Спробуймо з’ясувати, звідки походять відомі великодні символи, яка їхня роль та чи варто використовувати їх у пасхальний період.
Великодній час – найбільш святковий у літургійному році. Проте разом з циклом празничних богослужінь він наповнений різноманітними традиціями, які поступово стали загальновідомими символами Пасхи.
Водночас для багатьох людей маркером вдалого свята є успішне випікання та освячення паски, останніми роками набуває популярності також великодній зайчик, що збирає святкові яйця.
Традиції, що протягом століть сформувалися довкола свята Великодня, можна розглядати з кількох точок зору. Існує погляд, якого здебільшого дотримуються протестантські церкви – що, оскільки в Біблії нічого не сказано про фарбовані яйця чи спеціальну випічку, то й використовувати їх під час свят недоречно. І така думка має право на життя, враховуючи, що більшість відомих нам символів Великодня й справді мають язичницьке походження. Чимало елементів народних вірувань і справді походять із давніх часів, коли люди сприймали релігійність на магічному рівні.
Однак ті, хто не погоджується відмовлятися від давніх звичаїв, вважають, що народна обрядовість не несе шкоди. Попри те, що колись ритуальні пісні, випікання паски чи оздоблення яєць і мали для людей магічне значення, зараз всі ці обряди є радше фольклорним спадком, тож немає нічого поганого в тому, щоб його зберігати, надаючи цьому за потреби християнських сенсів.
Є й третя думка, ще радикальніша: оскільки паска, писанки, гаївки протягом століть стали невід’ємним символом Великодня, то втратити їх аж ніяк не можна – без них свято «не відбудеться».
Кожен із цих поглядів має своїх прихильників та опонентів. Спробуймо дізнатися, як з’явилися найвідоміші пасхальні символи і, можливо, це допоможе Вам сформувати власне ставлення до них.
Паска
Паска – це традиційний великодній хліб в Україні. Це найменування походить від однієї з назв Великодня – Пасхи, пов’язаної з юдейським святом Песах. Саме перед Песахом відбулася Тайна Вечеря Ісуса Христа, Його страждання і розп’яття. Для християн старозавітній празник став святом Христового Воскресіння, тож збереглася й назва. Саме ж слово «паска» походить від давньогрецького πάσκα (páska) і грузинського პასკა (paska), ним користувалися ще у Візантійській імперії.
Традиція вживання великоднього хліба або підсолодженого хліба «причастя» походить із Візантії та Східної церкви. Втім, про підсолоджений або «медово-квашений» хліб згадують ще класичні тексти гомерівського грецького періоду (XII–VIII ст. до н.е.). Подібні хлібні десерти були популярними й у Римі.
Великодній хліб поширений у багатьох європейських країнах. Щоправда, він відрізняється за формою, назвою та традиціями споживання. У Польщі на Пасху печуть спеціальний хліб, який називають бабкою, а також святкове печиво – мазурки. Угорський та сербський великодній хліб називається калачем, хорватський та чорногорський – пинцею. Традиційно на ній зображають хрест — подібно, як і на англійському пасхальному хлібі, який через це звуть «hot cross bun» – «гарячою хрестовою булочкою». У Португалії на Пасху печуть фолари, у Греції, Туреччині та Вірменії – цурекі, в Нідерландах — паастол. В Румунії великодню паску готують на основі сиру, а в Болгарії на Різдво й Великдень печуть спеціальний пиріг — козонак. Італійські пасхальні хліби – це великодня голубка (коломба) та великодня піца, іноді — панетоне.
Пасхальний хліб у різних країнах світу: коломба, бабка, паастол, козонак, пинця, гарячі хрестові булочки
Цікаво, що в часи СРСР пасхальну випічку називали кексами, папушниками, бабками, щоб уникнути асоціацій з релігією.
Хліб є не лише одним зі символів Великодня — він пов’язаний зі землеробською обрядовістю, що виходить і за межі пасхальних свят. На Покутті існував звичай на зорану землю класти хлібину, щоб був добрий врожай. Подібні традиції в різних місцевостях стосувалися випікання і споживання спеціального печива або хліба, що мали би пришвидшити прихід весни та поліпшити майбутній урожай. Існувало також уявлення, що допомогти у цій справі можуть і померлі, якщо «нагодувати» їх хлібом, тому паску часто кладуть на могили (часом її навіть печуть спеціально з цією метою). Є також думка істориків про те, що паска була традиційним хлібом для поминок не лише у великодній час; тому жаргонний вислів «тобі паски (пасочки)» означав своєрідну погрозу – «за тобою справлятимуть поминки».
Іноді високій циліндричній формі паски приписують язичницький фалічний символізм. Це пов’язано зі символами родючості й нового життя, які закладають у пасхальний хліб. Думки дослідників у цьому питанні розходяться. Проте саме приготування паски, попри своє сучасне християнське призначення, увібрало в себе чимало язичницьких магічних рис, поєднаних із віруваннями «народної побожності».
Зазвичай паску випікали в Чистий четвер, рідше — у Велику суботу. Заборона тяжкої фізичної праці у Страсний тиждень не поширювалася на приготування пасок. Саме випікання було цілим обрядом, успіх якого приписували багатьом чинникам, і вважалося виключно жіночою справою. Щоб паска вдалася, тісто місили в ночвах, на горище закидали 12 сухих полін, а до хати не впускали сторонніх. Замішування й випікання супроводжували молитвою, а їсти неосвячену паску вважали гріхом – заборонялося куштувати її навіть для перевірки готовності. Паски випікали солодкими або солоними (залежно від традиції); верх паски могли прикрасити «шишками» з тіста, яким приписували надприродну силу і згодом давали з’їсти худобі. Пізніше почали покривати «шапку» паски глазур’ю чи прикрашати в інший спосіб. Дехто з дослідників зазначає, що на правому березі Подніпров’я паски декорували глазур’ю вже в середині ХІХ століття.
Паску освячують разом з іншими великодніми стравами після Пасхальної Літургії. Вона традиційно є першою стравою великоднього столу. Із цим пов’язували також багато вірувань. За виглядом паски передбачали майбутнє: якщо вона запала чи з порожнинами, то це символізувало нещастя. Заборонено було впускати на землю чи топтати крихти паски; існувало повір’я, що якщо її шматочок з’їсть миша, то перетвориться на кажана.
Паска разом із писанками стояла на столі протягом тижня. На Херсонщині до неї додавали тарілку з пророщеним вівсом, що символізувала могилу померлих родичів. Якщо на Великдень хтось із рідних не був присутній, то шматочок паски обов’язково залишали для нього.
Під час святкування празника Песаху юдеї споживали прісний хліб. Натомість для християн символом Великодня стала солодка дріжджова випічка. Великодній хліб, який освячують у храмі, називається артосом. Таку традицію зберігають Православна та Греко-католицька церкви. Артос (або «просфору всецілу») виставляють на тетраподі чи аналої навпроти Царських Воріт. Тут він перебуває протягом усього Світлого тижня, а на Провідну неділю, за тиждень після Пасхи, розділяється між вірними.
Символічний зв’язок між паскою і Христовим Воскресінням відображений у молитві на благословення артоса. Вона апелює, зокрема, до Христа як «Ангельського Хліба» та «Хліба вічного життя», тобто Євхаристії. У святі Пасхи цей Хліб, крім духовної поживи, стає також матеріальною стравою, про освячення якої просить священник: «як Ти поблагословив п’ять хлібів у пустині, і нині благослови цей хліб, щоб усі, що їдять з нього, удостоїлися тілесного і духовного благословення і здоров’я, благодаттю і щедротами Твого чоловіколюб’я».
Також читайте: Великодня паска від монахині та рецепт богопосвяченого життя
Писанки
Великоднє яйце здавна стало невід’ємним атрибутом святкування приходу весни та свята Пасхи. З цієї нагоди розписували або фарбували курячі, а згодом почали декорувати гусячі, страусині, скляні, дерев’яні, пластмасові і навіть шоколадні яйця. Розпис яєць поширений у багатьох народів світу, а традиція прикрашання та використання відрізняється залежно від традицій. Наприклад, іранці розписують яйця на свято весни Наврез. У деяких європейських країнах на Великдень святкові яйця розвішують на гілках дерев; зокрема звичай великодніх дерев поширений в Німеччині у Австрії. У Німеччині також виготовляють великодні букети.
Український різновид великодніх яєць називають писанкою — це яйце, яке за допомогою воску і барвників розписують традиційними символами. Писанки використовували для ритуального дарування.
Яйце – символ початку нового життя. В міфологіях багатьох народів поширений мотив, за яким саме з яйця виникає світ. Крім того, воно часто символізує переродження і воскресіння, адже зі зовні неживого яйця з’являється жива істота. Такі риси часто відображені в народних казках.
На теренах України культові яйця були знайдені у скіфських похованнях у Східному Криму (IV ст. до н. е.). Найдавніші писанки, віднайдені на території Київської Русі, датують XI—XIII ст.. Це були порожнисті глиняні моделі яєць, декоровані поливою, які використовувалися як брязкальця для відганяння злих сил. Таких писанок виявлено понад сотню. Розписаних пташиних яєць з часів Русі дослідники не знайшли, проте вони збереглися в Польщі з Х століття, тому припускають, що подібну традицію принесли на Русь пізніше. В серпні 2013 року у центрі Львова знайшли 500-літню писанку, виконану на шкаралупі яйця.
З писанками і фарбованими яйцями (крашанками) пов’язано багато повір’їв, переказів, традицій та обрядів, що походять ще з дохристиянської доби. З прийняттям християнства ці вірування пов’язалися зі святом Великодня та символізмом воскресіння Христа і майбутнього воскресіння усіх померлих. Водночас у пасхальних традиціях переплелися язичницькі та християнські мотиви. Зокрема, писанки качали по зелені та закопували на полях, щоб був добрий врожай і не вилягав хліб, підкладали під вулик, щоб роїлися бджоли. Їх також клали у поховання, щоб отримати заступництво предків. Писанки дарували на знак перемир’я і як побажання всіляких гараздів. Великодні яйця використовували проти стихійних лих, грому, пожежі, застосовували для лікування хвороб – «викачували» переляк і наговори. Лушпиння із писанки кидали «на щастя» на дах оселі або викидали у воду. За закарпатським повір’ям, поки пишуть писанки, доти поганська віра буде «прикута».
З часом писанки стали визначним атрибутом Великодня, зокрема писання писанок активно розвинулося в ХІХ столітті. У радянський час писанкарство висвітлювали як зниклу традицію: писанки виставляли в музеях і замінювали дерев’яними сувенірами. Через це народне писанкарство в Україні опинилося під загрозою знищення, проте в той же час активно розвинулося зусиллями української діаспори в Канаді та США. Під впливом активної пропаганди ним захопилися американці. Писанкарству присвячували фотоальбоми, поштові марки, а в місті Вегревіль (Канада) в 1975 році навіть спорудили знамениту скульптуру української писанки. В час Незалежності України інтерес до мистецтва писанки відновився.
Одна з найпопулярніших християнських легенд, пов’язаних із появою писанок, розповідає про Марію Магдалину (в інших варіантах – Діву Марію), яка після Вознесіння Спасителя на небо відвідала римського імператора (за іншими версіями – Пилата) і засвідчила воскресіння Христа. Вона принесла зі собою звичайне яйце. Правитель заперечив слова Марії, наголосивши, що як біле яйце не може стати червоним, так і воскреснути померлому неможливо. В цей момент сталося диво: яйце забарвилося у червоний колір.
Ще один переказ розповідає про Богородицю, яка плакала за своїм Сином; сльози, які крапали на яйця, утворювали на них візерунки. Така легенда втілилася в писанкарстві: наприклад, космацькі писанки під назвою «блакитні очі» оздоблюють спеціальним орнаментом, схожим на сльози.
Писання писанок – традиційний український передвеликодній обряд. Для фарбування яєць використовували природні барвники, зокрема лушпиння цибулі, чорницю, малину, смородину, вишню, виноград, відвар петрушки тощо. Зараз спеціальні фарби для писанок можна придбати. За розписами великодні яйця поділяють на чотири види – писанка, крашанка, крапанка, дряпанка.
Писанки виготовляють за допомогою писачка (його називають також писальце, кистка, пищок, мигулка, дєдик). Писачок використовують, щоб розтопленим воском чи парафіном наносити на поверхню яйця зображення. У різних місцевостях вони відрізняються за технікою та колористикою. Наприклад, на Київщині, Тернопільщині, Закарпатті малюнок крупний, а на писанках Гуцульщини — дрібний. Більшість писанок мають симетричний поділ надвоє, начетверо тощо. На них зображають окремі космогонічні символи, малюнки чи елементи орнаменту. Писанки робили зі сирих яєць. Нині вони є невід’ємним елементом великоднього кошика, щоправда, тепер для оздоблення яєць часто використовують наліпки чи експериментують із методами нанесенням фарби.
Ще один поширений різновид великоднього яйця – крашанки (галунки). Їх роблять із варених яєць та вживають у їжу. Такі яйця не покривають воском, а цілком фарбують. Іноді до них прив’язують листочки петрушки, які залишають на шкаралупі світлі відбитки.
З крашанками пов’язана традиційна українська великодня гра «навбитки» («битки», «в моцака», «биття яєць»). «Гуляють в навбитки», вдаряючи яйця одне об одне і намагаючись розбити крашанку суперника, не розбиваючи при цьому власної. Великоднє биття яєць походить ще зі Середньовіччя, таку гру практикували в різних європейських країнах. Зараз вона поширена в цілому світі.
Різновиди великодніх яєць: писанка, крашанка, крапанка, дряпанка
Крапанки виготовляють, закрапуючи воском окремі ділянки шкаралупи та поступово забарвлюючи яйце у фарби – від найсвітлішої до найтемнішої. По закінченні яйце нагрівають у печі чи над свічкою, після чого розм’яклий віск обережно витирають м’якою тканиною.
Щоб зробити дряпанку, яйце фарбують темною фарбою, а після цього гострим предметом (голкою, шилом чи цвяхом) на ньому продряпують орнамент. Таке великоднє яйце можна виготовити за відсутності писачка чи різних барвників.
Також читайте: Пастор Герой Хакєборд: «Завжди варто розуміти: чому ми святкуємо?»
Великодній заєць
Ще одним пасхальним символом, що з кожним роком все більше з’являється у святковій символіці, є великодній заєць. Він фігурує у пасхальних звичаях частини європейських народів як персонаж, що начебто розмальовує та ховає у саду святкові яйця. Ці яйця діти шукають пасхального ранку. Таку традицію пов’язували і з іншими «постачальниками»: наприклад, у деяких частинах Швейцарії великодні яєчка приносила зозуля, в частинах Вестфалії – великодній лис, у Тюрингії – лелека, а у Богемії — півень. Та в другій половині ХХ століття мотив великоднього зайця (зокрема, через комерціалізацію) поширився в масовій культурі та суттєво витіснив інших пасхальних персонажів. Проте звідки взялася саме ця тварина – точно не відомо дотепер. 
Про великоднього зайця вперше згадав професор медицини Георг Франк фон Франкенау (Georg Franck von Frankenau). У своєму медичному дослідженні «De ovis paschalibus — про Великодні яйця» 1682 (або в 1678) року він описував звичаї регіону Ельзас (Франція) та негативні наслідки для здоров’я, які спричиняє надмірне споживання яєць.
Зайця за його численне потомство здавна вважали символом родючості, а також священною твариною давньогерманської богині весни та родючості Еостре (Остари). Деякі дослідники доводили, що саме від її імені походить англійська назва Великодня — «Easter». Достеменно неможливо підтвердити автентичність такого зв’язку, проте ім’я богині пов’язане зі загальноіндоєвропейськими та давньогерманськими назвами світла, світанку, сходу, через що її називають також божеством світанку. Крім того, образу богині приписували деякі великодні ознаки, як-от пофарбовані яйця, а ще – часто згадуваний зв’язок зі зайцем.
В античні часи була поширеною думка, що заєць є гермафродитом. За давньогрецькою ідеєю, начебто ця тварина здатна розмножуватися без втрати цноти, утворювалася асоціація з Непорочним Зачаттям Христа. Тому в ілюстрованих рукописах та північно-європейських картинах Богородиці та Дитяти Ісуса нерідко з’являлися зайці. Поширеним було також зображення трьох зайців, які символізують Трійцю: тваринки розташовувалися так, що їхні вуха формували трикутник, при чому кожне вухо належало одночасно двом зайцям. Такі малюнки віднайшли зокрема на деяких давніх фарбованих яйцях, що слугувало своєрідним доказом зв’язку між цими образами і Великоднем.
Ще один християнський мотив зайцю приписують через переклад латиною Книги приповідок Соломонових (30,26), в якій святий Ієронім Стридонський переклав гебрейське «шафан» (даман капський – ссавець, схожий на кролика) як «lepusculus» (зайчик) (цікаво, що в різних українських перекладах Святого Письма це місце відрізняється: наприклад, Пантелеймон Куліш назвав згадану тваринку «мишею», а Іван Хоменко та Іван Огієнко – «борсуком». Сучасний переклад Українського Біблійного Товариства вжив назву «гірського кролика»). Із пізньої античності цей уривок з Книги приповідок почали інтерпретувати як символ слабкої людини (зайця), що шукає притулку в скелі (Христі). Подібна згадка є у Книзі псалмів (103(4),18). Таке тлумачення теж стало підставою символіки зайця в християнській іконографії.
Існували давні розповіді про те, що яйця з’їдає їжак, а (великодній) заєць рятує їх – це певна символіка порятунку життя від смерті. За таким мотивом їжака вважали небезпечним руйнівником, що несе смерть, проте з часом такий образ забувся.
Пізніше, зокрема завдяки німецькомовним емігрантам, мотив великоднього зайця розповсюдився поза межі Європи. Він став доволі популярним у США. В англійській мові цей образ закріпився під назвою «Easter Bunny» замість дослівного перекладу «Easter Hare», через що часто тлумачиться як кролик.
Зберегти не можна відмовитись
Українські пасхальні звичаї сформувалися протягом століть. Є ще багато традицій, якими вшановують Великдень – це і святкові танці й співи «гаївки», які «водять» біля церкви, і звичай обливатися водою у Світлий Понеділок, і наповнення святкового кошика, і багато подібного. Вони додають празникові Пасхи особливого духу торжества життя та відчуття свята після кількох тижнів Посту. І попри давнє (часто дохристиянське) походження ці звичаї вже наповнені християнськими рисами і значеннями, що залишає їх актуальними і в наш час.
Також читайте: О. Кшиштоф Шебля: «У кожній цій крихті та в кожній краплині увесь живий Христос»
Благодатний вогонь: діло рук Божих чи людських? Розмова з о. Михайлом Сиваком
Магія, символ – чи джерело благодаті? Навіщо у Квітну неділю освячують вербу
Повязані записи
