 Сам. 24, 1-23; 26, 1-25). Поведінка Давида спонукала Саула до жалю та каяття, тоді він визнав: «Згрішив я! Вернись назад, мій сину, Давиде, зла тобі більш не заподію, тому що душа моя була тобі такою дорогою нині. Я вчинив по-дурному і тяжко провинився!» (1 Сам. 26, 21). Поступове дозрівання до повної відмови від помсти виражається в заклику з книги Мудрості Сираха:
«Хто мститься, той від Господа помсти зазнає
і за свої гріхи здасть докладний рахунок.
Ближньому твоєму кривду прости,
тож, попросивши, й сам прощення гріхів одержиш» (Сир. 28, 1-2)
Книга Приповідок навчає, що «вартніший довготерпеливий, аніж звитяжець, і той, хто гнів опановує, ніж той, хто здобуває місто (Прип 16, 32).
«Перемагай зло добром» (Рим 12, 21)
Лише з новозавітної перспективи заклик терпеливо зносити кривду набуває свого повного значення і стає обов’язковим до виконання. У Нагірній проповіді (Мт. 5-7) Ісус більш радикально інтерпретує старозавітний закон про відплату: «Ви чули, що було сказано: Око за око, зуб за зуб. А я кажу вам: Не противтеся злому. Хто вдарить тебе в праву щоку, оберни до нього й другу. Хто хоче позиватися з тобою і взяти з тебе одежу, лиши йому і плащ. І хто тебе силуватиме йти милю, іди з ним дві» (Мт. 5, 38-41).
Найвище місце в новому законі любові до Бога і ближнього посідає заповідь про те, що не можна відповідати злом на зло. Відповідати добром на зло – це не ознака слабкості, а духовної сили. Вершиною довготерпеливості є виконання заповіді любові до ворогів. Цього не знає жодна інша релігія, навіть юдаїзм та іслам, які сформувалися на ґрунті Старого Заповіту, так як і християнство. Аргументація, яку дає Ісус, показує, що любов до ворогів — це не людське прагнення, а прояв слідування за Богом: «Ви чули, що було сказано: Люби ближнього свого й ненавидь ворога свого. А я кажу вам: Любіть ворогів ваших і моліться за тих, що гонять вас; таким чином станете синами Отця вашого, що на небі, який велить своєму сонцю сходити на злих і на добрих і посилає дощ на праведних і неправедних […]. Тож будьте досконалі, як Отець ваш небесний досконалий» (Мт. 5, 43-45, 48).
Ісус часом докоряв учням за їхню нетерплячість і бажання помститися (Лк. 9, 55). Також словами притчі про сіяча (Мт. 13, 1-23), про бур`яни, посіяні серед пшениці (Мт. 13, 24-30), і про немилосердного боржника (Мт 18, 23-25) закликав їх бути терпеливими. Найвідомішою Його притчею про терпеливе знесення кривд є притча про блудного сина (Лк. 15, 11-32), яка, по суті, є притчею про милосердного батька. Батько, який не тільки терпеливо чекає на повернення сина, який не впадає у відчай від невдячності сина, яка завжди є несправедливістю, але й вибігає йому назустріч. Саме так Бог ставиться до нас!
Ця зворушлива притча заохочує і нас наслідувати Його в терпеливості та любові.
Ісус багато разів зазнавав образливих звинувачень і злісних закидів від своїх опонентів, але ніколи не дозволяв принизити себе до того рівня, який вони намагалися Йому нав`язати. Втечу учнів з Гетсиманії (Мт. 26:56) і зречення Петром Христа на подвір`ї палацу первосвященика Каяфи (Мт. 26:69-75) також слід розглядати як завдану Господу кривду. Але найбільшою несправедливістю були страсті і жорстока смерть, перед якою пролунало волання Розп’ятого: «Отче, відпусти їм, не знають бо, що роблять» (Лк. 23, 34). Так само ставився до кривдників і Стефан, перший християнський мученик, якого каменували, а він, коли падав на коліна, закликав: «Господи, не постав їм цього за гріх!» (Дії Ап. 7, 60).
У чудовому гімні святий апостол Павло оспівує любов, яка «є довготерпеливою» (1 Кор. 13, 4). Любов є найвеличнішим даром і найбільшою чеснотою, оскільки вона уособлює мудрість, прославлену в старозавітній книзі Мудрості (Мудр. 7, 22 — 8, 4). Вона важливіша за дари інтелектуального характеру, за здатність творити чудеса і навіть за самопожертву на благо інших у випадку, якщо ті хто їх роблять не керуються жертовною любов’ю (1 Кор. 13, 1-3). Серед 15 дієслів, що описують ставлення до іншої людини (1 Кор. 13, 4-7), на першому місці стоїть терпеливість, бо від неї залежить витривалість у виконанні всіх учинків любові.
У Посланні до Римлян заохочення святого Павла до терпеливості та довірливого знесення кривд набуває есхатологічної мотивації: «Гадаю бо, що страждання нинішнього часу негідні майбутньої слави, яка має нам з`явитися» (Рим. 8,18). Апостол народів висловлює переконання, що за тлінним людським життям, позначеним злом і кривдами, настане вічність, в якій об`явиться безмежна Божа справедливість, прикрашена Його милосердям.
Постійне очікування майбутньої слави допомагає нам легше переносити кривди і зміцнює християнську чесноту надії, яка також має соціальний вимір. Святий Павло заохочує ефесян зберігати єдність і пропонує їм діяти «в повноті покори й лагідности, з довготерпеливістю, терплячи один одного в любові» (Еф. 4, 2). Той же мотив прослідковується у Посланні до Колосян: «Вдягніться, отже, як вибрані Божі, святі й любі, у серце співчутливе, доброту, смиренність, лагідність, довготерпеливість, терплячи один одного й прощаючи одне одному взаємно, коли б хтось мав на кого скаргу. Так, як Господь простив вам, чиніть і ви так само» (Кол. 3, 12-13).
Перше Послання до Солунян містить таке прохання святого Павла: «Благаємо вас, брати: карайте ледачих, малодушних підбадьорюйте, підтримуйте безсилих, супроти всіх будьте терплячі» (1 Сол. 5, 14). У Першому ж Посланні святого Петра серед повчань, скерованих до невільників, які раніше зазнавали величезних кривд, а тепер сповідують Ісуса Христа, є слова, з посиланням на месіанське пророцтво з Книги Ісаї (53, 9): «Христос страждав за вас також, лишивши вам приклад, щоб ви йшли його слідами; той, хто не вчинив гріха, і підступу в його устах не знайшлося, хто був злословлений, але сам, навпаки, не злословив, хто страждав, та не погрожував, а здався на того, який судить справедливо» (1 Пт. 2, 21-23).
Витривало і терпеливо зносити несправедливі страждання означає не шукати ні помсти, ні відплати, а довіритися Божій справедливості.
Також читайте: Які гріхи Церква називає «чужими», і чому відповідаємо за них ми?
«Незайманість і чистота – те ж саме?» Психолог Людмила Гридковець про цнотливість, віру і прощення
О. Климентій (Стасів) ЧСВВ: «Часу на нарікання і розчарування у нас немає»
Повязані записи
